Коли повернеться Ахметов

Донецький олігарх Рінат Ахметов, як і раніше, залишається однією з найпопулярніших та найвпливовіших фігур на Донбасі. Як у тій частині, що підконт­рольна Києву, так і в районах, котрі перебувають наразі під владою бойовиків “ЛНР” та “ДНР”. Звичайно, жодних соціологічних досліджень, які показали б нам реальні настрої народних мас в ОРДіЛО, сьогодні немає. Однак із коментарів у соціальних мережах зрозуміло: Ахметов досі має авторитет у значної кількості жителів цієї частини регіону.

Після короткого періоду зростання антиахметовських настроїв у Донецьку навесні 2014 року рейтинг олігарха відновився. Два роки хаосу та війни породили ностальгію за мирними ситими часами, коли “хазяїн регіону” був на місці й усе контролював. Однак провідну роль у реабілітації Ахметова відіграли значні обсяги гуманітарної допомоги, яку він виділяє захопленим бойовиками районам Донецької області. Як відомо, лояльність частини українських громадян незалежно від їхніх політичних поглядів досить легко купити за продуктові набори або невеликі суми разової “матеріальної допомоги”. Тому винаходити велосипед, щоб повернути собі прихильність народу, Ахметов не мусив. Із кожною новою партією їжі симпатія до бізнес-магната на Донбасі тільки зростає.

Для найбідніших верств населення гуманітарка від ахметовського фонду “Поможем” стала тією підтримкою, яка дає змогу хоч якось зводити кінці з кінцями. Нікчемні зарплати й пенсії, які видають жителям ОРДіЛО сепаратисти, змушують людей економити на всьому й шукати якісь додаткові можливості отримання харчів. Гуманітарна допомога з білих російських КамАЗів, за загальним визнанням, виявилася фейком. До широких верств населення, на відміну від продуктів Ріната Леонідовича, вона так і не дійшла. Причини називали різні: чи то в цих КамАЗах насправді були не продукти, чи то допомога з РФ таки існувала, але її розкрали “польові командири”. Водночас жовті пакунки від фонду Ахметова стали одним із символів життя в сучасному Донецьку. Люди використовують їх у господарстві, ходять із ними на ринки й таким чином забезпечують олігархові постійний ефект присутності на донецьких вулицях.

І бойовики, і обивателі, які опинилися в заручниках у збройних формувань, розуміють: Ахметов утримує “республіку”. Варто олігархові зупинити заводи, перестати видавати зарплату своїм працівникам і завозити продукти на територію, підконтрольну бойовикам, — “ДНР” спіткає крах. І цей крах не подужає зупинити навіть Росія. Тінь старого “господаря” Донбасу, як і раніше, стоїть за спинами бойовиків. І з ним змушені рахуватися навіть головорізи, що постійно клацають затворами автоматів, але в реальності безсилі проти економічних важелів донецького олігарха.

Після початку бойових дій на Донеччині багато хто вважав, що епоха Ахметова закінчилася. Загрозливі заяви бойовиків, які обіцяли націоналізацію активів магната, втеча офісів його компаній з обласного центру наштовхували на думку, що бізнес-імперія доживає останні дні. Однак незабаром революційні бурі трохи вщухли, і стало очевидно, що Рінат Леонідович із Донбасу нікуди не подівся і, як раніше, стоїть досить міцно.

“Донецький народ” не любить слабких і поважає силу. У хвилини видимої слабкості Ахметова, коли він нервово виступав по телевізору й переконував жителів Донбасу, що вони частина України, його рейтинги покотилися вниз. Здавалося, “Ріната ось-ось розірвуть”. Тоді на мітингах у центрі Донецька про нього відгукувалися ще гірше, ніж на київському Майдані. “Злодій”, “злочинець”, “ворог народу” — найбільш схвальні епітети, які лунали на його адресу. Однак уже восени 2014 року, коли Донбас опинився на межі гуманітарної катастрофи, продукти від Ахметова різко змінили настрої мас. Крім того, острівцями стабільності бачилися заводи й шахти олігарха. На відміну від державних копалень, захоплених бойовиками, на його підприємствах і надалі регулярно видавали зарплату. Крім того, підприємства олігарха уникнули сумної долі тих шахт і фабрик, які розібрали на брухт збройні банди “ополченців”.

Невдовзі після початку війни з’ясувалося, що Ахметов, як і доти, “рулить” і чіпати його імперію ніхто не наважиться. Цей факт миттю повернув олігархові колишній авторитет. Бандам, що з’явилися на Донбасі у 2014 році, дозволено було практично все. Крім одного: заходити на територію Ахметова.

Найбільш тямущим усе стало зрозуміло ще в травні 2014 року, коли натовп прихильників “русского міра” вирушив брати штурмом резиденцію олігарха в донецькому ботанічному саду, а також офіс легендарної фірми “Люкс”. Того дня на шляху агресивної маси стали зі зброєю бойовики батальйону “Оплот” на чолі з іще нікому не відомим Олександром Захарченком. Діяли вони за наказом тодішнього лідера “ДНР” Олександра Бородая.

Той-таки Бородай пізніше відкрито розповів про взаємини бойовиків і Ахметова на одній із зустрічей зі своїми прихильниками в Росії. За його словами, Маріуполь не був захоплений військами сепаратистів лише тому, що між ними й Ахметовим фактично існувала домовленість. Бойовики залишили олігархові український порт, щоб той мав змогу вивозити із захопленої території продукцію своїх підприємств, а він навзамін почав підтримувати “ДНР” продуктами.

“Ось і здогадайтеся, чому ми не взяли Маріуполя у вересні, хоча такі можливості були. Тому що як він може витягувати свою продукцію з терористичної території (на думку західного світу) Донецької республіки в Італію? Звісно, ніяк. Він не може її звідти вивозити. Відповідно він повинен вивозити її з української території, а єдиним доступним йому портом є Маріуполь. Одеса вже ні. Одеські порти контролює Коломойський, і він туди Ахметова не пустить ніколи. Тому єдино можливий варіант, щоб благополучно функціонував бізнес Ахметова, — Маріуполь повинен залишатися під жовто-блакитним українським прапором. Ахметов вивіз свою продукцію в Італію, отримав гроші. На що витрачаються ці гроші? Звичайно, передусім на пана Ахметова, на що ж іще? А ви знаєте обсяг гуманітарної допомоги, яку пан Ахметов постачає в ДНР? Донецька республіка частково живе із цієї гуманітарної допомоги. Є підприємства пана Ахметова, і працівники цих підприємств, які є громадянами ДНР, отримують зарплату. Уявімо, що ми націоналізували підприємства пана Ахметова. Ось націоналізували — все стало народне наше добро. І що ми з ними робитимемо? Веземо продукцію в Італію і продаємо?! Кому?” — каже Бородай

Те, що Ахметов контролює “республіки” за допомогою економічних важелів, не раз було підтверджено й пізніше. Після погроз лідерів бойовиків зупинити поставки вугілля до України підприємства олігарха оголошували, що переходять у режим простою, й урізали своїм працівникам зарплати. Відтак виникав різкий сплеск народного невдоволення з перспективою соціального вибуху. І бойовики змушені були відновлювати постачання.

Востаннє така ситуація виникала в червні 2016 року, коли сепаратисти на кілька днів заблокували роботу залізниці на підконтрольній їм території. Заяви Захарченка та Плотницького звучали дуже грізно, але змінити реалії економічного становища терористи і їхні російські куратори були не в змозі. Бізнес Ахметова в ОРДіЛО виконує ті самі функції, що в людському організмі — серце. Олігарх свого часу придбав найрентабельніші активи Донбасу, без стабільної роботи яких економіка регіону функціонувати просто не може.

Із ситуації, що склалася, Ахметов вийшов із максимально можливим для себе плюсом. Йому вдалося не тільки зберегти всі свої активи на окупованій території та забезпечити їхню роботу, а й побудувати максимально зручну для себе модель відносин із бандформуваннями сепаратистів. Зі слів Бородая виходить, що видача гуманітарної допомоги в ОРДіЛО стала своєрідною формою оподаткування, на яку погодився олігарх в обмін на недоторканність своїх активів. Поставки продуктів населенню окупованих територій допомогли бойовикам віддалити загрозу соціального вибуху й заощадити на пенсіях та зарплатах. Водночас Рінат Ахметов формально має право заявити, що не платить жодних податків бойовикам “ЛНР” і “ДНР”, а лише безкорисливо допомагає жителям Донбасу з альтруїстичних міркувань.

Така схема відносин із псевдореспубліками має для олігарха вельми приємний бонус у вигляді піару. У власних ЗМІ Ахметов культивує образ доброчинця й філантропа. Люди, які отримують регулярні пакети з їжею, навряд чи замислюються про те, яку роль відіграв Ахметов у самому виникненні збройного конфлікту. Обиватель не звик аналізувати. Тому “альтруїзм” олігарха багато жителів Донбасу справді приймають за чисту монету. Про те, що без активної участі соратників магната війна в регіоні навряд чи спалахнула б узагалі, його симпатики вважають за краще не думати.

“Можна по-різному ставитися до Ахметова, але тільки він один готовий поділитися з людьми. Від інших і цього не дочекаєшся. Хоч би копійку дали”, — на коментарі такого змісту часто натрапиш у соціальних мережах.

І це дає підстави припустити, що олігарх має на Донбасі не тільки економічні інтереси. Роздача продуктових наборів допомагає йому відновлювати й політичний вплив. І якщо мінський сценарій інтеграції “республік” до України буде реалізовано, напевне, станеться й успішне повернення Ахметова в регіональну та загальнонаціональну політику. Втім, схоже, він із неї і не йшов.

Денис КАЗАНСЬКИЙ