Нинішня криза надовго

За роки незалежності Україна спромоглася втратити відомих вітчизняних економістів, на зміну яким прийшли вже головні економісти, тоді як Карл Маркс був лише простим економістом. Цей старий жарт, на жаль, має реальне підґрунтя.

Спитайте в економіста апарату уряду, чим нинішня криза відрізняється від світової кризи 1929-1933 років, і він скаже: нічим. Насправді вони зовсім різні, оскільки їх викликали різні чинники.

А, між тим, щоб боротися з кризою, необхідно точно знати її витоки та генезис, а також приблизну глибину падіння економіки та можливості вийти чи, точніше сказати, виповзти з неї.

Напередодні останніх президентських виборів колишня прем'єрка наголосила, що вона поборола кризу і весною 2010 року почнеться підйом економіки. Нинішні урядовці теж прозоро натякають народу, що при їх владі в найближчий час криза буде подолана.

На жаль, ці та подібні балачки колишніх та нинішніх можновладців не мали і в найближчий час не будуть мати жодних об'єктивних підстав. Їх мета — нав'язати народу думку, що саме вони спроможні вивести країну з глибокої фінансово-економічної кризи.

Розплачуватися за наслідки “роботи” цих імпотентів за розумом — вислів професора Найдьонова, як і завжди, буде багатостраждальний український народ.

Зовнішні чинники

Вони проявили себе ще в 40-х роках минулого сторіччя у зв'язку з прийняттям рішення щодо використання долара США в якості світової резервної валюти. Процесом регулювання емісії доларової маси уряд США отримав інструмент боротьби власних експортерів проти закордонних конкурентів.

Таким чином весь світ був обкладений непрямим емісійним податком, в основі якого лежала інфляція американського долара, яка в процесі зростаючого, а пізніше, глобального торговельного обміну все більше переносилася на інфляцію національних валют.

В 1991 році російський економіст Коган видав наукове дослідження, в якому на основі статистичних матеріалів США та Великої Британії, економічно дуже пов'язаних поміж собою, надав читачам графічне зображення зростання інфляції з початку 20 сторіччя по 1991 рік і далі — до 1995 року згідно з тенденцією.

Цей графік являв собою параболічну криву, яка з прискоренням ринула до вертикалі. Сьогодні автор статті може ічно зізнатися: ця крива викликала в нього справжній жах, оскільки було зрозумілим, що буде далі.

У 2003 році професор Найдьонов навів цю криву в своїй монографії, але з незрозумілих причин не зробив наголос на тому, яке лихо наближається до людства і, зокрема, України.

Сутність всього цього процесу містилася в тому, що ціни на товари все більше відривалися від їх вартості, все більше становилися віртуальною складовою світової економіки, яка вже не вкладалася в класичну формулу “товар-гроші-товар”.

За розрахунками деяких економістів напередодні 2008 року світова “бульбашка” не забезпечених товарами грошей оцінювалася від 160 трильйонів до 4 квадриліонів доларів. Ця сума в 7-28 разів більша, ніж річний ВВП США і в 2-7 разів більша за весь світовий ВВП.

В таких умовах повернення до формули товарно-грошових відносин можливе, якщо ця “бульбашка” лопне або значно скоротиться.

Перше практично неможливе, оскільки це викличе тривалий і ще більш жорстокий, ніж зараз, колапс світової фінансово-економічної системи. Друге займе багато часу, яке можна порівняти с часом циклів відомого економіста Миколи Кондратьєва — 40-50 років.

Така глибина нинішньої кризи. Чим же вона була викликана?

З графіка видно, що до 1945 року інфляція була практично відсутня. Лише, починаючи з 1945 року, вона почала з все більшим прискоренням ринути вверх. В цей період розвинуті країни, перш за все США, все глибше “звалювалися” в дефіцит державного бюджету і в провалу зростаючого державного боргу.

Як відомо, саме в цей час йшла холодна війна, створювалася ядерна зброя, а пізніше засоби її доставки на територію вірогідного супротивника.

Бюджетних коштів гостро не вистачало, а тому в США був включений друкарський станок.

У 1970-х роках розпочався розвиток наукомістких виробництв, на які також не шкодували коштів.

У кінці 1990-х років розвиток hi-teck США став набувати гіпертрофованих ознак. В цю сферу США із Європи щотижня інвестувалося 3 мільярди доларів. Така шалена активність інвесторів була пов'язана з чеканням великих прибутків.

І головне: зростали масштаби війн, які вели США по всьому світу.

Розв'язка настала на початку літа 2000 року, коли на третину повалився індекс NASDAQ. Це був перший дзвоник світової кризи, яка тільки-но розпочиналася. Але знадобилося ще вісім років для того, щоб дзвоник переріс в пожежу світового фінансово-економічного страхіття.

Сьогодні “бульбашка” нічим не забезпечених грошей наповнюється, головним чином, “повітрям” масштабних та витрат поза товарообігом, які поки що ведуться окремими країнами, але невдовзі, судячи з усього, розпочнеться протидія світових цивілізаційних систем. З одного боку — розвинутих країн християнства, с другого — групи агресивних країн ісламу.

Внутрішні чинники

Перед розпадом СРСР рівень кооперації української економіки з іншими республіками, перш за все Росії, складав 73%.

Ставши незалежною державою і втративши більшу частину коопераційних зв'язків, економіка Україна перетворилася на “уламкову”.

В той час українські економісти правильно визначили курс на її диверсифікацію з метою створення замкнутого циклу виробництв найважливіших товарів.

З різних причин диверсифікація не була навіть розпочата.

Її реалізація була замінена гаслами підвищення рівня життя, приватизації, покращання медичного обслуговування, освіти, входження в ЄС, НАТО, Міжнародну організацію торгівлі.

Частина цього, дійсно, була необхідна, але в контексті рішення головних проблем країни, перш за все, диверсифікації економіки. Це було зовсім не просто, а тому залишилися лише гасла.

В Україні співвідношення доходів людей з високими та низькими статками вже у 1990-х роках становило 30:1, в той час як в США 10:1, в європейських країнах — 6-7:1. Але це було в середньому.

Зарплата в Західній Україні була майже удвічі нижчою, ніж на Сході. Саме в той час доктор економічних наук Василь Кравченко відстоював необхідність вирівнювання рівнів життя по регіонах.

Якби тоді дослухалися до його доводів, сьогодні не було б такої гостроти проблеми поділу країни на дві частини.

Відсутність економічної політики держави в сфері міжрегіонального регулювання бюджетних коштів відобразилося і на центральних регіонах України, де рівень доходів був і залишається значно нижчим, ніж в великих промислових центрах.

Саме тому Україна — колишня житниця СРСР — сама імпортує м'ясо та масло.

Але головне — це зайва відкритість української економіки, яка ще більше посилилася при вступі в міжнародну організацію торгівлі.

Не ліквідувавши “уламковий” характер економіки і не забезпечивши основні потреби держави, Україна широко відчинила двері жорстким напастям світової економіки і, тим самим, опинилася в важчому стані, ніж країни, які спровокували нинішню фінансово-економічну кризу.

До речі, країни з більш-менш збалансованою економікою — Китай, Ізраїль, Бразилія, Аргентина — змогли обійти наслідки світової кризи, а їх економіки в роки кризи розвиваються з темпом у 4-8%.

Тому пересічний українець мав би спитати у керівництва БЮТ і ПР, а разом з ними і псевдокомуністів: чому ці країни, попри кризу, і далі нарощують свій економічний потенціал, а економіка України стоїть на порозі фінансового банкрутства?

Висновок

Сукупність зовнішніх та внутрішніх чинників дає підставу стверджувати, що нинішня криза, яка фактично розпочалася влітку 2000 року, ще далека від свого завершення. На це вказують багато фактів.

По-перше, в самих США, економічна політика яких протягом 65 років провокувала світову кризу, стан справ в економіці не викликає оптимізму. Показники її розвитку різносторонні.

По-друге, проблеми європейської валюти, які виникли більш як за півтора року після початку кризи, підтверджують, що глибинні чинники кризи ще не подолані. І не тільки ті, що прямо пов'язані з боргами Греції. На черзі — Португалія, Іспанія, Ісландія, Нідерланди, Болгарія, Сербія, Румунія.

По-третє, наразі важко прогнозувати, де і коли може виникнути “чорна дірка” чергової валютної або бюджетної проблеми.

По-четверте, незважаючи на несприятливий інвестиційний клімат в Україні, викликає подив, чому сюди ще йдуть іноземні інвестиції.

Складається враження, що в Україну вкидаються “пусті” долари, замість яких інвестор отримує цілком матеріальні активи. Це сприяє розкручуванню в Україні інфляції, яка, в свою чергу, зменшує опір кризі.

Треба змінювати підхід до розвитку економіки країни, а це можливо тільки при зміні влади.

Марко ОЛІВЕНСЬКИЙ