Конференція ''Російсько-українські відносини: реалії та перспективи''. Все передбачувано

Хочу поділитися власними маленькими спостереженнями та висновками.

Російську владу на конференції представляв Голова Державної Думи Федеральних Зборів РФ Сергій Наришкін. А от рівень представництва української сторони був відверто нижчим. Невідповідність статусів виглядала невипадковою та доволі красномовною. Найбільший високий формальний статус був у Міністра освіти та науки України Дмитра Табачника та Голови Комітету Верховної Ради України з питань верховенства права та правосуддя Сергія Ківалова. Очевидно, що зараз, на щастя, не ці діячі визначають напрямок стратегічного розвитку України.

Росіяни хочуть жити у своїх уявленнях про ситуацію в Україні. Тому слухають та плескають лише тим, хто намагається переконати всіх, що Україну чекають жахи та економічний колапс, якщо вона підпишіть Угоду асоціації з ЄС.

За рідкісним виключенням всі виступи були цілком очікувані, а тому не цікаві.

Деякі українські політики змагалися в рекламуванні себе в якості найбільш проросійські налаштованих. Виступи Петра Симоненка на пленарному засіданні та на секції в цьому плані взагалі можна було супроводжувати титрами: “А зараз рекламна пауза”.

Хоча при цьому, на фоні розмов про те, які переваги матиме Україна від приєднання до Митного союзу, підкресленим дисонансом прозвучали виступи голови державного концерну “Антонов” Дмитра Ківи та почесного президента АТ “Мотор Січ” В'ячеслава Богуслаєва. Вони, може навіть не дуже бажаючи цього, на конкретних прикладах показували, що російська влада наполегливо проводить політику, спрямовану на нищення науково-технічного потенціалу України. Коли ж йдеться про суто комерційні проекти, що реалізуються спільно з російським бізнесом, жодних проблем у наших підприємств не виникає.

Але з урахуванням багатовікової російської традиції “внизу власть тьмы, вверху тьма власти”, розраховувати на плідну співпрацю з росіянами, особливо в сфері високих технологій, не варто. І чим швидше це зрозуміють ті ж такі Ківа та Богуслаєв, тим менше в них буде втрат і більше можливостей для реалізації науково-технічних проектів в Азії, Африці, Латинській Америці.

Корумпована та інтелектуально деградована — саме такою російська влада хоче бачити Україну. Лише таку її вони зможуть повернути під свій контроль.

Взагалі, ключовою тезою для нашої дипломатії по відношенню до Росії могло бути: “Менше стосунків на рівні держав, розвиток співпраці між приватними підприємствами”.

Як завжди, все найбільш цікаве було не у виступах, а під час кулуарних бесід.

Так довелось випадково в кулуарах почути позицію посла Росії в Україні пана Михайла Зурабова. Він переконував наших опозиційних депутатів, що російська влада займатиме нейтральну позицію під час президентських виборів 2015 році. І враховуючи ставлення Володимира Путіна до Віктора Януковича, я в це вірю.

Цікаво було також почути думки наших дипломатів в Москві. Вони не мають жодних сумнівів щодо планів та бажань російської влади і ставляться до цього вельми критично.

Довелося поспілкуватися з Сергієм Марковим, який абсолютно серйозно пропагував ідею надання гарантій українським олігархам, що в них російська влада не відбиратиме власність протягом 20-25 років. Це він вважає передумовою подолання спротиву великого українського капіталу йти на зближення з Росією. При цьому потішив фразою, що він розуміє страхи українських олігархів щодо бажань та дій кремлівських можновладців. Так в Росії великий бізнес, зазначив він, теж боїться Кремля.