Неповний пенсіон

Перший акт всеукраїнської драми під назвою “пенсійна реформа” завершився 8 липня о пів на другу ночі. 248 карток народних депутатів проголосували за зміни та доповнення до пенсійного законодавства. Підіб'ємо перші підсумки цього процесу та проаналізуємо головні новели ухваленого закону.

Процес пішов

Виходячи з факту схвалення закону, повторю слова класика: “Процес пішов”. Понад те, пішов досить бурхливо — пенсійна тема стала одним із чинників формування суспільної думки. Саме цю тему активно обговорюють на круглих столах, малозмістовних, але поки що популярних ток-шоу, в громадському транспорті, на роботі, на кухнях… Власне, предмет обговорення був таким:

а) текст проекту закону про пенсійну реформу, внесений урядом і схвалений парламентом у першому читанні (див. Тиждень, №23/2011);

б) 1179 поправок та пропозицій до цього документа від суб’єктів законодавчої ініціативи;

в) виступи депутатів під час розгляду законопроекту ввечері та вночі 7—8 липня під час обговорення та голосування 863 поправок, узагальнених профільним комітетом ВР.

Натомість аналіз законотворчого процесу засвідчив, що наразі можна говорити про три підходи до пенсійної реформи і про три групи впливу на її просування залежно від їхньої “пенсійної ідеології”. Причому так чи інакше всі ці підходи є віддзеркаленням нинішньої олігархічно-люмпенської структури українського суспільства.

Перший підхід — реалістичний

У його основі прагматичне ставлення “реалістів” до пенсійної реформи, виходячи з таких фактів:

— доходи держбюджету 2010 року становили 240 млрд грн, а пенсій населенню виплачено майже на 192 млрд грн;

— 72 млрд грн виплат було здійснено не з Пенсійного фонду (бо там бракує грошей), а коштом держбюджету.

Бажання “реалістів” зрозуміле: навіщо віддавати комусь 72 млрд грн, які можна було б скерувати, скажімо, на реконструкцію доріг та стадіонів під Євро-2012, чи на “олімпійські проекти” з прицілом на невідомо який рік, чи на “реструктуризацію”, чи ще кудись — напрямів і засобів “ефективного” освоєння бюджетних коштів в Україні вистачало завжди. Навіть сам президент Віктор Янукович визнав: щонайменше 20% проектних бюджетів зазвичай розкрадається, а за оцінками експертів Рахункової палати, всі 30%. Натомість пенсійні гроші не вкрадеш — їх треба адресно віддати кожній людині.

Державні тендерні закупівлі, доступ до яких мають найповажніші особи країни і ті, хто з ними працює, 2010 року було профінансовано в обсязі 335 млрд грн. Можна собі уявити параметри “відкату” і потенціал до їх збільшення в разі економії бюджетних коштів за рахунок зменшення обсягів підтримки Пенсійного фонду. А якщо МВФ за це до осені ще й $1,5 млрд надасть… Звідси і бажання “реалістів” щось змінити в пенсійній системі. Тому, напевно, у пояснювальній записці до проекту й підкреслено, що основним очікуваним результатом ухвалення закону є “збалансування солідарної пенсійної системи”. А також жорсткі заходи, немов через коліно: підвищення мінімального страхового стажу, зміна формули розрахунку пенсії та умов виходу на заслужений відпочинок різних категорій громадян тощо.

Другий підхід — популістський

У його основі “глибока любов” деяких політиків до народу, до виборців. Адепти підходу розуміють пенсію як державну допомогу — “подяку за працю на благо країні” — й кажуть, що пенсійна реформа — це:

а) чергова підлість МВФ, США і Заходу;

б) підступи уряду й президента;

в) чиєсь бажання вкрасти гроші та втекти (кому і чому втекти — не кажуть);

г) імідж-проект віце-прем’єра Сергія Тігіпка.

Висновок “популістів” — жодних змін не треба, проект пенсійної реформи варто відхилити. До речі, приблизно таку пропозицію вніс профільний комітет Верховної Ради, більшість у якому належить комуністам разом з ідеологічно близькою їм політичною силою… Хоча заради справедливості варто зазначити, що цю позицію поділяють не лише так звані ліві, а й ті, що позиціонуються як праві. Ось, наприклад, що сказав з трибуни ВР у ніч з 7 на 8 липня один із відомих націонал-демократів, депутат ВР усіх скликань: “Вона (реформа. — Ред.) робиться заради одного-єдиного, заради того, щоб хапонути ще грошей МВФ... Через це по суті своїй… цей закон поганий, антинародний. Прошу поставити на голосування те, щоби його відхилити”. Альтернативний законопроект, зрозуміло, не пропонується.

Третій підхід — конструктивний

Його носії розуміють, що головне завдання пенсійної системи — створити умови для забезпечення людей достойним доходом у старості відповідно до особистого внеску кожного, а не “доброти держави”, що пенсійна система не має бути тягарем для розвитку економіки та створювати надмірний тиск на громадян, які працюють, на бізнес, державні фінанси. На прикладах успішних країн ідеологи такого підходу знають, що справжня реформа спрямовується на радикальне посилення зв’язку між обсягом сплачених внесків до пенсійної системи і пенсійними правами людини. Відповідні заходи мають на меті обмежити роль державних солідарних, розподільчих систем і підвищити відповідальність самих працівників та їхніх роботодавців, заохочуючи приватні пенсійні заощадження. У державах, які провели такі реформи, на зміну обтяжливим солідарним пенсійним системам приходили багаторівневі з потужною накопичувальною складовою, яка до того ж ставала головним джерелом національних інвестицій. Пенсійна система України і близько не відповідає цим критеріям, хоча до певного часу і забезпечувала дуже вузькі когорти громадян достойними пенсіями.

Адепти “конструктивного” підходу усвідомлюють, що за відсутності змін ситуація в Україні неодмінно погіршуватиметься, і загалом підтримують проведення пенсійної реформи, але, вносячи фахові пропозиції, опонують і “реалістам”, і “популістам”.

Боротьба підходів

Закон про зміни в пенсійній системі, ухвалений ВР, виявися результатом протистояння “реалістичного”, “популістського” і “конструктивного” підходів. При цьому носіями того чи іншого з них зовсім не обов’язково були представники якоїсь однієї політичної сили, скажімо, вся фракція ПР, БЮТ чи НУ — НС або всі представники уряду.

Як виявилось, і там, і там, і там (крім ультралівого клінічного випадку) є як свої “реалісти”, так і “популісти” та “конструктивісти”. Як наслідок боротьби підходів — із 863 поправок, поданих суб’єктами законодавчої ініціативи до проекту закону і врахованих профільним комітетом, депутати у сесійній залі підтримали… 130 — це не дуже-то й багато (лише 15% схвалених на рівні комітету). Але це набагато більше, ніж повідомляли деякі ЗМІ, говорячи про “кілька поправок” (можливо, ця інформація пояснюється тим, що в перші три години роботи парламентаріїв майже всі зміни справді відхилялися). Так чи інакше впадало в око, що в напівпорожній залі за точкові пропозиції (наприклад, депутата-регіонала Олександра Кузьмука щодо збереження 20-річної вислуги льотчикам і підводникам) голосували понад 300 карток, а за масштабніші — 10, 20, максимум 50 народних депутатів.

Хоч як дивно, але вже після опівночі (в режимі “караул — втомився”) конструктивності в залі під куполом побільшало, що, зрештою, і дало змогу врахувати 130 правок і зробити закон збалансованішим, професійнішим і менш конфліктним. Гадаю, якби профільний комітет ВР не висував популістських вимог про відхилення проекту та не самоусувався від захисту своїх пропозицій, а рекомендував би Верховній Раді ухвалити документ із врахованими та погодженими ним змінами, закон вийшов би кращим. Але не сталося. На жаль, полум’яна любов до народу (тим більше висвітлена двома загальнонаціональними каналами в режимі прямого ефіру) виявилася сильнішою за бажання зробити щось конкретне.

Сухий підсумок

Як наслідок — ухвалений текст документа про зміни до пенсійної системи не можна назвати ні добрим, ні поганим. Він компромісний, хоча й має потужну “реалістичну” складову, сенс якої полягає в тому, щоб українці працювали довше, а пенсії отримували менші. Коротко про головне — не про жінок (за всієї любові до них про їхній пенсійний вік уже казано-переказано), а про параметри пенсії та право на її одержання. Раніше — до схвалення закону 8 липня — розмір пенсійних виплат залежав від:

а) страхового стажу особи (фактично від кількості відпрацьованих років);

б) заробітної плати людини за час її трудової діяльності;

в) формули розрахунку пенсії, пов’язаної з її статусом (є загальна, а є “спеціальні”).

У новій версії пенсійного законодавства збережено базові положення щодо заробітної плати та страхового стажу особи. Порядок розрахунку останнього залишився без змін, тобто зі збільшенням на 1,35% за кожен його рік (як це вже й робиться з вересня 2008-го). Обчислення індивідуальних коефіцієнтів зарплати (показують, наскільки вона в особи більша чи менша за середню по Україні) теж залишилося без змін. А ось у самій формулі розрахунку пенсії важливі зміни — не на користь майбутніх пенсіонерів. Зокрема, з 1 вересня 2011-го зарплата у цій формулі буде приблизно на 17% менша, ніж тепер, власне, змінюється порядок визначення “середньої по Україні заробітної плати для обчислення пенсії”, а саме до уваги братимуться відомості не за рік, а за три останні роки. І це, як кажуть в Одесі, “дві великі різниці”, адже має місце прямий зв’язок цього параметра з пенсією, що зменшиться на стільки само.

У проблемному питанні впливу статусу особи на розмір її майбутнього грошового забезпечення також є дуже суттєві зміни. З одного боку, розподіл пенсій і відповідно їх одержувачів на “звичайних” і “спеціальних” залишився, адже жодного зі спецзаконів не скасовано. З іншого — до кожного з них внесено зміни, які стосуються:

а) обмеження максимального розміру пенсії 10 мінімальними (на сьогодні це 7640 грн) стосується лише “нових” пенсіонерів;

б) впровадження жорсткіших умов виходу на “спецпенсію” (зокрема, щодо стажу);

в) неможливості отримання такої пенсії “новими” працюючими пенсіонерами;

г) підвищення пенсійного віку чоловікам на 2 роки і поступове доведення його до 62-х.

Далі — цікавіше. До прийняття нової версії документа право на одержання пенсії мали особи, яким виповнилося 55 (жінки) або 60 (чоловіки) років. Унаслідок змін пенсійний вік останніх підвищено до 60 років із поступовим збільшенням від нинішнього — щопівроку на шість місяців, починаючи з 1 вересня 2011-го. При цьому для пом’якшення наслідків до 2015-го збережено їхнє право йти на заслужений відпочинок у 55 років, але за обов’язкової умови звільнення з роботи та зменшення пенсії. Пенсійний вік чоловіків збільшується до 62. Для нарахування хоча б найменшого грошового забезпечення потрібно було мати мінімальний страховий стаж: чоловікам — 25 років, жінкам — 20. Мінімальний стаж, який надає право на одержання пенсії, — 35 років з 1 вересня 2011-го (для жінок — 30). Фактично це означає ось що:

а) для отримання тієї самої пенсії треба буде працювати на 10 років довше;

б) під час її нарахування (з 1 вересня 2011-го) особа втрачає 10% мінімальної пенсії у вигляді нинішньої надбавки за понаднормативний стаж (на сьогодні ця втрата становить 71 грн і зростатиме зі збільшенням розміру мінімальної).

Проведені підрахунки свідчать, що нова пенсійна формула та підвищення мінімального страхового стажу рівнозначні середньому зниженню пенсії щонайменше на 20%. Тобто людина, котра піде на заслужений відпочинок наступного дня після набрання чинності законом, отримуватиме на 20% менше, ніж та, яка днем раніше (за умови, що решта показників для її нарахування однакові). Певна річ, це гарантує ПФ суттєву “економію”. Крім того, новими умовами передбачено збільшення протягом 10 років мінімальної вислуги для призначення пенсії військовослужбовцям — із 20 до 25 років, а також деякі інші, менш принципові новації.

Інші рівні забезпечення

Ухвалений документ не запроваджує другого рівня пенсійної системи країни — її обов’язкової накопичувальної складової. Це планується зробити окремим законом, восени уряд хоче подати його до ВР. Водночас уже прийнятий регулює умови, порядок запровадження та функціонування цієї складової. Зокрема, передбачено, що початком перерахування пенсійних внесків до другого рівня вважатиметься рік, у якому буде досягнуто бездефіцитності ПФ, а учасниками накопичувальної системи стануть особи, котрим на дату її введення виповниться не більше ніж 35 років (старші можуть долучатися добровільно, власним коштом).

Розмір страхових внесків для них (платять роботодавці на користь працюючих) на дату запуску системи встановлено на рівні 2% бази нарахування єдиного соціального внеску з подальшим збільшенням до 7% — на 1% щороку. На відповідний показник буде зменшено єдиний соціальний внесок у частині відрахувань до солідарної системи. Загалом положення, що стосуються механізмів роботи другого рівня та регулювання діяльності всіх його ланок, досить ґрунтовно й детально опрацьовані. Водночас закон не містить серйозних пропозицій щодо активізації роботи третього рівня пенсійної системи, який міг би вже сьогодні суттєво “розвантажити” солідарну. А участь недержавних фондів у обов’язковому накопичувальному пенсійному страхуванні взагалі передбачається аж через два роки після можливого запровадження перерахунку внесків до Накопичувального пенсійного фонду (після подолання дефіциту ПФ).

Очікувані перспективи

Що далі? Відповідь — як і завжди. “Реалісти” вже вираховують зиск від економії і шукають, де б іще “заощадити”, що “напрацювати”, приглядаючись усе пильніше до майбутнього другого і нині чинного третього рівнів пенсійної системи, шукаючи там, так би мовити, і “своє місце”. “Популісти” готують чергове подання до Конституційного Суду з приводу “антинародної пенсійної реформи” й активно виступають із цього приводу в ЗМІ, інформуючи електорат про якісь уявні досягнення. А “конструктивісти” працюють — готують пропозиції до нового законопроекту, який має підправити занадто “реалістичні” положення ухваленого документа та відкрити шлях до справжньої пенсійної реформи…

Парадокс пенсійної драми в тому, що частка пенсійних видатків сягає в Україні 18% ВВП — найвищий показник поміж держав Європи, тоді як середня пенсія, навпаки, є найнижчою. Висновок — потрібно зменшувати перше і водночас збільшувати друге. Але “реалісти” як і “популісти” мають врешті зрозуміти, що неможливо одночасно тиснути на гальма (скорочення пенсійних видатків) і на газ (підвищення пенсій). Доцільно за наявних обставин пересісти в інший автомобіль — запровадити нову пенсійну систему, і не тільки на папері, а й у реальності. Іншого не дано.

Віталій МЕЛЬНИЧУК