Мертві бджоли не гудуть, або Чому ДПЗКУ та “Укрспирт” без голови

ДПЗКУ, “Укрхімтрансаміак”, “Укрспирт” багато місяців живуть без голови.

Причина проста: ми, члени Комітету з призначень керівників особливо важливих державних підприємств*, не можемо обрати їх очільників.

Ні для кого не секрет, що останнім часом робота Номінаційного комітету не відрізнялася стабільністю. Різні експерти називають різні причини. Зсередини я бачу проблему: комітет, як багатоголовий дракон, — важкий і неповороткий.

Простий приклад. Для будь-якого засідання потрібен кворум: не менше п'яти членів з правом голосу. Тобто не менше п'яти міністрів в одній кімнаті. Я можу на пальцях однієї руки перерахувати рази, коли засідання комітету відбувалися.

Тимчасом конкурси оголошуються, кандидати надсилають резюме.

Я розумію, що великі перерви в роботі комітету автоматично відсіюють хороших, професійних кандидатів. Працювати на державу зголошуються лише ті, хто й так це робив роками: червоні директори або нечисті на руку функціонери.

Коли нема довіри й упевненості в процедурі, не буде й конкуренції. Отже, нема ефективних менеджерів на державних підприємствах.

Представники міжнародних організацій не раз зверталися до прем'єр-міністра і до мене з пропозицією переформатувати комітет. Мертві бджоли не гудуть, а формула, яку ми запропонували раніше, не працює.

Вважаю, що кількість членів комітету з правом голосу і без нього потрібно скоротити, а рівень представництва від держави знизити. Є суто практичні причини: міністри мають набагато більш нагальні та важливі завдання, ніж співбесіди з кандидатами навіть на дуже важливі підприємства.

Обираючи між вирішенням питань, які вплинуть на життя мільйонів українців, та переглядом не завжди якісних кандидатів, міністри можуть і повинні обирати перше. Це державницька позиція.

Моя пропозиція проста: Комітет з призначень керівників особливо важливих державних підприємств з боку держави може складатися з людей, які не є вищим політичним керівництвом, але які довели свою компетентність в питаннях управління державними підприємствами і спеціалізуються на кадрових конкурсах.

Цими людьми можуть бути міністр Кабміну, перший заступник міністра фінансів та перший заступник міністра економічного розвитку. До них може приєднатися керівник чи заступник керівника органу управління відповідного підприємства.

Крім того, я глибоко переконаний, що для відбору будь-якого персоналу потрібно залучати фахівців з рекрутингу, а надто — для пошуку топ-менеджерів світового класу, яких ми хочемо залучити до управління державними підприємствами.

Наші потенційні керівники не сидять на сайті пошуку роботи, вони є затребуваними професіоналами. Чи може міністерство займатися рекрутингом? Один раз чи двічі, щоб протестувати процес та віднайти ідеальний механізм. Далі ми повинні забезпечувати інституціоналізацію цих функцій.

Тому я пропонуватиму уряду створити комісію з попереднього відбору кандидатів, у якій будуть працювати фахівці Кабміну, Мін'юсту і хедхантери.

Я також хочу, щоб питання відбору керівників підприємств було деполітизоване. Я не хочу, щоб засідання зривали зацікавлені сторони, щоб комісія просувала “своїх” кандидатів. Нарешті, я не хочу нівелювати роботу рекрутингових компаній, тому їхнє слово буде визначальним у попередньому доборі кандидатів.

Серед кандидатів, яких заслуховуватиме комітет з призначення, більшість повинні становити кандидати, запропоновані фаховим рекрутером.

Я підтримую і завжди підтримував якісні зміни щодо покращення ефективності управління державними підприємствами. Незважаючи на масштабні плани уряду щодо приватизації, не всі державні підприємства можна і потрібно продавати.

Однак державна форма власності не повинна бути клеймом, яке асоціюється з обладнанням часів Другої світової, боргами із зарплати та низькою якістю продукції. У світі є приклади успішного керівництва державною власністю.

Агентство з участі держави Франції має у своєму портфелі компанії Engie, Renault, аеропорти Бордо та Ліона. Воно не тільки отримує дивіденди від державних компаній, а й реінвестує величезні суми в модернізацію та розвиток нових проектів. Результати всім відомі.

Що заважає українським державним підприємствам бути такими ж успішними? У першу чергу — відсутність постійних керівників та перманентні судові процеси. Це потрібно негайно виправити: через прозорий конкурс і приватизацію.

Тому наше міністерство знову ініціює зміни до постанови Кабміну №777, яка регулює відбір керівників великих державних підприємств. Нам потрібно значно більше хороших керівників, обраних на прозорих конкурсах.

* — Комітет з призначень керівників особливо важливих державних підприємств — це колегіальний орган, який складається з дев'яти членів з правом голосу (міністрів) та дев'яти незалежних експертів (представників міжнародних фінансових інституцій). З повним складом комітету можна ознайомитися на сайті Мінекономрозвитку.

Степан КУБІВ