Мистецтво неможливого

Здавалося б, в країні наближаються політичні “жнива”, наразі саме час застосувати усі можливі інформаційні, медійні, рекламні технології та продемонструвати інтелектуальну битву “багатоходовок”.

Із сумом констатуємо: запит суспільства на ідеї та смисли в українській політиці — занадто слабкий. Замість шахів матимемо, в найкращому випадку, гру у шашки. У найгіршому — гратимемо в “Чапаєва”.

Із наближенням парламентських виборів-2012, політтехнологи масово констатують перемогу найбільш простої та цинічної за використанням технології підкупу виборця — так званої “технології гречки”.

Вже не перший рік в політтехнологічній тусовці говорять про життя у двох паралельних світах: розвиток вітчизняної академічної політичної науки та ще більш бурхливий потік неконтрольованих маніпуляцій та різного штибу політичних технологій.

І знову ж таки, маємо наявне протиріччя: в той час, як у кузнях факультетів політології та філософії вітчизняних університетів кують сотні зовсім непідготовлених до реалій сучасного українського політичного життя спеціалістів, свою допомогу політикам пропонують політтехнологи із вже перевіреними способами мобілізації необхідної кількості голосів на виборах.

Ці способи можуть бути неоригінальними та не нести у собі якусь корисну для суспільства ідею, проте вони практичні та дієві — саме те, що потрібно сучасній політичній “еліті”.

В особистих розмовах політологи та експерти одразу після закінчення місцевих виборів восени 2010 року наголошували на тимчасовій “смерті” політичних технологій. Інновації, ідеї, смисли, креатив — йдуть геть до кращих часів, наразі — діятимуть найбільш перевірені та дієві способи отримання голосів виборців.

Так, саме “способи”, бо назвати технологією банальний принцип купівлі голосів — важко.

І дійсно, парламентські вибори-2012 стануть наочним підтвердженням відсутності навіть натяку на гру у політику серед її потенційних гравців. Замість смислів — отримаємо все ті ж товсті гаманці у парламенті, із відповідними подальшими наслідками для життя усієї країни.

Ринок формують попит і пропозиція. Вибори в даному випадку — не виключення. На жаль, “технологія гречки” діятиме і маємо констатувати — приведе до влади не одного сумнозвісного політика.

Нинішні мажоритарні кампанії кандидатів — стануть найбільш вдалим ілюстраційним матеріалом. І якщо вибори за партійними списками хоча б передбачали імітацію сякої-такої ідеологічної платформи — на мажоритарці відтепер це зовсім не потрібно.

Є негативні очікування (а скоріше — розчарування у політиці) виборців щодо того, чи варто взагалі йти на вибори і вибирати бодай когось, і є політики-ділки, які із бізнесовим підходом будують власну виборчу кампанію.

Таким чином — виборець нічого не очікує від факту власного голосування, а політик — пропонує купити голос за ті чи інші блага. “Це просто бізнес, нічого особистого!”.

Розрахунок вельми простий: бідність породжує колосальний електоральний ресурс. За результатами різних соцопитувань, протягом останніх 2 років, близько 30% українців живуть за межею бідності. Ще 25% мешканців країни — ледве зводять кінці з кінцями.

Враховуючи особливість голосування молоді, яка найчастіше є найбільш пасивною частиною електорату і водночас — може бути більш принциповою у питаннях відвертого підкупу, штаби кандидатів акцентують увагу на найбільш незахищених соціальних групах населення.

Передусім — це літні люди, пенсіонери, інваліди. Тобто саме ті, хто рахує кожну копійку, і водночас — природно відчуває брак уваги і з боку держави, і з боку суспільства.

Політтехнологи вже зараз сформували або формують команди, які будуть здатні налагодити чіткий механізм систематичного поступового підкупу виборця.

В системі із агітаційною та інформаційною кампанією, на яку, до речі, планується самими кандидатами витрачати менші кошти, така робота має привнести найбільший електоральний врожай.

Постає ключове питання: якщо перемога масового підкупу на цих виборах — майже не викликає сумнівів, то якими способами можливо цьому протистояти. Адже не всі згодні продати свій голос за продуктовий набір чи пару сотень гривень.

За власними спостереженнями констатую — чим молодший вік виборця, тим більший відсоток усвідомлення певної відповідальності за свій вибір.

Особливо гостро дана проблема постане перед тими кандидатами-мажоритарниками, які намагатимуться протистояти процесу прихованого підкупу виборців продпайками.

Застосовувати “чорні” політтехнології в даному випадку особливо небезпечно: це може зіграти якраз на руку конкуренту, більш того — це означатиме вплутатися у гру без правил, де неможливо обіграти більш грошовитого суперника.

Тим паче, такі “чорні” технологічні ходи неоднозначно сприймаються у суспільстві.

Себто, залишається єдиний шлях — змусити виборця засумніватися у походженні продпайків і “благих” намірах кандидата.

В морально та матеріально бідному суспільстві таке завдання видається вкрай важким, проте це може стати єдиним шансом кандидата здолати “технологію гречки” та продемонструвати бажання до змін у суспільстві.

Також це може стати своєрідним тестом для вітчизняних політтехнологів проявити мистецтво неможливого у нинішній політичній ситуації. Фактично, це тест на професіоналізм.

Ще одна специфіка використання “технології гречки” у нинішній передвиборчій кампанії: політики не вкладають жодного сенсу у дану комунікацію із виборцем. Вони помиляються ще на старті кампанії, вважаючи, що систематична роздача продпайків є достатнім заходом для отримання необхідного ефекту від голосування на дільницях.

Однак тут важливо пам’ятати: вперше застосувавши таку технологію на виборах мера Києва, технологи Леоніда Черновецького робили ставку не на банальну купівлю голосів збіднілих мешканців столиці, а ставилася надмета — створення довірливих відносин з виборцями.

Це дійсно — сильний хід, що й було продемонстровано і на наступних дострокових виборах мера столиці.

Побудовану таким чином систему поламати зовсім непросто: у 2008 році тодішній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, фактично ініціювавши переобрання очільника столиці, маючі усі переваги — і адмінресурс, і бренд, і необхідні кошти — не змогла збороти систему продпайків Черновецького.

Тому тим кандидатам, які планують “купувати електорат” і тим, хто планує із цим явищем боротися — потрібно пам’ятати про головну річ — мотивацію виборця.

Першим — не варто сподіватися на швидкий і безхмарний ефект від застосування простої та доступної, в разі наявності ресурсу, технології завоювання симпатії виборця. Другим — не варто опускати руки перед ресурсним потенціалом конкурентів і знайти той ключик, ту необхідну мотивацію — аби переламати тренд переможної ходи “гречаної технології” під час нинішньої передвиборчої кампанії.

Олександр РАДЧУК, медіа-група ConceptGR