Комуністичний демарш

Коли на початку липня, тобто буквально через чотири місяці після створення коаліції, голова Кримської організації Компартії Леонід Грач відверто виступив із критикою Партії регіонів та запропонував БЮТ, КПУ і кримським татарам об’єднати свої зусилля у боротьбі зі ставлеником ПР у Криму, це викликало певний резонанс у медіа, але все-таки сприймалося як демарш самого Грача, завжди незадоволеного другою роллю у партії.
Проте тепер, коли лідер КПУ Петро Симоненко почав відверто критикувати своїх партнерів по коаліції, це вже має дещо інший вигляд.

“Якщо уряд не в змозі протистояти тиску МВФ та інших міжнародних фінансових терористів, то ми, депутати-комуністи, пропонуємо напряму звернутися до людей на всеукраїнському референдумі”, — заявив він. Симоненко переконаний, що саме народ має “визначитися щодо заборони співпраці України з МВФ на таких кабальних умовах: підвищення цін на товари та послуги, в тому числі й комунальні, до так званого “світового рівня” (читай: рівня країн Великої сімки) без відповідного підвищення середніх зарплат, пенсій та соціальних виплат”. Лідер комуністів вважає, що така політика нинішнього уряду може призвести до соціального вибуху. Слідом за шефом розкритикував регіоналів депутат від КПУ Євген Царьков — тільки вже за “співпрацю з нациками”, тобто з Балогою, люди якого, за версією Царькова, “зайняли “хлібні” місцинки в різних держструктурах”.

Таку критичну налаштованість Петра Симоненка і Ко до своїх партнерів по коаліції можна пояснити лише наближенням місцевих виборів. Експерти вважають, що таким чином комуністи хочуть дистанціюватися від непопулярних рішень нинішньої влади, перш за все у соціальній політиці. Адже попри критичну риторику комуністів частина тих виборців, які вірять, що вони опікуються інтересами народу, постійно зменшується. Окрім того, можна припустити, що комуністи багато втратять і через зміну виборчої системи. Свого часу вони виступали категорично проти скасування пропорційної виборчої системи. Відсутність на місцях харизматичних людей, яких можна виставляти на мажоритарних округах, є серйозною проблемою для комуністів на даному етапі (сильні позиції КПУ має хіба що в Криму).

Проте комуністи не збираються виходити з коаліції, яку критикують. Адже це може мати для них негативні наслідки. Зокрема деякі висуванці, які отримали посади в держструктурах за квотою комуністів, можуть їх втратити. Зрештою, й крісло віце-спікера у Адама Мартинюка легко забрати за наявності такого бажання. Окрім того, різкі заяви Симоненка виключатимуть і співпрацю (принаймні спрямовану на взаємне непоборювання) під час місцевих виборів з іншими лівими — соціалістами. Почесний голова СПУ Олександр Мороз уже заявив, що соціалісти не братимуть участі у популістських акціях (йдеться про референдум щодо співпраці з МФВ).

Ось Партія регіонів якраз не дуже перейнялася критикою Петра Симоненка. Регіоналам від цього не холодно й не жарко, оскільки для голосування за соціальний та економічний пакет законів голосів і без комуністів вистачає. Тим паче що на осінь деякі представники ПР прогнозують чергове поповнення коаліції “тушками”. Хоча з деяких міркувань регіонали мали б бути зацікавлені у приведенні комуністів до обласних, районних та міських рад, адже з ними легше буде згодом домовлятися про співпрацю, аніж із помаранчевими.

Дехто з експертів вважає, що комуністи самі загнали себе у пастку. Мовляв, союз лівих із партією великого капіталу від самого початку мав неприродний вигляд. Із цим можна було б погодитися, якби ми говорили про “чисту ідеологію”. Але КПУ вже давно перестала бути тільки ідеологічною партією, хоча для проформи ще зберігає відповідну риторику. Комуністи тісно співпрацювали з великим капіталом із деяких питань ще за часів президентства Леоніда Кучми. Не цураються цього й нині. Цей союз для них точно має більш природний вигляд і його легше пояснити своїм виборцям, аніж союз із правими.

Діана ДУЦИК