Мічені Нобелем: конструктор механізмів Леонід Гурвіч

“Економічна правда” продовжує шлях від 2010 року до 1969 року , коли був названий перший лауреат Нобелівської премії з економіки — найпрестижнішої галузевої відзнаки, встановленої на честь 300-річчя Банку Швеції. Сьогодні — розповідь про володаря нагороди 2007 року.

Нобелівський лауреат з економіки Леонід Гурвіч — найстаріший переможець за всю історію нагороди. 12 жовтня 2007 року світова наукова спільнота на найвищому рівні відзначила досягнення 90-літнього американського професора, основоположника теорії оптимізації економічних механізмів.

Через рік Леоніда Гурвіча не стало, однак його справу продовжують двоє інших колег з Нобелівській премії 2007 року — Маскін та Мейєрсон, про внесок яких “Економічна правда” розповість згодом.

Сфера наукових інтересів

Перші 25 років життя Леоніда Гурвіча проходили в умовах постійної еміграції. Його єврейська родина спочатку рятувалася від більшовицького режиму у Польщі, пізніше він сам ледь зумів вислизнути з лещат гітлерівських чисток, емігрувавши до США через Португалію.
На момент перетину Атлантики хлопець встиг здобути юридичну освіту у Варшаві та економічну у Лондоні. Приїхавши у Чикаго, Гурвіч записався на курси аудиту, які проводив видатний економіст Людвіг фон Мізес.

Пізніше молодий вчений працював у Массачусетському технологічному інституті під керівництвом не менш відомого Пола Самуельсона, досліджуючи принципи ціноутворення на реальному ринку.

Розуміючи, що економічні реалії далекі від ідеальних світів, описаних класиками, Гурвіч проводить власний аналіз, який ґрунтується на теорії ігор.

“Існує два види ігор в економіці. Перший — гра, у якій законослухняні люди роблять лише дозволені дії. Однак існує інша гра, ближча до дійсності, у якій гравці нерідко порушують правила для власної наживи. Тому при створенні нових економічних норм необхідно враховувати, що люди можуть обманювати”, — говорив учений.

Для створення нових дієвих економічних моделей він використав математичні методи. Гурвіч розробив механізми, завдяки яким компанії можуть приймати рішення, що поєднують істинність, індивідуальні вигоди і соціальне благополуччя.

Вчений заснував теорію з розробки оптимальних механізмів економічної взаємодії людей. Крім того, він був автором численних праць з теорії корисності, проблем стійкої глобальної рівноваги економічних систем, вирішував задачі реалізації процедур колективного вибору через використання ігрових моделей.

Суть економічного вчення

Розробка оптимальних механізмів ґрунтується на теорії ігор, що виникла у 1940-х роках як математичний інструмент для вивчення різних економічних відносин — починаючи від бізнес-трансакцій і закінчуючи управлінням соціальними системами. Згідно з теорією, кожен учасник економічної гри обирає найвигіднішу стратегію.

Важливою складовою економічної теорії є розуміння того, які інституції чи механізми розподілу ресурсів найкраще мінімізують економічні втрати, пов'язані з приватністю інформації та схильністю людей до обману.

Які механізми проведення торгів можуть забезпечити для покупця найбільший виграш? Які механізми збільшують очікуваний дохід продавця?

Які процедури колективних рішень сприяють реалізації успішних спільних проектів, зменшуючи ризик розкрадання чи неефективного використання коштів? Які страхові схеми надають найкращий захист, не створюючи поля для зловживань?

Теорія розробки економічних механізмів, запропонована Гурвічем і пізніше доповнена Маскіном та Меєрсоном, надає необхідний аналітичний інструментарій для відповіді на перелічені запитання.

Наприклад, теорія Гурвіча пояснює, чому аукціон у часто залишається найефективнішим з точки зору продавця інститутом для продажу приватних товарів серед обраної групи потенційних споживачів. Схожим чином пояснюється, чому чистий ринковий механізм не годиться для розподілу спільних благ.

Краще зрозуміти вчення Гурвіча допомагає приклад про людей, що їздять без квитків. “Зайці” максимізують свою ефективність, здійснюючи нульові витрати на суспільні блага. Вони отримують частину пирога без внеску у спільну справу.

З економічної точки зору, “зайці” виграють у чесних громадян, що стимулює багатьох людей поводитися схожим чином. Виникає необхідність у механізмах контролю і штрафів для приглушення стимулів нечесної поведінки.

Однак навіть якщо всі члени колективу роблять внесок у спільну касу, залишається поле для зловживань через недосконалість економічних механізмів розподілу. Наприклад, при оподаткуванні часто використовується пропорційний механізм, який передбачає різні внески громадян у бюджет залежно від отриманих доходів.

За таких умов з'являється спокуслива можливість занизити свій дохід, щоб менше платити у спільну касу, але користуватися спільними благами нарівні з іншими.

Якщо ж збирати кошти на колективний проект з усіх порівну — благоустрій території чи встановлення домофону у під'їзді, виникає нова проблема: люди, які очікують отримати меншу користь від проекту, можуть саботувати процес. Знайдуться і такі, що свідомо применшуватимуть його значення, щоб уникнути витрат.

Відтак, обидва варіанти механізмів розподілу мають недоліки, які може усунути лише їх конструктор — орган влади чи рада учасників колективу. Вибір механізму розподілу і відповідальність за ефективність — також справа “наглядача”. Таким чином, теорія Гурвіча далека від ідеалізації ринкового саморегулювання.

Однак соціалістична система також відкидається вченим як достойний варіант. Півстоліття тому він зумів ґрунтовно розкрити роль нестачі інформації та відсутності індивідуальних стимулів у планово-адміністративній моделі економіки.

В часи, коли соціалізм нарощував свої позиції, американський професор серйозно замислювався над питанням: як в умовах планової економіки отримати віддачу від кожного за здібностями, якщо цих здібностей ніхто не знає?

Справді, без вільного ринку стимули до повного розкриття інформації відсутні. У капіталістичній економіці роль такого інформаційного каналу відіграють ціни.

У своїх моделях Гурвіч пропонує “третій шлях”, який поєднує мотиваційну складову ринкової системи і контролюючий механізм планово-адміністративної. Вирішити економічні проблеми в рамках єдиної системи неможливо. Тож для кожної ситуації варто використовувати найбільш прийнятний механізм взаємодії.

Економічним механізмом Гурвіч називає систему, у якій учасники обмінюються повідомленнями, що визначають результат від взаємодії. Найменш ефективними є проекти з високою чисельністю учасників і слабким обміном інформацією.

Теорія механізмів полягає у приведенні довільних форм взаємодії до нових правил гри, які змушують людей говорити правду. Такі механізми дослідник назвав “узгодженими за стимулами”. Їх пошук — основна задача теорії Гурвіча.

Можливість створення оптимальних форматів економічної взаємодії була підтверджена наступниками вченого. Приклад — принцип подвійного аукціону.

Скажімо, є продавець і покупець піаніно, кожен з який згодний продати чи купити товар у межах власних цінових діапазонів. Однак це — їхня приватна інформація. Продавець не хоче продешевити, а покупець — назвати завищену ціну. У такому випадку існує аж три механізми здійснення торгів.

Перший — продавець може назвати чітку ціну. Якщо покупець не згодний, продаж не відбудеться. Другий — ціну може встановити покупець, однак вона може не задовольнити продавця. Третій, оптимальний для обох механізм, — проведення подвійного аукціону: ціни оголошуються одночасно або робляться заявки у певний інформаційний центр. Залежно від результатів формується остаточна ціна.

Таким чином, обраний механізм взаємодії буде виражати інтерес його конструктора, а не оптимальну ефективність. В той же час, оптимум — поняття відносне і залежать від цілей, які ставляться при створенні механізму.

Головною заслугою Гурвіча було те, що він зумів формалізувати свою логіку у математичні моделі. Він перетворив механізми досконалої конкуренції і монополії з незалежних у залежні змінні і дав поштовх новому підходу в економічній науці, який тісно пов'язував мікроекономічні процеси з макроекономічними.

Використання результатів досліджень

Нині теорія розробки механізмів набула суттєвого практичного значення. Сфера використання ідей Гурвіча особливо розширилася в останні роки внаслідок глобалізації та зростання інтернет-торгівлі цінними паперами.

Як метод виявлення механізмів, що дають оптимальні результати, теорія Гурвіча може застосовуватися для вирішення проблем регулювання ринків, встановлення правил проведення аукціонів та розробки ефективних процедур голосування.

Уряд Великобританії успішно використовував вчення Гурвіча при продажу радіочастот операторам мобільного зв'язку. На теорії розробки механізмів ґрунтуються принципи роботи багатьох організацій, які у сучасному світі стали настільки звичними, що складно уявити, як можна було обходитися без них.

Наприклад, оптимальним механізмом регулювання підприємств, що забруднюють природне середовище, є встановлення квот на викиди, якими дозволено торгувати на ринку. Найбільші компанії зацікавлені підвищувати екологічну ефективність, оскільки можна непогано заробити на продажі невикористаних квот.

Якщо не враховувати інтереси підприємств-забруднювачів, то боротьба з ними хоч і вирішить екологічні проблеми, може загострити ситуацію з безробіттям.

Студенти всього світу, які проходять курси менеджменту, знають про коефіцієнт оптимізму-песимізму Гурвіца — на пострадянському просторі прізвище вченого пишеться саме так. Цей показник широко використовується у теорії прийняття управлінських рішень та економічному прогнозуванні.

Гурвіч подарував світу не філософію, а механізм, який можна налаштовувати відповідно до обраних цілей. А цілі встановлюються конструкторами економічних механізмів і часто відображають їхні індивідуальні потреби.

Наприкінці життя Гурвіч усвідомив цю проблему і розкрив своє бачення у статті з риторичним запитанням “Хто наглядатиме за наглядачами?”.

Критикуючи тезу Ювенала “переможців не судять”, учений доводив необхідність побудови демократичного суспільства, яке дає можливість наглядати за владою і очищати громадське середовище від недобросовісних конструкторів.

Серед найважливіших принципів Гурвіча була віра в те, що окремі люди можуть піднятися над своїми персональними інтересами і діяти на благо суспільства, а воно делегуватиме їм повноваження для ефективнішого управління економікою.

Досьє лауреата

Леонід Гурвіч народився 1917 року у Москві в єврейській родині. У 1919 році сім'я емігрувала до Польщі. Здобував освіту у Варшаві, Лондоні, Женеві, Чикаго.

Працював професором економіки в університетах Чикаго, Стендфорда, Берклі, Мічигана, Мінесоти. Експерт у сфері оптимізації процедур економічного розподілу та теорії ігор. Помер у 2008 році.

Роман КОРНИЛЮК