Містифікація Стросс-Кана

Домінік Стросс-Кан, генеральний директор Міжнародного валютного фонду, перебуває під слідством у США. Покоївка нью-йоркського готелю, де він зупинявся на одну ніч, подала проти нього позов за “статеві домагання, спробу зґвалтування, незаконне утримання за зачиненими дверми, недозволені обмацування, примус до небажаного контакту...” Якщо злочин доведуть, потенційного суперника Ніколя Саркозі на президентських виборах може бути засуджено до 74 років ув’язнення.

На батьківщині високого міжнародного чиновника — справжній шок. Преса пише, що немає деяких статей звинувачення у французькому кримінальному кодексі та про провину тутешніх медіа, які знали сумнівні звички Стросс-Кана, але мовчали, про ускладнення переговорів щодо грецького боргу МВФ та можливе падіння євро на азійських ринках.

Політичний землетрус

“Ми свідомі того, що французький закон “Про право на зображення” забороняє показувати особу, чиєї провини не доведено, в наручниках, — починають свої випуски новин тамтешні телеканали. — Ми розуміємо, що Домінік Стросс-Кан має право подати на нас до суду”.

А, попри те, численні телевізійні програми, газети, журнали тиражують фото й відео із зали нью-йоркського суду. Домінік Стросс-Кан мовчазний, похмурий, нервовий. Його адвокати дещо спантеличені. Американська суддя — жінка, впевнена у своїх діях та превентивних заходах, які вона застосувала до звинуваченого.

“Це як грім серед ясного неба”, — кажуть прихильники Соціалістичної партії Франції, котрі сподівалися бачити керівника МВФ кандидатом у президенти. Чи такого вже ясного? Про специфічну поведінку Стросс-Кана давно ходили різні чутки. Депутат від правлячої політсили Бернар Дебре розповів про схожу ситуацію в іншому готелі Sofitel, яку буцімто зусиллями адміністрації вдалось утримати в секреті.

Бортовий персонал повітряної лінії Париж — Нью-Йорк теж пригадав, як одна стюардеса заліпила цьому клієнтові бізнес-класу щирого ляпаса. За небажану сміливість. Нарешті, молода журналістка, хоч мовчала сім років, розповіла в недільному ток-шоу, як прикро закінчилася для неї спроба записати інтерв’ю із мсьє Домініком.

Одначе дружина звинуваченого, відома медійниця Анн Сенклер, висловила чоловікові цілковиту підтримку. “Не вірю жодному слову закидів”, — лаконічно зауважила вона у прес-релізі. Кілька років тому, коли Стросс-Кан став героєм іншого, не такого гучного “інтимного” скандалу з коханкою — штатною співробітницею МВФ, — телезірка також незворушно заявляла в інтерв’ю: “Ми любимо одне одного, як і в день першої зустрічі”.

“Чи їх загіпнотизували, тих соціалістів? — роздратувалася колега, перемикаючи канали й водночас гортаючи пресу. — Всі як один кажуть про презумпцію невинності, про таланти фінансиста, про повагу до рідних та близьких Стросс-Кана... А про ту дівчину, жертву, хтось нарешті подумає? Де ж тут увага до простого народу — сутність філософії лівого руху? Поставити б Стросс-Кана поряд з іконою Соцпартії — Жаном Жоресом, ми знайшли б не сто, а тисячу відмінностей...”

Справді, потенційний прохідний кандидат соціалістів мало схожий на природного виразника інтересів гнаних та голодних. Власник, спільно з дружиною, кількох елітних помешкань у престижних районах Парижа та за містом, а також будинку у Вашингтоні, аж ніяк не уособлює зневаги до матеріального світу. Радше навпаки. Демонструє очевидний смак і апетит до влади, впливу, грошей, слави, розкоші. Жінок...

“Французькі політтехнологи привчили його, що кожен скандал можна зачавити, замовчати, залагодити, — вважає колега. — Так тривало багато років. Але у Штатах — інша система. Там і покоївка може виграти суд у всемогутнього багатія. Ось коли стає зрозуміло, наскільки недосконалою залишається французька судова система на тлі англосаксонської”.

На батьківщині генерального директора МВФ мало хто серйозно припускає, що Стросс-Кана може бути повністю виправдано. Хоча не виключено й це. Але навіть якби так сталося, він не встигне, та й морально не зможе взяти участі у виборах кандидата в президенти від Соцпартії. У правосудді час триває довго, а в медійному світі його немає зовсім. Хоч би що вирішила насамкінець нью-йоркська феміда, політичний присуд на французькій землі вже зроблено. Такий, що не підлягає перегляду.

Влада політтехнологів

Домінік Стросс-Кан справді має команду консультантів, котрі роками формують і вдосконалюють йому імідж лівого політика, яким він навряд чи колись почувався наодинці із собою. Успіх та провал цієї маніпуляції, мабуть, і є найцікавішим аспектом історії арешту однієї з найвпливовіших постатей світу. Розпач та розгубленість соціалістів, їхня неспроможність адекватно оцінити події свідчать, наскільки колективно безпорадними є сьогодні громадяни країни проти брехливих за суттю та цинічних за формою політичних технологій.

“Парадокс полягає в тому, що більшість французьких соціалістів справді хотіли б бачити своїм кандидатом цього мільйонера, — зауважує соціолог Марі Сімон. — Саме Стросс-Кану проведені опитування обіцяли перемогу на відбірковому голосуванні. Реально влада політичних комунікацій потужніша, ніж ми звикли думати. Як інакше можна пояснити таке колективне засліплення?”

Колеги-журналісти свідчать, що Домінік Стросс-Кан завжди належав до небагатьох можновладців, чиїх секретів краще було не помічати. Крістоф Делуар, директор Паризької школи журналістики та співавтор скандального видання “Сексус політикус”, розповів у часописі Le Monde за 17 травня: “Наша книжка вийшла друком 2006 року... У розділі під назвою “Справа ДСК” вперше було порушено питання неадекватної поведінки того, хто ще не став генеральним директором МВФ. Ми казали, що для політика державних масштабів він занадто вразливий, що цього ризику не варто недооцінювати”.

На сторінках “Сексус політикус” ішлося лише про салонні загравання, спроби зваблення, до яких вдавався Стросс-Кан. Але автори та видавець зазнали, як сказав пан Делуар, “істотного тиску”. Інші колеги не поспішали розслідувати дивних випадків із життя впливового соціаліста. Бо всім було відомо: команда його піарників не забариться із дзвінками головному редакторові, спробами компрометації, а то й залякуваннями.

“Понад 20 років Домінік Стросс-Кан працює із трьома політтехнологами, — розповідає журналіст Рено Ребарді. — Стратегом-інтелектуалом його команди є Жіль Фінкельштайн. Людиною, яка розвиває мережу впливів, — Стефан Фукс. Нарешті, найактивніший у дії — Рамзі Кірун. Саме він восени 2004-го дістав з України таємне замовлення дискредитувати Віктора Ющенка та Помаранчеву революцію на Заході. Коли часопис La Croix оприлюднив розслідування про маніпуляційні прес-конфернції у Відні, які організовував Кірун, редакція газети ледь відбилася від його погрозливих дзвінків. Хоча до суду не дійшло. Бо ж газета мала в розпорядженні докази та свідчення”.

Нині близьке коло Стросс-Кана активно розвиває тему змови проти “найнебезпечнішого конкурента Саркозі”. За версію політичного замовлення, як за рятівне коло, хапається та частина лівого електорату, яка будь-що не бажає розлучатися з власними ілюзіями. Теоретично все може бути. Тим більше, мережа готелів Sofitel, де зупинявся підслідний, є французьким бізнесом. Адвокати кажуть про неспростовне алібі, про залізних свідків... Залишається, щоправда, питання репутації — добре відомої у вузьких колах. Але ж це — не доказ у справі.

Алла ЛАЗАРЄВА