Легалізація бурштину. Чому Литві вдалося?

Проблема бурштину в Україні надумана. В тому розумінні, що держава не має жодних юридичних інструментів для її вирішення, крім спеціальних законів про легалізацію.

Так-от, це не відповідає дійсності. Бо інструмент насправді є — це продаж на аукціоні права користування ділянками бурштину. Однак у нас такий спосіб не працює. Чому?

Український камінь особливий. Він цінний різноманіттям відтінків і хімічними властивостями. У ньому більший вміст бурштинової кислоти, на відміну від білоруського чи балтійського.

Основний напрям використання бурштину — це ювелірна галузь. Його легко різати, шліфувати й полірувати, він має широкий спектр кольорів.

В українських надрах залягає бурштин, який визнано особливо цінним. А це означає, що економічні можливості й перспективи України в цій галузі значно ширші, ніж просто збут сирцю.

Тим часом держава продовжує щороку втрачати мільярди гривень від незаконного видобутку, який досяг небачених масштабів.

Але чому так сталося? Чому масового “чорного” видобутку бурштину не було, наприклад, в 2010 році? Хоча нелегальні копачі працювали вже тоді. Насправді одна з причин — безкарність.

Стан беззаконня старателі використовують як можливість доброго заробітку і тепер сміливо маніпулюють такою свободою та не зважають на екологічні проблеми. Натомість держава вже близько 8 років не поспішає врегульовувати ситуацію з бурштинокопачами, які працюють поза законом і культивують “особливі умови надрокористування”.

Більше того, в інших державах за це притягують до кримінальної відповідальності. А в нас, попри кримінальну відповідальність за незаконний видобуток бурштину, на такий грабунок зазвичай дивляться крізь пальці.

Насправді бурштинових нелегалів цілком реально перевести у законне русло. Незалежно від того, в якій організаційно-правовій формі це буде реалізовано — чи це буде фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності, чи комунальне підприємство.

Адже отримати спеціальний дозвіл на видобуток бурштину так само однаково, як і на видобуток граніту чи будь-якої іншої корисної копалини. Але про це, на жаль, мало хто говорить на загал. Зараз в Україні діють єдині правила отримання спеціальних дозволів на користування надрами, при дотриманні яких цілком можливо отримати відповідний дозвіл.

Разом з тим, дозвільна процедура для видобутку бурштину, як і для будь-яких інших надр, досить тривала. А державна бюрократична система, від погодження робочого проекту на розробку родовища в кількох інстанціях до отримання гірничого відводу, штовхає країну на 20 років у минуле.

Однак найбільша проблема в цьому ланцюжку — це відведення землі. Адже, як відомо, поклади бурштину розміщуються на землях лісового фонду, і вилучити їх та змінити цільове призначення можливо лише за відповідним розпорядженням Кабінету Міністрів України.

Це означає, що якщо надрокористувач надав на погодження проект відведення відповідної земельної ділянки, а на той час змінився, наприклад, міністр чи голова адміністрації, — всю процедуру потрібно погоджувати спочатку.

І поки цей документ пройде весь шлях кабінетами відомств та міністерств, аби зібрати необхідні підписи, — мине дуже багато часу. Це веде до того, що початок видобутку бурштину відкладається на роки. Це основна проблема, з якою зіштовхується більше 70% усіх надрокористувачів. До слова, це стосується не лише бурштину, але й видобутку всіх інших корисних копалин.

Окремо питання легалізації видобутку бурштину гальмують обласні ради, які не погоджують проведення державою аукціонів. Ні Рівненська, ні Житомирська, ні Волинська обласні ради, на території яких в основному залягає бурштин, не погодили жодного такого рішення.

Натомість, станом на 2016 рік, понад 40 осіб подали заявки на участь в аукціонах. До прикладу, інвестора зацікавила певна ділянка надр. Він заповнює відповідну заяву і програму запланованих геологічних робіт та подає в Держгеонадра.

Держгеонадра ці документи надсилає в Міністерство екології та природних ресурсів і відповідну обласну раду. Є випадки, коли Мінприроди надає своє погодження на реалізацію проекту, однак обласна рада — забороняє.

Ще жодного разу органи місцевого самоврядування не дали свого погодження для надання ділянок бурштину в користування шляхом процедури аукціону. Мабуть, якби на законодавчому рівні було зафіксовано обов’язкове надходження частини рентної плати від видобутку бурштину до місцевих бюджетів, ради були б більш зацікавлені погоджувати надання надр у користування.

Так, до прикладу, держава вирішила ситуацію, яка склалася в нафтогазовому секторі. У зв’язку з відповідними змінами до Бюджетного кодексу, які парламент прийняв наприкінці 2016 року, з 2018 року до місцевих бюджетів зараховуватимуть частину ренти, яку підприємства нафто- та газовидобувної галузі сплачують за користування надрами.

Це сприятиме зацікавленості місцевого населення у розвитку газовидобувної галузі в місцевості. Аналогічний інструмент можна застосувати і в бурштиновій сфері.

Натомість Литва, яка теж страждала від нелегального видобутку бурштину, сьогодні перетворила його на візитну картку. Тепер цю країну знають у світі, як майданчик, де зустрічаються інвестори.

Прибалтійський бурштин вважають брендом. І це хороший приклад того, як можна використовувати національні багатства та природні ресурси України, аби перетворити їх на потужну марку світового рівня.

Нам навіть готові в цьому допомагати партнери з Литви та Польщі — країн, де цей ринок вже сформований.

З нами готові ділитися власним досвідом та механізмами налагодження галузі, якими вони самі користуються. Нам на власному досвіді готові розказати, як боротися з проблемами нелегального видобутку бурштину, як вийти з цієї ситуації. От тільки вибір за нами.

Попри те, що інструменти і механізми для подолання бурштинової катастрофи в України є, вони потребують не одноразового застосування, а системного підходу і, передусім, політичної волі. Саме тому Литві вдалося, а ми ще далеко позаду. Але рух є.

Ірина СУПРУН, радник з юридичних питань голови Держгеонадр