Краще банки, ніж піраміди

Його клієнтами були банки, хедж-фонди, благодійні організації, численні VIP-особи — відомі актори, зірки великого спорту, адвокати, які раділи стабільно високому за західними стандартами прибутку від вкладених коштів — 12-13% річних.

Спалах фінансової кризи зірвав яскраві декорації та перетворив на справжнє жахіття життя численних горе-інвесторів.

В грудні 2008 року Мейдоф, морально розчавлений навалою кредиторів, зізнався своїм синам, що він банкрут, а увесь його бізнес “побудовано на суцільній брехні” за схемою сумнозвісного італійського шахрая — будівельника пірамід Чарльза Понці.

Розпочате ФБР розслідування виявило: за 13 років, що передували подіям 2008 року, фонд Мейдофа, отримуючи мільярди доларів від вкладників, не здійснював жодних інвестиційних операцій, витрачаючи залучені від нових клієнтів кошти на розрахунки зі старими клієнтами та чималі особисті потреби свого чільника.

На відміну від засудженого до 150-річного ув'язнення заокеанського колеги, організатори “МММ-2011” не приховували “пірамідальний” характер проекту, відкрито розмістивши відповідну інформацію на своєму сайті.

Відтак, цей проект важко порівнювати із сумнозвісними “лохотронами” першої половини 1990-х років, які, до речі, хоча про це й не прийнято говорити, стали своєрідним “фінансовим трампліном” для деяких сучасних олігархів.

Феномен “МММ-2011” дозволяє зробити кілька концептуальних висновків.

По-перше, глобальна інформаційна революція двох минулих десятиліть, пов'язана з впровадженням та стрімким розвитком інтернет-технологій, показує, що боротьба з “пірамідальними” проектами потребує від держави системних підходів.

Це повинні бути заходи, аналогічні до тих, що застосовуються для стримування розповсюдження наркотиків, азартних ігор, проституції та будь-якого іншого бізнесу, побудованого на експлуатації людських пороків.

По-друге, на відміну від подій двадцятирічної давнини, сьогодні, в умовах вільного доступу до інформації, вкладання грошей у фінансову піраміду є переважно не наслідком обману, а свідомим вибором конкретної людини, яка повинна відповідати за власні дії, а іноді, на жаль, за власну жадобу і дурість.

По-третє, не треба мати ілюзій: повернути втрачені кошти із застосуванням судових механізмів, що забезпечуються державою, на практиці неможливо.

Безумовно, держава може та повинна гарантувати кримінальне переслідування організаторів фінансових пірамід та повну заборону будь-якої відповідної реклами.

Крім того, оскільки джерелом доходу фінансової піраміди є кошти нових учасників, і схема діє доти, доки вони з'являються, прийшов час задуматися над необхідністю кримінального переслідування вкладників фінансових пірамід.

Справді, чи буде ефективною боротьба з “пірамідобудуванням” без переслідування майбутнього “ошуканого вкладника”, який сьогодні свідомо забезпечує збагачення чергового Мавроді, а завтра вимагатиме в уряду повернення “вкрадених” коштів?

Криміналізація участі у фінансових пірамідах та продумана контрпропаганда щодо участі у них змусить подумати про інші, легальні можливості інвестування.

Так, сучасна банківська система України, при всіх її вадах, все ж характеризується серйозним та щільним режимом регулювання з боку державних інститутів, які не дозволяють перетворити комерційний банк на ту ж фінансову піраміду, але вже із санкціонованим державою правом залучення коштів від населення.

Олексій Христофоров, адвокат, керівник Харківського офісу ЮФ “Ілляшев та партнери”