Кітч, цирк і псевдооптимізм

Навіть якщо дивитися телевізор виключно з позиції відстороненого дослідника інформаційного поля, яке вирощує і щедро годує народ своїм “продуктом”, уникнути негативних емоцій практично неможливо. Після перегляду українських каналів у прайм-тайм протягом тижня можна сміливо записуватися у яке-небудь Товариство анонімних мазохістів. Бо стоїчно витримати оптимістично-єлейні новини про “стабільність і порядок”, якими раптово накрило нашу країну, про відреставровані ледь не руками Табачника школи, про дитячі роки Віті Януковича etc може людина або недалекоглядна, або схильна до насолоди від морального приниження. Раціонально оцінити рештки політичних ток-шоу, покликаних створити ілюзію свободи слова в Україні, взагалі нереально — мозок відмовляється “зчитувати” шизофренічні меседжі нинішніх політичних спікерів від партії влади. Розважальний сегмент телепростору теж дослідити непросто — натовп надзвичайно талановитих людей, які співають, грають і танцюють на всіх каналах, пробігає перед очима строкатою мішаниною і губиться у своїй однаковості (“Україна має талант”, “X-Фактор”, “Танцюють всі”, “Україна сльозам не вірить”, “Народна зірка”). Звісно, юні аматори, які множаться в геометричній прогресії, не можуть скласти достойної конкуренції завсідникам “Інтера” і “Першого національного” Іосіфу Кобзону, гурту “Бєлий арьол”, Ніколаю Баскову, Валєрію Лєонтьєву та ін. Метри російської естради так надійно закріпилися в ефірі вихідних днів, що їх не зрушить із п’єдесталу жодна народна зірка і жодний новий телевізійний сезон.

Не менш стабільну прописку отримали на українському ТБ російські серіали про відважних десантників (агітпроп — велика сила), милих кадетів і провінційних дівчат, що потрапляють у велике місто і знаходять там справжнє кохання. Моя бабуся нещодавно зізналася, що в неї бракує сил додивитися до кінця серіал “Обручка” — дістало. Однак і для тих, хто втомився спостерігати за перипетіями в житті Маргош, Вороніних та Букіних, у новому сезоні знайдеться “альтернатива” — свіже мило під назвою “Маруся” і “Єфросінія” (телеканал “Україна”), нові серії “Кармеліти” на “Інтері”, невдалі російські пародії на американського “Доктора Хауса” — “Доктор Тирса” та “Інтерни” на “1+1”. Не вражає? Тоді можна переглянути численні комедійні шоу, наприклад, програму “Зроби мені смішно” на “Новому каналі”, де дорослі чоловіки старанно вдають, що вони здитиніли, грають у “Крокодила” і змагаються у мистецтві абсурдного ідіотизму. Або подивитися “гострі” жарти студії “95 квартал”, яку нещодавно придбали офшорні компанії, близькі до голови СБУ Валерія Хорошковського. Якщо ж цього недостатньо для покращення життя і настрою вже сьогодні, є й інші варіації на тему: “Анекдоти по-українськи”, “Парк гумору” тощо. Тож чекаємо на невідворотну “петросянизацію” — народу ж потрібно посміятися.

Комусь бракує на нашому ТБ ґрунтовних журналістських розслідувань, серйозних соціальних тем, документальних проектів та інтелектуальних програм? Не переймайтеся — натомість українські телевізійники тішитимуть сімейними реаліті-шоу та передачами для дівчат (“Оголена красуня”, “Здрастуйте, я ваша мама”, “Легко бути жінкою”), створених в естетиці треш-гламуру. До речі, щодо естетики. Нещодавно Ганна Герман назвала “співаючого ректора” Михайла Поплавського яскравим прикладом культивування примітивізму в українській культурі. Аж раптом “зацькована” ікона кітчу і майстер прощальних концертів Поплавський вигулькнув на провладному каналі Арфуша — Бенкендорфа як телеведучий кулінарного шоу.

Зрозуміло, що весь цей суцільний цирк, пафос, пародійний парад “зірок” намагається виконувати покладену на нього окозамилювальну функцію. Коли в країні бракує хліба, народ починають перегодовувати видовищами, як худобу на заріз. Зрозуміло, що мислячі й свідомі люди воліють ігнорувати “зомбоящик” і шукають інформацію в надійніших джерелах. Як сказав нещодавно в інтерв’ю музикознавець Олексій Коган: “Я давно перестав бути мазохістом і просто не вмикаю телевізор, щоб не мучитися”. Однак не всі здатні усвідомити, що телебачення — це не істина “в останній інстанції”. Чимало людей справді вірять тому, що їм розповідають з екранів телевізорів. Псевдооптимізм, який останнім часом щедро ллється з вуст ведучих новин (у яких навіть інтонація змінилася в бік суцільного “позитиву”), повідомлення про те, що “жить стало лучше, жить стало веселее”, замовчування фактів, диктат рагульного гламуру, кітчу і шароварництва зараз формують нову “національну матрицю” — таку собі укрАінскую веселу дійсність. Нещодавньою дикою заявою прем’єр-міністра Миколи Азарова про те, що “через два роки у нас зникне опозиція”, можна проілюструвати й перспективи вітчизняного ТБ — за кілька років з екранів можуть зникнути будь-які натяки на об’єктивність та незаангажованість. А “нові телевізійні сезони” будуть ще більш розважальними і гумористичними — насміємося досхочу.

Наталя ПЕТРИНСЬКА