Країна, в якій влада грає у наперстки...

Вчора люди стояли на майданах щодо Мінських угод і долі Донбасу, а я шукав шарик під наперстком. Цинічно звучить, але у мене є досвід: я бачив, як рентні платежі на видобуток нафти та газу, які вбивали на місяці і роки власну видобувну галузь, приймалися під гаслами боротьби з олігархами і через загострення воєнних дій.

У мене брали інтерв'ю з приводу видобутку на фоні загибелі наших військових у “котлах”, а зміна власників нафтогазових компаній відбувалася за пару днів до голосувань, щодо зменшення рент. Чи ренти знімалися після уходу іноземних власників.

Вчора, під час руху “наперестків”, був прийнятий у другому читанні закон про зняття мораторію державних компаній стратегічного значення. І я думаю, чи достатньо цинічна версія про те, що моя формула працює? Чи достатньо вона цинічна, чи є ще щось, що ми пропустили?

Я не проти приватизації державних підприємств, якщо знову не будуть приватизовані центри прибутків, залишаючи центри збитків державі.

Я не проти, якщо приватизація буде через вихід держкомпаній на світові біржі, коли через механізм міноритарних акціонерів ми будемо отримаємо контроль ринку над підприємствами.

Але я проти гри, коли подрібнюють галузь і витискають соки, а потім лишають некерований потяг, який їде по асфальту, тому що законодавчих рейок немає.

Може це і на краще, тому що багато малих прибуткових підприємств краще, ніж одне, збиткове. Якщо є правило руху і напрямок розвитку.

Наразі ми маємо всього декілька потужних сил, які можуть претендувати на ці державні підприємства, але всі існуючи механізми співпраці влади, громад та бізнесу не мають ознак суспільного договору

Не працююча судова система не дає можливість захисту демократичними механізмами. Ми не маємо змоги забезпечити конкурентний ринок при ручному антимонопольному органу.

Не спрощені дозвільні системи, не скорочені строки входу на видобувний ринок та ринок середньої електричної генерації (та і майбутні технологічні проблеми балансування не вирішені зовсім).

Я бачу парадоксальний вихід з цієї ситуації у тому, що прийнявши закон о виходу держави з стратегічних підприємств ми повинні ліквідувати всі державні органи контролю над енергетичною галуззю, передавши всі технологічні матеріали у архів з вільним входом доступу для всіх.

Це стосується як геологічної інформації, так і екологічної, технічної інформації залізниць, атомників, тощо…

У нас є досвід країн, які мають і не мають біржової системи — країни з біржами та механізмами звітування перед маленькими власниками не є тими, що мають стабільність, але вони мають сталий розвиток.

Цей розвиток генерується не завдяки кредитам від світових банків — вони мають власного донора, яким є населення.

І насправді: якщо ти вважаєш квиток на потяг занадто дорогим, і тобі треба витрачатися на нього кожен день — стань співвласником потягу! І будеш у прибутку, якщо тільки твої директора не крадуть гроші акціонерів.

Прийнявши закон про приватизацію стратегічно важливих для життєдіяльності українців державних підприємств, ми залишили за дужками не тільки гроші та економіку. Ми лишаємо за дужками масові скорочення буровиків та інженерів, кидаємо напризволяще містечка атомників, полишаємо екологічний моніторинг шкідливих відходів.

Все вказує на те, що “Нафтогаз” буде першою ластівкою: навряд чи його продадуть дорого загальним масивом, навіть без труби та газосховищ — скоріш за все, почнуть тренуватися на сервісних підрозділах, дивлячись, чи готова спільнота прийняти новий розподіл.

Потім, за “Укрбургазом” настане черга “Укргазвидобування” (УГВ), а потім — ринок, як ми про нього мріяли.

Тільки чи буде можливість у мене купити акції УГВ і отримувати дивіденди, компенсуючи ціну на газ? Чи буде соціальна відповідальність у нових власників перед клієнтами та мінорітаріями? Чи буде конкуренція між видобувними компаніями і відкритий ринок вуглеводнів?

Чи будуть все ті ж самі “наперсточникі”, які будуть крутити “каруселі”.

Андрей ЗАКРЕВСКИЙ, генеральный директор ООО “НЬЮФОЛК НКЦ”