Любов з розрахунку

Росія поступово перетворюється для Франції на справжнього містера Твістера. З активністю незабутнього персонажа Самуіла Маршака Москва закуповує тамтешні виробництва, газети й модерні бойові кораблі. У знакових паризьких кварталах виростають російські церкви та бізнес-центри. Французький президент Ніколя Саркозі більше не каже про вимогливість до російських політиків. Навпаки, зустрічає прем’єр-міністра Владіміра Путіна на міжнародному авіасалоні “Ле Бурже” як справді дорогого гостя. Після розпаду СРСР двосторонні відносини пройшли кілька етапів. Проєльцинський ентузіазм змінився недовгою обережністю початку Другої чеченської війни, а потім новим активним взаємопроникненням технологій та капіталів. Щойно підписаний контракт на закупівлю французьких кораблів класу Mistral — одна зі складових стратегії відносин із континентальними наслідками.

Мовою символів

За два кроки від Ейфелевої вежі невдовзі буде збудовано новий храм Російської православної церкви. “Сподіваюся, собор прикрасить набережну Сени”, — заявив під час свого останнього приїзду до Парижа російський прем'єр-міністр Владімір Путін. І хоч не всі жителі у столиці впевнені, що саме так потрібно прикрашати її архітектурний ансамбль, Метеорологічна служба Франції вже з’їжджає із земельної ділянки, проданої безпосередньо президентській адміністрації РФ.

У Парижі є не одна російська церква, а кількість вірних РПЦ останніми роками суттєво не збільшилась. Не схоже, отже, щоб французьким росіянам бракувало культових будівель. Та коли взяти до уваги, що такі нові храми незабаром з’являться в Мадриді, Римі, Гавані, Астані й навіть Токіо, висновки французького історика Алена Безансона про “Духінтерн як новий вектор дипломатії Москви” видаються правомірними.

Звичайно ж, у Кремлі бурхливо заперечили зв’язок майбутнього собору зі спецслужбами. Проте розміщення новобудови за п’ять хвилин ходи від корпусу французького МЗС і за десять від Єлисейського палацу наводить на роздуми. “Комуністичний інтернаціонал себе ідеологічно вичерпав, — вважає інший історик Стефан Куртуа. — Газова дипломатія слабує на відверту споживацьку обмеженість. Натомість концепція “русского міра” створює можливість до використання православ’я задля збільшення ореолу московського впливу”.

Водночас із церквою Москва планує збудувати в Парижі два хмарочоси заввишки 323 м. Офісний центр, елітне житло та готель класу “люкс” мають з’явитись у діловому кварталі Дефанс. “Це стане символом нової франко-російської дружби”, — пообіцяв Владімір Путін, який збирався символічно закласти перший камінь до підмурівку.

За попередніми оцінками, спорудження хмарочосів обійдеться у €2 млрд. Із цієї суми “Эрмитаж”, підрядник із РФ, вкладає лише €300 млн власних коштів. “Ще €700 млн пообіцяли європейські банкіри, — написав французький економічний журнал L’Expansion. — Стосовно другого мільярду, росіяни впевнені, що зберуть його з майбутніх власників житла”. На думку політолога Маріо Бонетті, інвестиція видається перспективною “не тільки з погляду очевидної рентабельності, а і як інструмент присутності в епіцентрі французького бізнесу”.

Мовою технологій

Два роки тому новину про купівлю росіянами французьких бойових кораблів класу Mistral критично зустріли не лише місцеві опоненти тісної дружби з Путіним, а й експерти та політики з країн — членів НАТО, які не були готові до того, щоб новітні військові технології альянсу передавали за його межі. “Якби ми відмовилися від продажу, свої кораблі запропонували б голландці або хтось інший”, — виправдовувався тоді президент Саркозі.

Нині, коли в Петербурзі було врочисто підписано контракт, стала відома його вартість — €1,2 млрд. “За царя, за комуністів і за Путіна Росія однаково ставить інтереси власної експансії вище, ніж інтереси добробуту свого народу”, — прокоментувала цю подію Франсуаза Том, фахівець із питань Східної Європи, викладач сучасної історії в Сорбонні.

Чимало експертів наголошують на тому, що суто з міркувань оборони Росія не має граничної потреби у чотирьох вертольотоносцях, кожен із яких здатен додатково перевозити 450 десантників. “Те, що в кораблів подвійне призначення й вони можуть бути використані як наступальні, створює небезпечний прецедент, — вважає французький філософ Андре Ґлюксманн. — Видається, що одна з країн НАТО дає зелене світло Москві для проведення наступних імперіалістичних воєн”.

В Україні, Грузії, Литві та Естонії непокояться, що закупівля Mistral має більше політичний, ніж економічний сенс. Один із фахівців Інституту зовнішньої політики вітчизняної Дипломатичної академії висловив думку, що основна мета таких російських інвестицій — це прагнення послабити внутрішню солідарність у НАТО і ЄС.

За останні п’ять-шість років російський бізнес значно урізноманітнив сфери інтересів у Франції. Його представники одержали частину акцій авіаційного концерну EADS, а також символу високої гастрономії Hediard, стали власниками європейського лідера з виробництва елітної порцеляни Deshouillieres та коньячної мережі Croiset...

“Нові” росіяни більше не обмежуються нерухомістю в Монако, віллами на Рив’єрі та приватними яхтами, — пише економічний журнал Challenge. — Нині вони інвестують у французьку індустрію, енергетику, виробництво предметів розкоші”.

Чому раптом покращилася колективна репутація олігархів зі Сходу, сказати важко. Але можна зауважити, що й великий французький бізнес не так давно здобув доступ до вельми закритих російських ринків. Alstom тепер виготовляє локомотиви спільно із Трансмашхолдингом, EDF домігся участі в проекті “Південний поток”, GDF-Suez — у “Північному потоці”, Renault виробляє автомобілі з АвтоВАЗом... Кожне кохання має сенс, коли воно взаємне?

Мовою мас-медія

Не так давно Сєрґєй Пуґачов, олігарх із репутацією особистого банкіра Путіна, подарував своєму синові французький часопис France Soir. Сплативши €50 млн, іноземний власник скомандував за два роки перейти від накладу в 20 тис. примірників до 200 тис. “Сталося небачене для преси диво, і за цей час тираж газети зріс учетверо, — пригадує один із її колишніх співробітників. — Але новий господар не на жарт розлютився. Вигнав головного редактора з формулюванням “за погані результати”. Капризу вередливої дитини не було задоволено”.

Колеги кажуть, що “дикий менеджмент” France Soir має вигляд музею радянського деспотизму просто неба. “Алєксандр Пуґачов у свої 25 років геть не розуміється на видавничій справі, — розповідає той самий журналіст, який побажав залишитися неназваним. — Він нічим, окрім грошей, не цікавиться. Та очевидно, що газета ніколи не дасть справжніх прибутків. Подейкують, що старий Пуґачов у добрих особистих відносинах із родиною Саркозі. Навіщо він придбав часопис, ми зрозуміємо ближче до наступних президентських виборів. І в Росії, і у Франції вони відбудуться наступного року”.

Мабуть, бізнес без бізнесу — характерна стратегія зарубіжної політики Кремля. Як інакше пояснити появу в популярній газеті Le Figaro регулярної вкладки “Росія сьогодні”? Автори додатку не приховують, що за нього платить офіційна Москва. Чи дотримано тут право читача на незалежну інформацію від видання, яке тривалі роки мало репутацію системного критика політики РФ? На рівні символів ситуація читається як черговий прорив сусідської пропаганди в чужих світах. Франція не опирається грошовій зливі зі Сходу. Але не факт, що Париж насправді готовий до саме тієї взаємності, якої домагається Москва.

Алла ЛАЗАРЄВА