Медійна бульбашка керівництва Фонду держмайна. Підсумки

Попри ряд позитивних рішень на початку його каденції і тотальної PR-компанії, результати його роботи не дуже відрізняються від роботи Фонду за інших керівників: суцільні корупція і неефективність в держкомпаніях.

Голова Фонду державного майна (ФДМУ) Дмитро Сенниченко ще 17 листопада написав заяву про звільнення з посади. В грудні Верховна Рада мала прийняти його відставку. Втім, до кінця 2021 року Сенниченка так і не звільнили.

Багато хто сприймає можливу відставку голови ФДМУ, як велику втрату для державного управління. Втім, команда Сенниченка залишається при владі. Його перший заступник і куратор державних підприємств Фонду Денис Кудін перейшов на аналогічну посаду в Мінекономіки.

Новим першим заступником голови ФДМУ стала Ольга Батова — радниця Сенниченка та його “права рука”, як сам він її називає. Вочевидь, якщо Рада таки затвердить відставку голови ФДМУ, Батова залишиться в.о. голови Фонду.

Які підсумки можна зробити після дворічного перебування в Фонді “команди реформаторів”?

Верховна Рада призначила Сенниченка головою ФДМУ у вересні 2019 року. Перші його кроки були схвально сприйняті і ЗМІ, і суспільством.

Наприклад, Сенниченко відразу скасував схему Антона Яценко, яку санкціював його попередник Віталій Трубаров.

Її суть була в тому, що ФДМУ зобов'язав заводити звіти з оцінки майна в Реєстр оцінки через “авторизовані електроні майданчики” Яценка. За кожен звіт громадянам доводилось платити 1800 грн.

Також серед досягнень Фонду спостерігачі відмічають успішну малу приватизацію: продаж спиртзаводів та майнових комплексів колоній. Приватизація спиртзаводів стала можливою з липня 2020 року після того, як в грудні 2019 року Рада прийняла закон про демонополізацію ринку спирту.

Крім того, Сенниченко став майже агентом НАБУ. За два роки йому тричі пропонували хабар за призначення керівників в підприємства, якими керує ФДМУ.

Найвідомішою була перша спроба. В січні 2020 року представник Миколи Злочевського, що є власником газовидобувної групи Burisma, запропонував Сенниченку $5 млн. Судячи з усього — за те, щоб компанія з групи Злочевського стала “партнером” Одеського припортового заводу (ОПЗ).

В серпні 2020 року БізнесЦензор записав інтерв'ю з Сенниченко. Як і іншим колегам зі ЗМІ, цей керівник ФДМУ здавався нам принциповим і професійним.

Але вал медійної підтримки Сенниченка ставав все більшим. А сигналів про стабілізацію роботи підприємств зі сфери управління ФДМУ — все менше.

БЦ підготував питання Сенниченку для нового інтерв'ю. Засилали їх два рази — в квітні і червні 2020 року. Але, прочитавши запитання, піарники Фонду вирішили, що краще таких інтерв'ю не давати.

Ось кейси, по яким є багато питань до Сенниченка і його першого заступника — Кудіна.

Одеський припортовий завод

Одеський припортовий завод (ОПЗ) — це державна хімічна компанія, яка переробляє природний газ в аміак і азотні добрива.

Як і більшість держкомпаній, ОПЗ має давню корупційну історію. Наприклад, в 2013 році компанії Дмитра Фірташа постачали на завод газ по завищених цінах. І таким чином створили заборгованість у $250 млн.

Останні роки завод перестав закупати газ і почав працювати по “толінговій” схемі. Це коли компанія платить заводу за переробку своєї сировини — газу, в готову продукцію — добрива. А потім сама їх реалізує.

З 2017 року “давальцем” ОПЗ була компанія “Енергетичні ресурси України” (ЕРУ), серед засновників якої тоді був Андрій Фаворов.

Ще через кілька болючих змін партнерів, в липні 2019 року “давальцем” ОПЗ стала компанія “Агро Газ Трейдінг” (АГТ) Олександра Горбуненка та Володимира Колота.

Цікаво, що послуги PR для АГТ здійснювала агенція Magonova and Partners Анастасії Магонової, дружини Андрія Фаворова.

Також агентство Магонової приблизно до середини 2021 року надавало послуги PR для Фонду держмайна та для держкомпаній, що знаходяться в сфері його управління.

Щоб максимізувати доходи держкомпанії, в ФДМУ прийняли цілком раціональне рішення — провести конкурс на послуги “давальця”. Хто запропонує найбільшу плату за роботу ОПЗ, той і буде переробляти газ в добрива.

Цією можливістю зацікавилось декілька відомих компаній, які мають фінансовий та/або газовий ресурс. Серед них азербайджанський SOCAR, Галнафтогаз Віталія Антонова, Укрнафтобуріння Ігоря Коломойського та Віталя Хомутнніка.

Конкурс був призначений на початок 2020 року. Але був зірваний. Після цього державний завод пролонгував контракт з АГТ.

На другий конкурс, через декілька місяців, менеджмент ОПЗ призначений ФДМУ, не допустив SOCAR і Галнафтогаз.

Тобто, залучення “давальця” на конкурентних засадах постійно зривалось. А контракт з АГТ постійно подовжувався.

Розповідаючи про “стоси стратегій, візій і концепцій на 1000 аркушах” у числених інтерв'ю Сенниченко не згадує, чому протягом його каденції так і не було проведено такого конкурсу.

У вересні цього року ОПЗ зупинився. Багаторічний перший заступник директора заводу Микола Щуріков назвав причиною зупинки “умисні та системні маніпуляції з конкурсами з відбору “давальця”.

В той же час, інші хімічні заводи, що виробляють азотні добрива — група OstChem Фірташа та ДніпроАзот Коломойського — працюють і досі, не дивлячись на високу ціну газу в 2021 році.

Об’єднана гірничо-хімічна компанія

АТ “Об’єднана гірничо-хімічна компанія” (ОГХК) — це два гірничі комбінати: Іршанський та Вільногірській. Вони видобувають титановмісні руди: ільменітові, рутилові та цирконієві. Ці руди використовуються в хімічному та металургійному виробництві. З 2015 року продукція камбінатів продається, здебільшого, за кордон.

З 2004 року структури Дмитра Фірташа орендували майнові комплекси обох комбінатів. Сировина з них йшла на “Кримський титан” для переробки. В 2015 році за ініціативи тодішнього прем'єра Арсенія Яценюка договір із структурами Фірташа був припинений.

Була утворена ОГХК, як державний оператор комбінатів. Компанію очолив Руслан Журило — ставленик Миколи Мартиненка, соратника Яценюка.

Вже в 2017 році НАБУ затримало Журила за продаж сировини з комбінатів по занижених цінах на пов'язані з Мартиненко компанії-нерезиденти.

До кінця 2019 року компанію очолювали заступники Журила, які продовжували розкрадати виручку ОГХК. Аж поки із приходом Кабміну Олексія Гончарука в 2019 році, підприємство не було передано у ФДМУ для приватизації.

Фонд на чолі із Сенниченко на початку 2020 року призначив головою компанії Пітера Девіса. Спочатку PR-ники ФДМУ презентували Девіса, як супер-менеджера, який має забезпечити ефективне управління ОГХК і підготовку до продажу.

Втім, за словами джерел БЦ в компанії, Девіс на початку своєї роботи не у що не вмішувався, підписував документи, які йому клали на стіл.

ОГХК в цей час продовжила відвантажувати сировину по низьких цінах. Лише коло контрагентів було розширене. Крім умовної групи компаній ІМЕКС Журила, додався новий контрагент — група Керамплюс Віталія Кучука.

При тому, такі трейдери купували продукцію на умовах EXW — прямо на під'їзних коліях комбінатів. Звичайно, за таких умов основна маржа залишається у приватного трейдера, а не у державної компанії

У вересні 2020 року Девіс відмовився виконувати вказівки першого заступника голови ФДМУ Дениса Кудіна. Він наказав розвантажити вагони, які вже були оплачені компаніями Кучука. В той же час намагався швидко продати сировину ІМЕКС Журила.

Кудін зібрав журналістів і off the records пояснив, що “Девіс зійшов з розуму і намагався відправити гроші на ІМЕКС Журила”. ФДМУ швидко звільнив Девіса.

Але на диво ніяких заяв у правоохоронні органи не було. Сенниченко здав НАБУ трьох хабарників, а директора підприємства, якого сам Фонд звинуватив у корупції, відпустив із миром.

Новим очільником компанії став засутпник голови правління Артур Сомов, якого саме Девіс наймав на роботу. В жовтні 2020 року БЦ записав інтерв'ю із Сомовим.

Але спікер, найімовірніше за рішенням PR-агенції з ФДМУ, заборонив його публікувати.

У другій половині 2021 року ФДМУ декілька разів “намагався” провести приватизаційний конкурс для продажу ОГКХ. Але постійно відміняв конкурс.

Ситуація дуже нагадує конкурс ОПЗ на вибір “давальця”. 14 грудня компанія BDO Corporate Finance, яка консультує ФДМУ, повідомила що конкурсу не буде, поки не буде “гарантій від Уряду, щодо ризиків історичної діяльності, захисту бізнесу та запобігання протиправного тиску в майбутньому”.

Які саме інвестори вимагають таких гарантій? І в якому вигляді ці гарантії можуть бути реалізовані? Навіщо було декілька разів проводити конкурс, щоб зрозуміти що його неможливо провести без гарантій з бок уряду?

Цікаво, що у якості доказів ефективного управління ОГХК Фондом, Сенниченко в своїй колонці на ЕП публікує фінрезультати компанії за останні три роки.

Буцімто, раніше в ОГХК крали, тому прибуток був малий — 100 млн грн в 2019 році. А потім ФДМУ поставив ефективний менеджмент — і прибуток зріс у 6 разів в 2021 році.

Втім, якщо подивитись на прибуток ОГХК в попередні роки, коли підприємство “доїла” команда Журила-Мартиненка, то прибуток був ще більшим — близько 700 млн грн в 2016 і 2017 роках. При тому, що в 2021 році ціни на сировину значно виросли.

Центренерго

Центренерго — державна генеруюча компанія, оператор трьох вугільних електростанцій: Трипільської, Вуглегірської та Зміївської. Це ще одне підприємство з величезним корупційним бекграундом.

Як писав БЦ, компанію з 2019 року контролював менеджмент Ігоря Коломойського. Щоправда, вини Сенниченка в цьому немає. Правління було призначено ще попереднім керівником Фонду — Трубаровим. Після цього офіс компанії переїхав у санаторій за Київ та забарикадувався там.

Компанія продавала електроенергію трейдеру “Юнайтед Енерджі” Коломойського по занижених цінах. Натомість, купувала вугілля і газ у компаній Коломойського по високих цінах.

Лише в лютому 2021 року Фонд повністю змінив правління Центренерго. Але після цього компанія опинилась у величезній кризі, не маючи оборотних коштів для купівлі палива.

У другій половині 2021 року державний Нафтогаз викупив наперед електроенергію Центренерго, щоб допомогти компанії акумулювати гроші для купівлі вугілля. Але держгенерація не тільки не змогла закупити вугілля по імпорту, але і дезінформувала владу щодо планів закупівлі.

На засіданні Комітету Верховної Ради з питань енергетики 17 листопада на це жалівся голова Комітету Андрій Герус.

Голова наглядової ради Центренерго Денис Кудін обіцяв поставки вугілля на ТЕС компанії в обсязі близько 450 тис. тон на місяць. Але виявилось, що компанія має контрактів всього на 260 тис. тон на місяць.

“Як тоді взагалі можна робити планування, коли від вас отримуєш такі дані?”, — нарікав Герус.

Центренерго під контролем ФДМУ повністю провалило підготовку до зимового періоду 2021/2022 років, що може мати наслідком відключення споживачів від електроенергії в січні-лютому 2022 року.

Державні обленерго

У власності держави на сьогодні знаходяться контрольні пакети акцій шести обленерго. Це: Запоріжжяобленерго, Харківобленерго, Черкасиобленерго, Миколаївобленерго, Хмельницькобленерго і Тернопільобленерго.

Втім, в останньому операційне управління здійснює група Ігоря та Григорія Суркісів. Держава не має на нього впливу. Про суцільну корупцію в цих компаніях каже сам Сенниченко.

“Там корупція, бандити, “смотрящіє”. Ми намагаємося змінити керівників 3 або 4 обленерго і зіштовхнулися із судовими заборонами”, — казав в одному з недавніх інтерв'ю голова ФДМУ.

Так і є. Втім, кадрова політика на обленерго була суто вибірковою. У операторів мереж в Запоріжжі і Черкасах керівники взагалі не змінювались, хоча це були найкорумпованіші компанії з часів, коли ними керувала група Енергомережа Дмитра Крючкова.

В інших трьох обленерго ФДМУ таки змінив менеджмент в 2020 році. Чи призвело це до мінімізації корупції на цих підприємствах? Найпоказовіший приклад — Харківобленерго.

В лютому 2021 року Smart Holding Вадима Новинського купила 30% акцій Харківобленерго у групи Енергетичний стандарт Костянтина Григоришина за борги. Інші 65% акцій належать державі.

І Новинський, і Григоришин — не ті інвестори, яких би хотілось бачити серед власників українських підприємств. Але оборудка пройшла згідно українського законодавства.

Новинський хоче отримувати дивіденди від діяльності компанії згідно пакету своїх акцій.

Річ в тім, що з початку 2021 року в Україні запроваджене стимулююче регулювання для обленерго. Ця новація значно підвищила тариф на розподіл електроенергії. І відповідно — призвела до збільшення доходів обленерго.

Втім, Новинський не може реалізувати своє право отримувати дивіденди. Бо менеджмент, призначений ФДМУ в компанію, згідно релізу Smart Holding від серпня 2021 року, “намагається зберегти існуючу систему управління підприємством, яка створює умови для існування численних корупційних схем і розкрадання коштів”.

Прикметно, що навіть олігарху Новинському залишається лише писати звернення в Генпрокуратуру і Раду нацбезпеки (РНБО) та публікувати релізи про корупцію в держкомпанії.

Наприкінці серпня 2021 року РНБО виключило державні обленерго зі списку підприємств, які готуються до приватизації. Тепер ФДМУ має передати їх акції Міненерго.

Приватизація нерухомості

Окремим PR-кейсом керівництва ФДМУ була приватизація нерухомого майна. На відміну від приватизації стратегічних підприємств, таких як ОГХК, тут “відсутність захисту інвестицій” не заважає проведенню аукціонів.

Так, в липні 2020 року ФДМУ з помпою продав готель “Дніпро” на Хрещатику в столиці за 1,1 млрд грн компанії “Смартленд” Олександра Коханівського. Він заявив, що готель йому потрібен для розвитку кібер-спорту в Україні. Однак вже в квітні 2021 року готель Дніпро подав заявку на проведення азартних ігор.

Може, іншого призначення для готелю в приватних руках і не могло б бути. Але ж продаж держмайна для відкриття казино в центрі Києва — це не той кейс, яким можна пишатись.

Наприкінці жовтня ФДМУ продав споруди заводу “Перший київський машинобудівний завод” (ПКМЗ, раніше — Більшовик) за 1,4 млрд грн.

Покупцями став консорціум інвесторів, серед яких Олексій Баранов, Андрій Іванов та Василь Хмельницький.

По-перше, завод був куплений за гроші, які були вкрадені із збанкрутілого банку Хрещатик, який належав Іванову і Хмельницькому.

По друге, аукціон взагалі не передбачав конкуренції. Тому що в жовтні 2019 року, нинішні інвестори викупили 6,4 тис. квадратних метрів приміщень ПКМЗ через майданчик СЕТАМ, не дивлячись на заборону такого продажу.

В грудні 2019 року СБУ розпочало слідчі дії з цього приводу, які нічим не закінчились. Втім, в 2021 році той кейс став запорукою того, що ніхто не конкурував за цей об'єкт. Навіщо його купувати, якщо частина майна вже куплена іншими інветсорами?

В листопаді ФДМУ продав комплекс ДП “Електронмаш” в Києві компанії “Лортен Груп” за 970 млн грн. Компанія мала статутний капітал 100 грн, серед власників — “фунт” з міста Нікополь, переоформлена на нові коди виду діяльності (КВЕД) за тиждень до аукціону.

Коли Сенниченко спитали про це після аукціону, він заявив що це може бути SPV-компанія (Special purpose vehicle) — юрособа, що створена спеціально для реалізації цього проєкту.

За такою логікою, коли ДРФЦ Олександра Януковича в 2012 році скуповувало державні збагачувальні фабрики, то це теж була SPV-компанія?

Втім, 15 грудня покупець відмовився укладати угоду. А повторний аукціон ФДМУ скасував. 

Залізничний комплекс у подарунок Ахметову

Ще один показовий кейс відбувся із приватизацією залізничного логістичного комплексу ДимитровВуглеВантажТранс (ДВВТ), який знаходиться в місті Мирноград Донецької області.

В серпні 2021 року ФДМУ провела аукціон з продажу ДВВТ, на якому перемогла компанія УкрДонІнвест Віталія Кропачева, яка запропонувала 301 млн грн за комплекс.

ДВВТ надає логістичні послуги, в тому числі — для Шахтоуправління “Покровське”. В 2020 році Метінвест Ріната Ахметова та Вадима Новинського оформив повний контроль над ШУ Покровське. Тому цей комплекс був важливим для групи, щоб контролювати ланцюжок з видобутку та логістики коксівного вугілля.

У вересні ФДМУ скасував продаж ДВВТ через те, що переможець не подав витяг з Єдиного держреєстру. Було проведено новий аукціон, на якому перемогла невідома компанія “Коал Транс”. Вочевидь — підконтрольна структурам Ахметова.

Але головне, що замість 300 млн грн від Кропачева, ФДМУ отримав всього 70 млн від пов'язаної з Ахметовим “SPV-компанії”.

Сергій ГОЛОВНЬОВ