Не за нас: чому Грузія все ближче до Путіна

Грузія не перестає дивувати.

Після того, як офіційний Тбілісі наскільки міг дистанціювався від геноцидної війни Росії проти України, відмовив нам у продажу українських “Буків”, куплених Грузією до нападу на неї РФ, спробував причепити свій вагончик до українського потяга, що прямує в ЄС, президентка Грузії Саломе Зурабішвілі змусила кілька разів перечитати її одкровення Bloomberg. Бо з першого разу повірити в таке відверте нахабство дуже важко.

Пані президентка без найменшого вагання заявила, що до мирної угоди за результатами російсько-української війни має ввійти пункт про деокупацію грузинських територій. “Не вимагаючи від Росії повного виведення військ у рамках умов капітуляції, західний світ скоїть ще одну велику помилку — таку саму велику, як у 2008-му і 2014 роках”, — підкреслила Зурабішвілі.

Заявляти таке, коли тріщина у відносинах Києва і Тбілісі стрімко розростається в розколину, що загрожує стати каньйоном, принаймні дивно. Грузія, яка з 24 лютого ковзала по тонкому льоду нейтралітету, останніми місяцями дедалі чіткіше стала дрейфувати від України й Заходу у бік Росії.

Чинячи спротив російській агресії, воюючи за власне існування, відстоюючи своє право на самобутність і незалежність, ми, українці, зараз бачимо світ у чорно-білих тонах, відторгаючи відтінки сірого та нюанси: ти на боці або добра, або зла. Це право підтверджується тим, що на фронті і в тилу щодня гинуть десятки українських громадян. Грузинська ж влада дивиться на світ крізь різнокольорові лінзи і, намагаючись балансувати між Києвом та Москвою, Заходом та Росією, прагне отримати свій профіт.

 

А ось грузинські громадяни масово підтримують Україну в її опору російській агресії, поставляючи нам генератори та приймаючи українських біженців. У вікнах висять українські прапори, а на машинах наклейки “Доброго вечора, ми з України!”. Грузинів найбільше серед іноземних громадян, які воюють у підрозділах українських Збройних сил. Одним із символів давньої симпатії між нашими народами стало те, що під час прощання з Вахтангом Кікабідзе його труну покрив не тільки грузинський, а й український прапор.

Однак сподівання Києва на військово-технічну підтримку Тбілісі розбилися об страхи грузинського керівництва, що Росія знову може вторгнутися в їхню країну. При цьому грузинський істеблішмент вважає: Грузію, на відміну від України, ніхто не підтримає, й тому слід враховувати інтереси Кремля. У результаті, Тбілісі не приєднується до санкцій проти РФ (хоча й дотримується їх), відмовляється продати нашій країні “Буки” і передати “Джавеліни”, але підтримує Україну під час голосувань у міжнародних організаціях.

Москву більш ніж влаштовує така позиція грузинської влади. Адже напівтони звичні для ігор Кремля. І після того, як Сєргєй Лавров похвалив Тбілісі за неприєднання до санкцій Заходу проти Росії, голова правлячої партії “Грузинська мрія” Іраклій Кобахідзе заявив, що Грузія вітатиме відновлення прямого авіасполучення з Росією. У Києві цю заяву грузинського політика розцінили як політичну підлість на тлі спроб РФ знищити українців у геноцидній війні, її безкарних злочинів проти грузинського народу та окупації частини грузинської території.

Але чому ж, декларуючи солідарність із Україною, грузинська влада насправді дрейфує у бік Росії? Річ тут не тільки в панічному страху істеблішменту перед новим російським вторгненням, загроза якого сьогодні видається перебільшеною. Однією з причин трансформації політики Грузії, потепління її відносин із Росією став фактор колишнього грузинського президента і нинішнього українського громадянина Міхеіла Саакашвілі.

Для чинної грузинської влади Саакашвілі — болюча скалка, постійне джерело дестабілізації в країні, причина ускладнення відносин Грузії з Заходом і охолодження — з Україною. Істеблішмент відчуває до нього страх і ненависть, почуття, схожі на ті, які Віктор Янукович відчував до Юлії Тимошенко. Несподіваний приїзд Саакашвілі в Грузію восени 2021 року дав можливість його противникам вдовольнити бажання помсти. Проте й створив їм нові проблеми у відносинах із Україною та Заходом.

Сьогодні здоров'я Саакашвілі, який відбуває шестирічний строк, погіршилося. Однак грузинська влада так і не допустила до українського громадянина українського омбудсмена. Вона не відреагувала на особисте прохання Зеленського відпустити Саакашвілі на лікування за кордон і нервово — на аналогічні прохання з боку країн — членів ЄС. Жорстоке ставлення до людини, котра має серйозні проблеми зі здоров'ям, дали підстави Зеленському заявити про намір влади Грузії вбити Саакашвілі.

Непримиренність офіційного Тбілісі в питанні перебування Саакашвілі у в'язниці та його лікування — одна з причин, чому Грузії не надали статусу кандидата в члени Євросоюзу. Але навіть така бажана багатьма грузинами перспектива отримання статусу кандидата не стимулює грузинську владу піти на поступки. “Грузинській мрії” набагато простіше звинувачувати ЄС у втручанні у внутрішні справи країни, а США — в роботу грузинського суду, ніж піти на компроміс.

Зациклившись на тому, що Саакашвілі “повинен сидіти”, озлоблюючись на Захід і Україну, сам того не бажаючи, Тбілісі стає дедалі залежнішим від Москви. Що є додатковим бонусом для Путіна, який і так відчуває мстиве задоволення від того, що колишній грузинський президент, якого він ненавидить, сидить на тюремній баланді.

 

Сьогодні в грузинській правлячій партії переконані, що Київ веде гру на зміну влади у Тбілісі та псує імідж Грузії перед ЄС і США. Вони ображені на Україну: мовляв, українці не хочуть зрозуміти специфіку географічного розташування Грузії та прагнуть втягнути Тбілісі у військовий конфлікт. Вони ображені на Захід: у ЄС не виявляють розуміння грузинської специфіки й відмовили в наданні статусу кандидата в ЄС виключно “з політичних мотивів”.

Та водночас істеблішмент користується санкціями проти Росії, щоб отримати максимальні дивіденди й заробити мільйони. Тим самим даючи Кремлю ще один важіль тиску.

Як зазначив у розмові з ZN.UA віцепрезидент Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос, “на Грузію сьогодні пролився золотий дощ”: за рахунок транзиту з Туреччини до Росії, торгівлі з РФ, приїздові російських туристів і ухилянтів, грузинська економіка демонструє зростання. Зокрема, за підсумками 2022 року, зростання ВВП Грузії становило 10,1%. Усього ж, як випливає з даних Національної служби статистики Грузії, торговельний оборот між країнами за 2022 рік перевищив 2,4 млрд дол., що на 52% більше, ніж 2021 року.

Крім того, 2022 рік став рекордним за кількістю великовантажних машин, які проїхали грузинськими дорогами з Вірменії й Туреччини до РФ: як повідомляє державне казначейство Грузії, якщо 2021 року було 332 тис. трейлерів, то торік — 448 тис. Транзит із Туреччини до Росії вже тривалий час турбує США, ЄС і Україну, які підозрюють, що Грузію використовують для “сірого експорту” в РФ. Утім, фактів порушення грузинською владою політики санкцій стосовно Москви поки що не оприлюднено.

Те, що Грузія вважає за можливе розширювати торгівлю з Росією, з якою Україна перебуває у стані війни, викликає розчарування, роздратування, біль. Адже якщо схожі дії були прогнозовані стосовно Туреччини, то від Грузії в нашій країні цього не очікували. Розчарування стає гіркішим від того, що не справдилися надії українців на активну підтримку Тбілісі у протидії російській агресії.

За останній рік тріщина між Києвом і Тбілісі розширилась. Але “Грузинська мрія” сьогодні має міцні позиції у владі й непогані перспективи виграти на парламентських виборах 2024 року. Цьому сприяють і економічне зростання у країні, і роз'єднаність опозиції. І, хоч український фактор давно став елементом внутрішньої політики Грузії, грузинським виборцям пояснюватимуть погіршення відносин Грузії з Україною фактором Саакашвілі, особистістю Арахамії, прагненням уберегти Грузію від війни з Росією.

На жаль, доти, доки “Грузинська мрія” перебуває при владі, є великі сумніви в тому, що Київ, зіштовхнувшись із загрозою втратити давнього друга, зможе знайти вихід із непростої ситуації та відновити мости між двома столицями. 

Володимир КРАВЧЕНКО, оглядач відділу міжнародної політики ZN.UA