Мегакоалиция: Аргументы “за” и “против” на весах доверия

Довіри провідних політичних гравців один до одного.

Але в будь-якому разі суспільство повинно осмислити ті позитиви та негативи, які виникнуть в разі створення нової парламентської конструкції.

Бездоганних рішень в політиці, як і в житті, не буває. Однак, давайте по порядку розберемося, чи переважають позитивні наслідки над негативними, якщо пріснопам'ятна мегакоаліція все ж буде створена.

Аргументи “ЗА”

Вихідна ситуація не дає підстав для оптимізму. Перманентна політична криза вже давно сприймається більшістю наших співвітчизників як політичний бардак.

Як наслідок — тотальна недовіра до політиків і тих, кого ще за інерцією називають елітою, делегітимізація органів влади і самої держави, зростання соціальної температури в суспільстві. І це одночасно з світовою економічною кризою, масштаби якої досить часто порівнюють з “великою депресією” 30-х років минулого століття.

Що ж призвело до такої непростої ситуації? Відповідь проста і лежить, принаймні, у двох аспектах.

Перший аспект — це недолугі конституційні зміни 2004 року, що на інституційному рівні провокують постійні конфлікти між вищими посадовими особами країни, так звану боротьбу за компетенцію.

В Україні порівняно з цивілізованими країнами, де основний конфлікт пролягає між правлячою коаліцією та опозицією, створені додаткові лінії конфлікту: президент — уряд, президент — парламент.

Другий аспект — це цьогорічні президентські вибори, які все більше втягують політиків у вир передвиборчих змагань.

Такі постійні політичні війни “всіх проти всіх” країна може і не витримати.

Тому питання забезпечення політичної стабільності сьогодні виходить на перший план і означає, за великим рахунком, питання збереження України як самостійної незалежної держави.

Як можна забезпечити політичну стабільність в країні?

Необхідно докорінно змінити політичний ландшафт — створити мегакоаліцію, до якої, крім нинішніх коаліціантів — БЮТ, частини “НУ-НС”, Блоку Литвина, увійшла б і Партія регіонів. Одночасно потрібно винести “за дужки” питання, що роз'єднують країну.

Саме фракція Блоку Литвина та частина фракції “НУ — НС” могли б стати додатковим стабілізуючим фактором у мегакоаліції. Інакше нова парламентська конструкція ризикує невдовзі розвалитися внаслідок протиріч між двома найбільшими фракціями.

Що дасть створення мегакоаліції?

По-перше, тільки таке об'єднання еліт дасть змогу стабілізувати політичну ситуацію в Україні, створить можливості для оперативного реагування на виклики, які породжує світова економічна криза, для ухвалення необхідних законів та урядових рішень.

Уряд перетвориться із класичного уряду парламентської меншості на уряд, який має конституційну підтримку у парламенті.

По-друге, тільки така електоральна конструкція матиме соціальну опору на Заході, у Центрі, на Півдні та Сході України. Врешті-решт, в разі своєї успішної діяльності, нова коаліція може повернути довіру громадян до влади та віру у майбутнє нашої країни.

По-третє, тільки така конституційна більшість зможе внести зміни до Конституції, які ліквідували б двовладдя у виконавчій владі. Конституція повинна народитися як консенсус політичних еліт.

Державою має керувати і, природно, відповідати за наслідки свого керівництва, хтось один — або прем'єр, або президент. Україна має продовжити курс на формування повністю парламентської республіки.

Інакше пост президента залишиться таким величезним призом, за який розгорнеться запекла боротьба, у порівнянні з якою 2004 рік видаватиметься нам бійкою в дитсадку.

Зрозуміло, що наступні президентські вибори, у разі якщо вони відбудуться, ще глибше посилять розкол у суспільстві, адже політики продовжать свою гру на темах, що роз'єднують, а не об'єднують Україну.

Аргументи “ПРОТИ”

Щодо загроз у випадку створення мегакоаліції, то слід зупинитися на окремих із них.

Загроза перша­ — це можлива узурпація влади. Зрозуміло, що таке могутнє об'єднання, до якого входитимуть БЮТ, Партія регіонів та Блок Литвина потенційно може узурпувати владу в Україні. Тобто, поділити її на двох, трьох, чотирьох та створити дійсно авторитарний режим в країні. Це потенційна можливість з якою потрібно рахуватися.

Сподіваюся, що розробники нового проекту Конституції зможуть забезпечити його корекцію з урахуванням наслідків суспільного обговорення. При цьому потрібно наполягати, щоб в новому проекті Основного закону держави були забезпечені широкі права опозиції. А чутки про продовження каденції нинішнього складу парламенту на два роки, тобто до 2014 року, повинні залишитися нездійсненими мріями окремих парламентарів.

Загроза друга — це зовнішній аспект. Будь-які антидемократичні дії мегакоаліції, звичайно, послаблять наші позиції серед цивілізованих демократичних країн.

Придушення свободи слова, переслідування опозиційних діячів може призвести до міжнародної ізоляції України, до її “бєлорусізації”. Сподіваюся, що позиція західних демократій буде тим фактором, що буде стримувати наших вітчизняних політиків.

Загроза третя — електоральна. Вона розпадається на два аспекти. Безумовно, коаліції потрібно йти на непопулярні кроки як в економіці, так і в політиці.

В політиці, як один з варіантів розвитку подій, передбачається обрання президента в парламенті. Одразу обмовлюся, що парламентська модель нічим не гірша від президентської. У багатьох країнах президента (з представницькими повноваженнями) обирають у парламенті.

Не від наявності або відсутності прямих виборів глави держави залежить благополуччя країни та стан її національної безпеки. Це залежить від зовсім інших факторів.

Однак, переважна більшість українців (близько 80%) виступають за прямі президентські вибори. До речі, населення виступає за виборність і губернаторів, і суддів, і, напевне, керівників ЖЕКів. Таким чином створюється ілюзія впливу громадян на політичний процес.

В умовах глибинної суспільної недовіри до Верховної Ради, переносити обрання президента в її стіни було б справою ризикованою. В Україні, наприклад, главу держави могла би обирати спеціальна виборча колегія: з складу депутатів парламенту та депутатів обласних рад (або їх представників).

Електоральні загрози полягають також у площині прийняття непростих соціально-економічних рішень. Успішність мегакоаліціянтів буде залежати від того, наскільки вони зможуть мінімізувати наслідки світової економічної кризи в Україні.

Якщо це вдасться зробити і існування коаліції буде досить довготривалим, то електоральні загрози будуть зменшені. Якщо ж коаліція, зробивши перші кроки, внісши зміни до Конституції і оголосивши про своє існування розпадеться через півроку-рік, то, як для Блоку Юлії Тимошенко, так і Партії регіонів ці електоральні втрати будуть невиправними.

***

Насправді, українські політики навряд чи керуються у своїх діях національними інтересами. До об'єднання їх підштовхують власна невпевненість у перемозі на президентських виборах та вітчизняні олігархи, які не готові вкладати свої і так вкрай обмежені вільні капітали у ризиковані політичні проекти.

Однак, сьогодні персональна відповідальність лежить на Юлії Тимошенко та Вікторові Януковичу. Вони повинні поступитися власними амбіціями, інакше країна може піти “у рознос”.

Ігор ЖДАНО