Країна казкарів. У скільки обходяться українцям обіцянки політиків?

Програми політичних партій і кандидатів у Президенти дедалі частіше нагадують інструкції з використання “рогу достатку”, де чітко написано, хто і скільки добра отримає у разі перемоги претендента N. Зміст обіцянок із року в рік мігрує від однієї політичної сили до іншої. Бо їх набір обмежений, як і кількість сюжетних ліній у літературі, які описав ще Аристотель. “Главред” нарахував сім “болючих місць” українських виборців, на яких люблять спекулювати наші політики.

Казка 1: Про скасування ПДВ та інших податків

Ви вже точно забули, що “Український прорив” Юлії Тимошенко, “нова, справедлива система організації життя”, полягав, зокрема, у повній відмові від сплати ПДВ. У зареєстрованому в Центрвиборчкомі документі, підписаному як діючим прем’єром, так і вже колишнім міністром фінансів Віктором Пинзеником, чітко написано: “Скасуємо податок на додану вартість та податки на фонд оплати праці без порушення балансу бюджету”. Одразу викреслюйте 94,8 млрд грн із бюджету на 2009 рік, оскільки цю ідею повністю підтримує блок спікера парламенту Володимира Литвина.

“Ліквідація справляння податку на додану вартість” записана і в програмі “литвинівців”. На папері вони підтверджують назву своєї партії — Народна, поділяючи соціалістичні ідеї Леоніда Черновецького про те, що бідні мають існувати за рахунок багатих. “Багатії сплачуватимуть близько 70%, а соціально незахищені верстви населення звільнятимуться від податку”, — дає слово Литвин.

БЮТ дбає не так про малозабезпечених, як про дрібних підприємців-початківців. “Започаткуємо систему податкових пільг для банків залежно від обсягів наданих початковому бізнесу кредитів та візьмемо на державу частину ризиків від надання „стартових” кредитів”, — повірте, Юлія Тимошенко точно взяла б на себе ризики банків. Для цього в бюджеті треба знайти всього кількасот мільйонів гривень! А ще вона збиралася підтримати імпортерів — звільнити технології і комплектуючі, яких не виробляють в Україні, від податків при імпорті.

А от діє уряд із точністю до навпаки. Наприклад, із другого кварталу 2009 року Кабмін ввів для приватних підприємців, які досі працювали на єдиному податку (тобто сплачували 200 грн на місяць), ще один платіж — до Пенсійного фонду. У квітні—червні вони додатково сплатили державі 247 грн, у липні—вересні заплатять 375,5 грн, а в жовтні—грудні — 402 грн. До кінця року податкове навантаження зросте втричі. Заодно — і стартовий капітал нікому не буде потрібен.

Казка 2: Про високі пенсії

Пенсіонерів, на відміну від підприємців, політики намагаються задобрити бодай частково. Аякже — їх в Україні майже 14 мільйонів! За кого бабці з дідусями — той і в лідерах, тому і годять їм, як болячці. “Пенсія за розміром відповідатиме середній заробітній платі, яку людина отримувала до виходу на пенсію”, — декларує БЮТ. Пенсія буде справедливою — вторить Партія регіонів. Підвищення пенсій із “доведенням протягом наступних трьох років їх розміру до 80% від середньої заробітної плати” в економіці гарантує Володимир Литвин.

Окрему увагу Юлія Тимошенко приділяла інвалідам: “Допомога родинам, де є інваліди, становитиме не менше 2000 грн на місяць”. На практиці пенсія за віком у 2009-му зросла на 20 % — у середньому до 942,7 грн, а от інваліди отримують 742,7 грн. Це удвічі менше, ніж середня зарплата у країні, яка становить 1780 грн.

Прогноз Блоку Литвина справдився для колишніх держслужбовців, зокрема депутатів Верховної Ради, керівників армії, прокуратури, СБУ та інших структур — їхня пенсія і так становить 80 %, а в декого — навіть 90% від середнього заробітку. Хоча НУНС брався ліквідувати “пільгові” пенсії депутатів та міністрів.

Регіонали, які не обіцяли конкретних сум стареньким, відзначилися турботою про пенсіонерів і бюджетників у червні—липні, коли почали вимагати суттєво підвищити мінімальні виплати. За підрахунками Віктора Януковича, його пропозиція “коштує” 14 млрд грн, хоча опоненти говорять про всі 50 млрд. Хай там як, але очевидно, що ці гроші можна або стягти з іще робочих підприємств, або віднайти за рахунок емісії гривні, оскільки виробництво в Україні продовжує зменшуватись.

Казка 3: Про велику зарплату

Народний союз “Наша Україна” любить загравати з бюджетниками: “Мінімальна зарплата у 2008 році зросте до 600 грн, середня — до 2100 грн. Зарплати в бюджетній сфері освіти, науки, культури, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, соціальних працівників, військовослужбовців, правоохоронців зростуть у середньому на 58% після повного запровадження у 2008 році Єдиної тарифної сітки”.

Блок Литвина пропонує перейти на погодинну оплату праці, а також “реальне підвищення зарплат вчителям, лікарям, працівникам сфери культури до рівня середньої в економіці”. У 2008 році, за їхніми розрахунками, зарплата мала становити “25 гривень за годину зі збереженням 40-годинного тижня” — отже, йдеться про 4000 грн на місяць.

Партійці Януковича дбають про військових: “Із 2008 року втричі збільшаться виплати курсантам та солдатам строкової служби. Грошове утримання молодших офіцерів буде не менше 2000 грн на місяць”.

Щоб виглядати переконливішими, головні політичні сили країни підтримують віру українців у безкоштовне державне житло. Військові мають захисників в особі НУНС і Партії регіонів. “До 2010 року покінчимо з чергою військовослужбовців на житло, — стверджує „Наша Україна”. — Зробимо доступнішим соціальне житло шляхом безперешкодного виділення земельних ділянок для його масового будівництва”. А ще вони зобов’язувалися дбати про сільських мешканців: “Запровадимо допомогу в розмірі 20 000 грн і соціальне житло для випускників вузів, які працюватимуть не менше трьох років у сільській місцевості”.

“Вчителі, працівники культури, міліціонери, військовослужбовці за умови укладання трудового контракту на 20 років одержать ключі від квартири, — гарантує ПР. — Через 20 років житло стане їхньою власністю”.

Зведення будинків за рахунок держави для багатотисячної армії держслужбовців — це десятки мільярдів гривень, які не передбачені у видаткових статтях державного бюджету України.

Казка 4: Про дітей війни

“Діти війни” — тобто пенсіонери, дитинство яких припало на воєнні роки, змушені судитися з Пенсійним фондом через виплати, які їм пролобіювали депутати, проте держава не змогла профінансувати. Підстави позиватися дав Конституційний Суд, який 9 липня 2007 року за поданням 46 депутатів від БЮТ визнав неконституційними положення закону про бюджет на 2007 рік, що призупинили статті пролобійованого соціалістами закону “Про соціальний захист дітей війни”. Закон стосувався шести мільйонів українських пенсіонерів. Йшлося про додаткові 50—100 грн пенсії на місяць, тобто про 4,5—9 млрд грн у бюджеті на рік.

У 2006-му і 2007-му, коли “турбота про дітей війни” з’явилася у програмних пунктах роботи штабів Соцпартії і БЮТ, рішення суду розійшлося всіма областями і районами України. Для команди Юлії Тимошенко, яка перебувала в опозиції, неспроможність уряду Януковича віднайти гроші на виплати стала приводом для нищівної критики через обкрадання малозабезпечених. Повернувшись в урядове крісло, у грудні 2007-го лідер БЮТ стверджувала: “Ми платитимемо дітям війни стільки, скільки сьогодні отримують практично всі учасники війни”.

Зараз прем’єр не зважає на ремствування пенсіонерів, яких залишили без популістської 10-відсоткової надбавки. Зате Соцпартія Олександра Мороза продовжує нагнітати ажіотаж, розбудовуючи мережу допомоги охочим позиватися. За їхніми підрахунками, у суди надійшло понад 500 тис. заяв від дітей війни.

Казка 5: Про повернені вклади

Виплата заощаджень вкладникам Ощадбанку СРСР не була програмною метою БЮТ. Принаймні в “Українському прориві” згадок про це немає. А от Володимир Литвин офіційно зобов’язувався попрацювати в цьому напрямі, плануючи безкоштовно лікувати пенсіонерів за рахунок “згорілих” коштів. “Вироблення та реалізація реального механізму повернення втрачених заощаджень, зокрема через участь громадян у приватизації ліквідних підприємств, наділення їх землею, забезпечення лікування та навчання за рахунок бюджету” — один із пунктів програми блоку його імені. Та він спізнився. Завдяки “Юлиній тисячі” слава рятувальниці вкладів дісталася саме Тимошенко.

Визнаний борг держави Україна перед радянськими вкладниками становить 131,96 млрд грн. Восени 2007-го очільниця БЮТ заявила, що розрахується з людьми протягом двох років. І вже в січні 2008-го прем’єр зобов’язала Ощадбанк роздати гроші — 6 із 13 мільйонів осіб отримали по 1000 грн, а решта — перебувають в очікуванні.

Другу хвилю виплат планували на червень — уряд схвалив постанову про виплату 250 млн грн. Мінфін пропонував роздавати ці кошти спадкоємцям померлих вкладників. Як Регіони не наполягали, що суми заощаджень слід індексувати на відсоток інфляції, проте потяг уже рушив. Прем’єрка — на коні, бо інші говорили, а вона зробила. І немає значення, якою ціною, — переможців не судять.

Казка 6: Турбота про мам

На перегони “хто більше” перетворилося виділення допомоги при народженні дітей. Якщо у 2003 році породіллі отримували від держави 700 гривень, то кандидат у президенти Віктор Ющенко збільшив суму до 8,5 тис. Згодом, у 2007 році, Партія регіонів вирішила підвищити плату за першу дитину до 11,7 тис. і удвічі та в чотири рази більше — за другу і відповідно третю дитину.

Ідею “перехопили” в БЮТ, пообіцявши виплачувати 12 тис. за першу дитину, 25 — за другу і 50 — за третю. НУНС, щоб залишитися у грі, підвищив стартову ставку до 25 тис. грн. А Партія регіонів збиралася покласти 25 тис. грн на персональний рахунок новонародженого. Плани провалилися — забракло коштів.

При цьому загальна кількість сиріт і дітей, позбавлених опіки, збільшується: якщо в 2003 році їх було 96,11 тисячі, то в 2008-му — уже 103,5 тисячі. Воно й не дивно — сума, яку виплачують породіллям, дорівнює вартості хабара, який змушені платити мами лікарям за пологи у Києві. Стільки ж коштує нові візочок і ліжечко для малюка. Тож стимулом народжувати і краще дбати про малят одноразові виплати і не могли стати.

Казка 7: Про низькі комунальні тарифи

Якби за вичистку вигрібної ями у заміському будинку замість 300 грн ви запропонували золотарям 100, то двір давно потонув би у фекаліях. Серед політиків саме таким чином вираховують вартість комунальних послуг. “Забезпечимо справедливі комунальні тарифи, — кажуть „нашоукраїнці”. — Громадяни не платитимуть за газ дорожче, ніж коштує його видобуток в Україні”. Тобто транспортування видобутого газу до наших з вами осель у НУНС планували оплатити або з власних фінансів, або перекласти на нас — через бюджет і податки.

“Встановлення справедливих тарифів на комунальні послуги на основі їх якості, стану житла, платоспроможності його власників”, — пропонує Блок Литвина. Іншими словами, кожен витрачатиме на утримання житла стільки, скільки зможе. Хто покриватиме в цьому випадку різницю — навіть не обговорюється.

Будівельний прорив — комплексну реконструкцію міст із сучасною соціальною інфраструктурою та дорогами європейського рівня — бралися здійснити у Блоці Юлії Тимошенко. За оцінками екс-міністра Мінжитлобуду Олександра Попова, щоб зменшити аварійність житлово-комунального господарства, потрібно вкласти в реконструкцію 100 млрд грн.

Будівельна галузь, що її розглядали як локомотив економіки у кризовий період, перебуває у затяжному падінні. Тож жодних зрушень, окрім боротьби з мерами за збереження низьких тарифів без додаткових компенсацій із державного бюджету. Мерії ж, як відомо, живуть за рахунок місцевих податків і зборів.

Казка 8: Про безкоштовний проїзд

Безкоштовний проїзд для пенсіонерів, ветеранів війни, депутатів усіх рівнів, інвалідів, співробітників прокуратури та міліції, дітей-дошкільнят тощо встановлюють депутати, а от оплачують самі перевізники. Конфлікти, які виникають між водіями маршруток та пасажирами-пільговиками, — наслідок ще однієї зі звичок політиків бути добрими за чужий рахунок.

А виконавча влада жорстко регулює ціну квитків, щоб проїзд залишався одним із найдешевших у Європі. Приміром, якщо дорога у два кінці в лондонському метро і 40 хв. у приміській електричці вам обійдеться у 80—100 грн, то в Україні за аналогічну відстань ми платимо 6—10 грн. Зате там ви сидітимете з комфортом і впевненістю у власній безпеці, а тут жодних гарантій вам де дадуть. Пересування у переповнених маршрутках та поїздах — наша з вами плата за популізм. Перевізники свідомо зменшують кількість машин на маршруті, аби, перевозячи ту саму кількість людей, заробляти удвічі більше — і на себе, і на мільйонну армію пільговиків. Яку політики на словах обіцяють розмножувати. “Забезпечимо пільги на міжміський проїзд для школярів і студентів на весь рік”, — ще один із невиконаних пунктів програми “Нашої України”.

* * *

Заборонити переривати рекламою телепрограми, скасувати рекламування алкоголю і тютюну, забезпечити безкоштовними ліками інвалідів та дітей, жорстко зафіксувати ціни на медикаменти, надати всілякі пільги шахтарям та їхнім родинам — кандидати в депутати та президенти дозволяють собі приписувати найфантастичніші наміри, наперед знаючи, що виконати їх неможливо. І вони продовжуватимуть це робити доти, доки ми їм віритимемо.

Отож не вірте, якщо хтось каже, що не вірить політикам. Бо тих, хто вірить, все одно більше. Згадайте, за Блок Тимошенко на минулих виборах проголосувало 7 млн 162 тис. виборців, за Януковича — понад 8 млн, Блок Ющенка підтримали понад 3 млн 300 тис., а Литвин на “безкоштовних” ліках та погодинній оплаті праці зміг повернутися в парламент — його слова схвалюють 924 тис. 538 українців.

Популізм

(від народний, простий) — віра у можливість найпростішого вирішення соціальних проблем, у втілення соціальної і національної справедливості, антиінтелектуалізм.

Михайлина СКОРИК