Нафтовий шок 2011 року

Ціна нафти завжди могла підривати світову економіку, і першу іскру нерідко викрешував саме Близький Схід. Ембарго на продаж арабської сировини 1973-го, Іранська революція 1978—1979 років та вторгнення Саддама Хусейна до Кувейту 1990-го — це все болісні нагадування про те, як запальна суміш геополітики й геології цього регіону може породити хаос. Тепер, коли арабськими країнами котяться протести, чи не стоїть світ на порозі чергового нафтового шоку?

Підстав для хвилювання чимало. Близький Схід та Північна Африка постачають понад третину світового обсягу нафти. Лівійське повстання є прикладом того, як народна революція швидко перериває її експорт. І тим часом як Муаммар Каддафі тримається за владу з маніакальною завзятістю, а країни Заходу дискутують, чи варто оголошувати лівійське небо зоною, забороненою для польотів, видобуток нафти у Джамахірії зменшився вдвічі: іноземні працівники втікають, країну поділено. Якщо заворушення й далі ширитимуться регіоном, це загрожує ще масштабнішими перебоями.

Ринок зреагував на події навдивовижу стримано. Нафта-сирець сорту Brent подорожчала на 15%, коли почалися жорстокі сутички в Лівії, сягнувши $120 за барель 24 лютого. Але обіцянки Саудівської Аравії компенсувати нестачу опустили ціни. 2 березня вони зупинилися на позначці $116, що на 20% перевищує ціну початку року, але значно нижче за пікові цифри 2008-го. Більшість країн мають оптимістичні настрої: вони припускають, що темпи зростання цін на нафту в світі зможуть стабілізуватися на позначці кілька десятих відсотка, а цього замало, як на загрозу для посткризового відновлення економіки розвиненого світу.

Але такий оптимізм таїть два серйозні ризики. По-перше, внаслідок значних перебоїв у постачанні чи навіть побоювань, що такі матимуть місце, нафтові ціни можуть злетіти догори. По-друге, подорожчання сировини здатне підігрівати інфляцію, а це вже може зупинити відновні процеси в економіці. У такому разі багато залежатиме від майстерності керівників центробанків.

Про запаси нафти, саудівців і стабільність

Поки що перебої в постачанні майже непомітні. Через заворушення в Лівії світовий видобуток нафти зменшився лише на 1%. 1973 року відповідна цифра становила 7,5%. Крім того, нині ринок чорного золота має достатній запас міцності. Держави створили запаси, яких 1973-го не було взагалі. Комерційних резервів нафти нині значно більше, ніж тоді, коли ціни підскочили до максимуму 2008 року. Саудівська Аравія — своєрідний центробанк нафтового ринку — має достатній потенціал, щоб замінити Лівію, Алжир та деяких інших дрібних постачальників. І саудівці вже підтвердили готовність докачати сировину, якої бракує.

Хоча з перебоями серйознішими впоратися годі. Видобувна промисловість надзвичайно складна: тут украй важливо доправити потрібний сорт нафти до потрібного місця в потрібний час. Проблема є і з самою Саудівською Аравією. Королівству не бракує характеристик, що їх мали країни, де спалахнули конфлікти. Зокрема, тут є своя армія розчарованої молоді. Навіть витративши $36 млрд на соціальні потреби, щоб відкупитися від невдоволення людей, правлячий репресивний режим тепер віч-на-віч зіткнувся з потребою реформування. Будь-який натяк на дестабілізацію ще й у цій країні посіє паніку на всьому нафтовому ринку.

Але навіть без перебоїв у постачанні на ціни тисне інший чинник: поступове вичерпування запасів. В умовах зростання світової економіки темпи збільшення попиту на нафту значно перевищують обсяги наявних покладів. Тож будь-які заворушення на Близькому Сході лише пришвидшують стрибок цін, що й без того вже наближався.

Які будуть наслідки? Трохи заспокоює те, що світова економіка менш уразлива до підвищення цін на нафту порівняно із 1970-ми роками, бо ж виробництво на планеті менше залежить від цього товару. Інфляція нині нижча, а ймовірність того, що зарплати підскочать услід за зростанням цін через подорожчання чорного золота, куди нижча. Отже, центробанкам не доведеться реагувати аж надто рішуче. Однак менша уразливість — не еквівалент імунітету.

Усе-таки подорожчання нафти означатиме перерозподіл коштів від споживачів до виробників. А оскільки останні схильні заощаджувати більше, це може вилитися у спад світового попиту. Перевірене часом правило доводить, що внаслідок десятивідсоткового зростання цін на нафту економічний розвиток на планеті сповільниться на чверть відсотка. Якщо зараз його темпи у світовій економіці становлять 4,5%, то це означає, що ціни на нафту мали б перевищити пік 2008 року, коли вони сягали майже $150 за барель, щоб зупинити нинішні темпи відновлення. Та навіть менший їхній стрибок підірве зростання і збільшить інфляцію.

Від шоку до дій

Перед Федеральною резервною системою США стоятиме доволі простий вибір. Американська економіка надмірно уразлива через залежність від нафти й відносно помірного її оподаткування. Але інфляція у Сполучених Штатах дуже низька, а економіка вельми інертна. Це дає центробанкові змогу не реагувати негайно на раптові стрибки нафтових цін. У Європі, де оподаткування пального значно вище, подорожчання сировини матиме іще менший ефект. Однак європейські центробанки її зростання непокоїть куди більше: звідси й побоювання, що вони можуть вжити занадто жорстких запобіжних заходів, які зіштовхнуть іще недостатньо зміцнілу економіку Старого світу назад у рецесію.

На противагу їм найпомітнішою небезпекою для країн, що розвиваються, є бездіяльність. Збільшення вартості нафти підігріватиме інфляцію, особливо через підвищення цін на продовольство. Витрати на харчові продукти досі становлять значну частину бюджету людей у таких країнах, як Китай, Бразилія та Індія. І хоча центробанки піднімають відсоткові ставки, реагують на всі ці зміни вони досить повільно. Їхня монетарна політика й далі нечітка, а інфляційні очікування посилюються.

На жаль, забагато урядів країн, що розвиваються, прагнуть сповільнити інфляцію і заспокоїти невдоволене населення, субсидуючи ціни на харчі й пальне. Це не лише притуплює споживацьку чутливість, а й дорого коштує бюджетам цих держав. Із такої причини може розхитатися новий бюджет Індії, про який експерти відгукувалися опти­­містично. Та найсерйозніша небезпека криється саме в країнах Близького Сходу, де ціни на харчові продукти й пальне субсидують повсюдно і політики далі збільшують цю допомогу, аби лише втихомирити невдоволених. А такі імпортери пального, як Єгипет, стоять на порозі суворого, здатного довести до банкрутства підвищення цін на нафту, що змушуватиме збільшувати субсидування надалі. У відповідь на таку перспективу варто відмовитися від останнього й надавати цільову допомогу лише найбіднішим. Однак жоден арабський лідер, схоже, не готовий провадити такі реформи вже сьогодні.

У найгіршому разі утвориться порочне коло: подорожчання нафти й політична непевність зумовлюватимуть одне одного. І навіть якщо вдасться цього уникнути, короткотермінова перспектива для світової економіки бачиться ризикованішою, ніж багато хто припускає. Хоча є і промінчик надії: може, решта світу почне-таки вирішувати проблему залежності від нафти і Близького Сходу. Всі знають, що робити: інвестувати, приміром, в інфраструктуру для електричного транспорту й підвищувати плату за викиди вуглекислого газу в атмосферу. Нафтовий шок 1970-х змінив світову економіку. Імовірно, його аналог 2011 року спрацює так само, тільки обійдеться дешевше.

The Economist