Невдала афера влади

У 2004-05 роках, після Помаранчевої революції, судові процеси торкнулися представників біло-синього табору: екс-голови ЦВК Сергія Ківалова, колишнього голови Донецької облради Бориса Колеснікова, колишнього голови Луганської ОДА Олександра Єфремова й Донецької ОДА Анатолія Близнюка, низки інших чиновників.

Проте ці справи завершилися нічим.

У 2011 році, після реваншу, на лаві підсудних опинилися вже інші дійові особи — недавня влада, нинішні опозиціонери — екс-прем'єр Юлія Тимошенко, міністр МВС у минулому Юрій Луценко, колишні міністри уряду Тимошенко Богдан Данилишин, Георгій Філіпчук, Валерій Іващенко та інші.

Цього разу правоохоронна й судова системи діють рішучіше.

Справа Тимошенко та її наслідки

Найбільш резонансним судовим процесом, відомим далеко за межами України, стала “газова справа” Тимошенко. Відкриття кримінальної справи має один надзвичайно позитивний момент — в Україні створено прецедент, коли до відповідальності притягаються найвищі посадові особи країни. Це означає, що українське правосуддя все-таки маленькими кроками рухається до західних стандартів, і в майбутньому будь-який чиновник чи політик, навіть найвищого рівня, нестиме відповідальність за результати своєї діяльності.

Водночас конкретно справа Тимошенко має сумнівну юридичну перспективу.

По-перше, через те що прем'єр за підписання міждержавних угод несе політичну, а не кримінальну відповідальність. По-друге, газову угоду між двома державними господарюючими суб'єктами підписував Дубина, а не Тимошенко. Тут доречно згадати коментар генпрокурора Віктора Пшонки стосовно діяльності мера Києва Черновецького, який висловив сумнів у тому, що дерибан столичної власності з боку мера буде доведений у судовому порядку, адже той сам нічого не підписував.

Проте, сьогодні увага громадськості прикута не стільки до суті кримінальної справи, скільки до процедурних моментів судового процесу. Усім цікаво — кого й чому вигнали із зали суду, хто й що при цьому сказав, чи нарешті піднялася Тимошенко перед суддею тощо.

Чому судовий процес проти Тимошенко є невдалою аферою влади? На це є декілька причин.

1. Провал попередніх кримінальних справ проти Тимошенко. Зокрема, нецільове використання коштів, виділених у рамках Кіотського протоколу, та перевищення службових повноважень при закупівлі спеціалізованих медичних автомобілів.

2. Однобокість кримінального переслідування. Чомусь порушення законів виявляють переважно в опозиційних представників.

3. Негативний вплив на імідж України та одностайність закордонних дипломатів у превалюванні політичного чинника переслідування опозиції. Світ сумнівається в об'єктивності суду над Тимошенко.

4. Перетворення судового процесу на реаліті-шоу. Звівши судові засідання до клоунади, Тимошенко здобула важливу стратегічну перевагу, адже тепер будь-який вирок суду не сприйматиметься всерйоз українським суспільством. Водночас нетактовна поведінка Тимошенко навряд чи знайде осуд у рядових людей, які в цьому реалізовують латентний протест проти корумпованості й несправедливості українських судів.

5. І, нарешті, вкрай низький рівень довіри населення України до судової системи. Судова й правоохоронна системи сприймаються суспільством не як органи захисту прав і свобод, а як інструменти в руках влади по реалізації своїх рішень.

Очевидно, ідеологи порушення кримінальної справи проти Тимошенко особливо й не розраховували на якісь електоральні бали. Швидше за все мета ставилася інша — легально виключити лідера БЮТ із подальшого політичного й виборчого процесу.

Проте, тут для влади є дві погані новини.

Перша полягає в тому, що в разі провалу чергової судової справи проти Тимошенко, це послужить її грандіозному поверненню у велику політику. Це стане найбільш ефективною виборчою кампанією Тимошенко за час існування її політичної сили та ще й за рахунок Партії регіонів. Тому малоймовірно, що нинішня влада це допустить.

Друга погана новина передбачає, що після реального засудження Тимошенко, знищити БЮТ відразу не вдасться. Усі знають, що ВО “Батьківщина” — це політична сила Тимошенко, незалежно від того, чи буде вона в списку чи ні. А Турчинов, який у такому випадку може перебрати на себе функції партійного керівника, постарається донести цю тезу до вуха рядового виборця.

Крім того, культурна схильність українців до співчуття може мобілізувати не тільки симпатиків Тимошенко, але й противників чинної влади. Уся ця суміш може привести до непередбачених результатів на парламентських виборах 2012 року.

Рецепт виходу із глухого кута

Схоже, влада має рецепт виходу із глухого кута, у який сама ж себе й загнала. Поряд із підготовкою нового виборчого закону, який наступного року повинен забезпечити успіх кандидатам у депутати від ПР, Банкова готує альтернативу Тимошенко.

Мається на увазі амбіційна Наталія Королевська, лідер та ініціатор Всеукраїнської громадянської акції “Вперед”. У кулуарах ВР уже давно ходили слухи, що Королевська може стати черговою “тушкою”. Однак, цього не відбулося.

Більше того, Королевська озброїлася опозиційною риторикою й невтомно бореться з ініціативами уряду Азарова, при цьому характерно уникаючи будь-якої критики в сторону президента. Також останнім часом спостерігається активізація зустрічей Королевської з обласними осередками партії “Батьківщина”.

За планами Банкової, за відсутності Тимошенко Королевська могла б зайняти вакантне місце лідера партії. Цю думку вже якось висловлював нардеп від НУНС Кирило Куликов. А там — хтозна? — або “конструктивна” опозиція, або відродження ідеї ПРіБЮТ.

І якщо, врешті-решт, цього не станеться, демарш Королевської може суттєво ослабити “Батьківщину” і дати початок деструктивним процесам усередині партії.

Висновки

Таким чином, як нещодавно писали українські абітурієнти, “підводячи ітоги, можна зробити висновок”:

— справа Тимошенко має не тільки внутрішнє, але й зовнішнє значення для України. Для Європи Тимошенко залишається українським опозиціонером № 1, і її юридично небездоганне засудження може нашкодити євроінтеграційним прагненням нашої країни. А враховуючи, що в гру втягнули Європейський суд з прав людини, саме від його рішення буде залежати політична перспектива Тимошенко;

— усунення Тимошенко може посприяти об'єднавчим процесам опозиційних сил, що в результаті може вплинути на конфігурацію майбутнього складу парламенту. Крім цього, загальна політична апатія та виснаження українського суспільства від “розбірок” ПР-БЮТ дає шанс новим політичним гравцям, новим політикам, новим ідеям;

— влада продовжує розглядати Тимошенко і її політичну силу як головного конкурента на виборах. Тому й намагається знівелювати політичний вплив БЮТ та потужності їхніх спонсорів за допомогою судової та правоохоронної системи;

— існує нагальна необхідність реформування застарілого порядку функціонування правоохоронної й судової систем, що унеможливило би безкарність “мажорів”, використання грамот від влади як аргументу для уникнення відповідальності, використання силових структур і судів як знарядь розправи з опонентами.

І, насамкінець, головне.

Основною проблемою влади продовжує залишатися відсутність діалогу із суспільством, відсутність прозорості та відкритості діяльності і її рішень.

Можливо, вирішення саме цієї проблеми могло б реабілітувати владу в очах суспільства й посприяти в реалізації корисних ініціатив.

В тому числі й гасла “Бандитам- тюрми!”

Василь МОКАН