Контрольний постріл у спрощену систему оподаткування

Національна стратегія доходів поряд з прямим вихолощенням (фактично — знищенням) спрощеної системи оподаткування містить ще “контрольний постріл”, який привернув до себе набагато менше уваги, але є не менш небезпечним. 

Йдеться про обов’язок ставати платником ПДВ при досягненні річного обороту в 1 млн грн. Щоправда, у таблиці на початку Нацстратегії згадано про намір підняти цей поріг, але в тексті деталі з цього приводу відсутні. 

Відомо, що МВФ виступав проти такого підвищення — хоча, насправді, у цьому пункті він глибоко неправий. 

Справа в тому, що ПДВ — доволі складний податок за своєю сутністю. А в Україні він ще й дуже складно адмініструється, зокрема вимагає ведення повного бухгалтерського обліку, і, на додаток до нього, наявності спеціального комп’ютерного (не для мобільних пристроїв) програмного забезпечення для взаємодії з системою електронного адміністрування (СЕА) ПДВ. 

Нічого такого у дрібного ФОП нема і бути не може, бо воно коштує чи не більше, ніж він заробляє. На додачу до цього система ризик-орієнтованого блокування податкових накладних СМКОР стовідсотково буде вважати такого ФОПа ризиковим, а для того, аби розблокувати накладну, треба купу документів, яку тільки фахівець може зібрати за відповідну оплату — ну, або 2% податківцям... 

Основний вид діяльності підприємців на спрощеній системі — роздрібна торгівля, переважно на базарах, у кіосках та маленьких магазинах. Це означає, що у більшості чистий підприємницький дохід при обороті в 1 млн грн складає приблизно 200 тис. грн. на рік — тобто менше середньої зарплати. 

Найняти бухгалтера навіть на чверть ставки — це принаймні 7-8 тис. грн на місяць разом з податками. Тобто такий підприємець, окрім сплати 16.7% ПДВ (від сумарного доходу), змушений буде віддавати від чверті до половини свого і без того невеликого заробітку за абсолютно непотрібну йому роботу. 

Загалом це означатиме, що вести легальний бізнес з таким оборотом стане невигідно від слова “взагалі” — хіба що це не бізнес, а псевдо-ФОП, за якого бухгалтерію робить фірма, до якої він належить. 

Тобто якщо втілити це положення Нацстратегії, то легальний мікробізнес просто не зможе перетнути “долину смерті” і буде змушений усіма правдами і неправдами декларувати обороти менші за 1 млн. 

Відповідно, шлях зростання підприємства з самозайнятого ФОП до більш-менш великої компанії буде заблоковано, отже, зменшиться конкуренція. Найбільше у цьому зацікавлені наразі великі торгівельні мережі, які прагнуть будь-що знищити конкурентів-спрощенців, аби зміцнити вже наявний картель та “нагнути” як постачальників, так і покупців. 

Від їхніх представників неодноразово доводилося чути пропозицію заборонити роздрібну торгівлю неплатникам ПДВ, що, де-факто, і втілено у Нацстратегії, хоча і не у такому явному вигляді. 

Може здатися, що переведення спрощенців на ПДВ дасть якісь величезні доходи бюджету. Насправді, частка платників єдиного податку у загальному обсязі доданої вартості складає менше 10%. 

Відповідно, навіть якщо б зменшити поріг ПДВ до нуля, тобто обкласти податком геть усіх, і якщо б вони при цьому залишилися працювати (що неможливо), то потенційні надходження ПДВ склали б десяту частину від загальних, близько 40 млрд грн. 

Чимала сума? Але якщо дивитися не з вузько-фіскальної позиції, як це робить Мінфін, а з точки зору загальносуспільних інтересів, то кінцевою метою будь-якої економічної політики має бути зростання суспільного добробуту. 

Податкові надходження самі по собі не збільшують його: з точки зору макроекономіки, оподаткування — це просто переміщення ресурсів від приватного сектору і сектору домогосподарств до сектору загального державного управління. 

Якщо останній витрачає цей ресурс краще, продуктивніше, за перші два, то добробут дійсно збільшується на відповідну різницю, яка, утім, становить тільки невелику частку суми.

При цьому витрати на адміністрування податку, контроль, та бухгалтерію, яка ФОПу потрібна, як зайцю стоп-сигнал — це чисті суспільні втрати, бо ця робота не створює цінності, отже, жодним чином не сприяє збільшенню добробуту. 

Тому ту частку податкових надходжень, яка може ймовірно збільшити суспільний добробут, треба порівняти з витратами на бухгалтерію. А ми щойно підрахували, що на рівні нинішнього порогу ПДВ, за визначенням, складав би шосту частину валового доходу, тоді як оплата послуг бухгалтерії — від чверті до половини, тобто у кілька разів більше. 

До того ж, і бухгалтерію, і повноту сплати ПДВ ще має контролювати податкова, тобто, бюджет від такого нововведення теж марнуватиме чималі кошти. 

Тож закладена у НСД пропозиція у разі втілення зменшуватиме суспільний добробут на кількадесят мільярдів гривень. Та сама ситуація, до речі, і з фіскалізацією дрібного бізнесу (теж свого часу пролобійованою представниками великого рітейлу), де втрати добробуту теж перевищують фіскальний ефект. Не кажучи вже про те, що будь-яке збільшення податків пригнічує економічне зростання. 

Тому вводити додаткові обтяжливі вимоги, які збільшують вартість дотримання податкового законодавства і взагалі адміністрування, може мати сенс тоді, коли така вартість незначна порівняно з фіскальним ефектом, а держава може використати ці ресурси продуктивніше за платників. 

Суб’єкти спрощеної системи в жодному разі не мають ставати платниками ПДВ. Існуюча норма, яка це дозволяє, так само, як і перебування юридичних осіб на спрощеній системі — це залишки не дуже вдалого, як з'ясувалося, дизайну перехідної частини спрощенки, яка колись була призначена для малих підприємств — юридичних осіб, які ведуть облік, але не хочуть ставати платниками невиправно дискреційного податку на прибуток, який разом з ПДВ став “доїльним апаратом” податкової, і підлягає заміні на ПнВК. 

Такі платники вже мають вести облік, тому відповідні схеми оподаткування із спрощеним обліком та дещо спрощеними податками варто було б запропонувати для малих (не мікро!) підприємств як перехідних, аби пом’якшити перехід із справжньої спрощенки до обтяжливого загального режиму. 

Але це стосується підприємств з оборотами вищими за нинішні граничні ліміти спрощенки. Встановивши поріг на цьому рівні держава втратить небагато (якщо взагалі щось), але це дозволило б встановлювати більш чесні відносини з малим бізнесом та успішніше протистояти повній “тіні”, яка є ворогом як держави, так і чесного бізнесу, що працює офіційно. 

І так само, як верхні ліміти спрощенки разом з обсягами фіксованого податку, цей поріг мав би індексуватися на середню зарплату, яка, на відміну від мінімальної, є об’єктивним показником стану економіки, зокрема, зростання цін та доходів. 

А додаткові доходи бюджету, якщо вони потрібні, треба шукати в інших місцях — там, де працюють схеми на сотні мільярдів гривень. Заради справедливості треба відзначити, що у частині митних зборів (насамперед — того самого ПДВ), де умовні втрати бюджету оцінюються у 80-150 млрд грн Нацстратегія містить доволі розумні пропозиції — хіба що вони навряд чи спрацюють без перезавантаження митниці, якого не передбачено. 

Проте інші співмірні за обсягами схеми, які передбачають ліквідацію так званих “конверт-центрів” (а для цього, як мінімум, перезавантаження ДПС та БЕБ, бо саме там їх “кришують”), чомусь старанно оминаються. Але саме завдяки їх ліквідації можна було б отримати в рази більше додаткових надходжень, при цьому без жодних втрат для суспільства — тільки для окремих його членів, вочевидь набагато важливіших за мільйон чесних підприємців, яких НСД передбачає винищити. 

Володимир ДУБРОВСЬКИЙ, старший економіст CASE-Ukraine, фахівець Економічної експертної платформи