Навіщо Кличко хоче знести Арку Дружби народів

Часто складається враження, що столичним чиновникам немає що роботи на своєму місці. Інколи у мерії починають видумувати фантастичні пропозиції, як змінити Київ. Останніми місяцями владі столиці не дає спокою Арка Дружби народів, що розміщена у самому центрі міста. На момент її відкриття, у 1982 році, споруда позиціонувалася, як монумент воз'єднання України і Росії. В нинішніх реаліях політики безкоштовно піаряться на нинішніх далеко не безхмарних, а скоріше відверто грозових стосунках України з сусідньою державою.

Влітку деякі депутати Київради навіть пропонували порізати цей монумент на шампури для шашликів. Мовляв, немає вже ніякої дружби між Україною і Росією, адже росіяни пішли війною на українців. Поки кияни “вимушені” купувати шампури в магазині, але днями тему звільнення Києва від Арки розвинув головний архітектор Києва Сергій Целовальник. Риторика та сама: Росія воює з Україною, а тому треба зносити той клятий монумент — все одно сенсу в ньому немає.

Але чи так нагально столиця потребує демонтажу цього монумента? Як мінімум візьмемо демонтаж споруди. Підлеглі Кличка на кожному кроці кричать, що в бюджеті міста немає грошей. Наприклад, коштів не можуть знайти на повноцінну роботу фонтанів на Майдані Незалежності — тепер їх вмикають лише на свята і у вихідні, мовляв, занадто дорого. Демонтаж Арки Дружби народів, враховуючи її величезні розміри, буде коштувати точно не тисячу гривень. Тобто на таку дрібницю, як щоденна робота фонтанів — до речі, одного із символів Києва — грошей немає, а на демонтаж монумента Дружби народів кошти можуть і пошукати?

На думку колишнього мера Києва Івана Салія, столичній владі зараз, напевно, немає чим зайнятися, окрім як демонтувати Арку. “На початку вулиці Хрещатик вже кілька років пустує земля. Там діра у центрі Києва, і це місце треба привести до ладу. Гастроном у центрі столиці теж стоїть, і його ніяк не можуть реконструювати. Дороги нехай ремонтують. Є ще безліч прикладів бездарності чиновників. А їм Арку захотілося знести...”, — критикує столичну владу Салій.

Схожої думки і колишній архітектор столиці Сергій Бабушкін. Він вважає, що спочатку треба усе відбудувати, що потрібно у місті, а вже потім думати, зносити щось чи ні. “Ламати — не будувати. Нам треба відходити від того, що потрібно щось зносити. Усе це історія і від неї нікуди не подінешся”, — вважає Бабушкін.

А щоб у суспільстві не було протиріч у зв'язку з радянською назвою Арки, вважає екс-мер Салій, чиновники просто не повинні загострювати увагу на цьому. “Нехай цей монумент перейменують у Арку Дружби народів світу. І питання відпаде”, — переконаний він.

Втім, керівники Києва дедалі частіше приходять до того, що краще спочатку щось бовтнути, а потім вже подумати про наслідки. Наприклад, кілька місяців тому у Київраді навіть лунали заклики знести монумент “Батьківщина-мати” в рамках закону про декомунізацію. Але згодом стало зрозуміло, що демонтаж такої споруди буде аж занадто масштабним, і монумент залишили у спокої.

Та навіть, якщо уявити, що чиновники все ж таки наважаться на демонтаж Арки Дружби народів, то треба, щоб одразу був проект того, що з'явиться на її місці. На це теж потрібні гроші, а якщо вірити меру і його підлеглим, у бюджеті коштів — як кіт наплакав.

Кілька років тому міська влада хотіла побудувати у Хрещатому парку, що біля Арки Дружби народів, величезне колесо огляду. Можна було б його втулити замість монумента — або принаймні так, щоб воно візуально замінило демонтовану домінанту. Але усе знову впирається в гроші. А поки земля під знесеною Аркою буде простоювати, на неї можуть накласти око забудовники — вид на Дніпро тут відкривається розкішний і земля на вагу золота...

Денис ГОНТАР