Коли жінка вже людина, але ще не партнер

Років з п'ять тому у мене навряд чи виникло б бажання написати цей пост. По-перше, не було достатньо інформації вважати, що з гендерною рівністю у нас реально є проблеми. По-друге, особисто ні мені, ні моїм знайомим жінкам не доводилось ставати свідком сцен, які в цивілізованих країнах світу назвали б не інакше, як дикунством. То одного дня знайома, яка працювала у представництві серйозної західної компанії, розповідає, як її новий шеф (з Єнакієва, до речі) проводив якусь чергову нараду, і коли вона, вслід за чоловіками-колегами теж намагалась вставити свої п'ять копійок, зробив паузу, а потім багатозначно протягнув: “А ты, оказывается, борзая...”. (За його логікою, на серйозних зібраннях жінка має мовчати, якщо говорить — значить “борзая”). То представник молодої команди донецьких політиків, відсахнувся, як від прокаженої, від моєї колеги, коли вона простягнула йому руку. Не по-пацанськи, очевидно, вітатись з жінкою за руку. То один знайомий посол України розповідає, що офіційні делегації з Києва просять давати їм для супроводу чоловіків-дипломатів, а не жінок — мовляв, з останніх ніякого толку. То, нарешті, випадок з міліціонером, який зупинив моє авто на Бесарабці, і після того, як я намагалась аргументувати безпідставність зупинки, порадив моєму пасажиру — чоловіку: “Скажіть своїй жінці, щоб більше ніколи не лізла в мужскій разговор”.

Звісно, українське суспільство кишить стереотипами. Бути красивою, мати спонсора — все ще для багатьох жінок значно важливіше, ніж бути розумною й мати справу життя. У минулому році в Канаді було проведене цікаве опитування, у результаті якого виявилось: чоловіки в країнах, де найвищий індекс гендерної рівності, перш за все цінують у жінках, яких вони обирають у партнери, інтелект, а чоловіки в країнах, де цей індекс низький — фокус роблять на зовнішності та кулінарних здібностях. Дзеркальним відображенням є ставлення з боку жінок. У країнах з найвищим гендерним індексом, жінки цінять у партнера почуття гумору, а з найнижчим — фінансовий стан. На жаль, Україна явно потрапляє у другий блок відповідей. Пишу “на жаль”, тому що йдеться не просто про гендерну рівність — йдеться про те, що в країнах, де вона по-справжньому існує, зовсім інше сприйняття чоловіків жінками і навпаки. Відповідно, зовсім інше ставлення одне до одного.

У тому числі — й до жінок політиків. В Україні з жінкою-політикою змирились, але щоб визнати її повноцінним партнером — поки що не дуже. Після проколу Азаровим, що реформи — це не жіноча справа, риторика змінилась, але підхід до жінок у політиці в багатьох нинішніх “власть прєдєржащіх”, залишився в кращому разі на рівні поблажливо-нейтрального “ну що з неї візьмеш, баба — є баба”.

І коли ми говоримо, що в парламенті України менше 10% жінок, це не просто статистика. У країні, де жінки становлять 54% населення і 65% виборців — це безсоромна статистика.

І не треба жахатись слова “квоти”. Нічого страшного в них немає. Жінки а-ля нинішній міністр соціальної політики й без квот проб'ються у владу — тут, думаю, ні у кого немає сумнівів. А от професійні жінки з регіонів, які роками ефективно виконують найважчу та часом найбруднішу роботу на найнижчих владних сходинках, не маючи ні достатньо грошей, ні достатньо покровителів, щоб піднятись хоча б на обласний рівень — ні. Тим більше, що вже давно настав час щось робити з дисбалансом представництва жінок на різних рівнях влади: при скромних показниках в обласних центрах, великих містах і столиці, у сільських радах жінкам належить 51 % посад, а в селищних — 46%.

З квотами у прохідних частинах партійних списків — нехай не обов'язково законодавчими, нехай добровільно партійними — це питання вирішити можна. Квоти на законодавчому рівні — і це вже доведено у всьому світі — найшвидший і найдієвіший спосіб подвоїти представництво жінок у владі.

Якщо не можна законодавчо закріпити квоти, то в чому проблема закріпити їх на рівні політичних партій, як зробила Партія зелених в Німеччині, запровадивши квоту 50/50? Тим більше, що населення України, до такого ноу-хау ставиться в своїй більшості позитивно (53% “за”). І тим більше, що постановка питання — талант зажди проб'ється — це не для українських реалій зі схильністю більшості політичних лідерів набирати в свою команду людей у першу чергу абсолютно лояльних, а не професійних. Людей, у яких краще виходить працювати плакальною жилеткою, аніж дати цінну пораду.

Для тих, хто вважає жінок при владі неефективними, нездатними приймати адекватні рішення у кризових ситуаціях, істеричними і тд. тп., нагадаю навскидку висновки лише кількох відомих світових досліджень. Можливо, результати деякі з них є лише питанням збігу, але те, що трапляється більше двох разів — як відомо, вже не збіг, а закономірність:

— У країнах, де рівень представництва жінок у владних органах вищий — зафіксований менший рівень корупції (дослідження Світового Банку)

— Вищий рівень представництва жінок у політиці може поліпшити економічну ситуацію в країнах і сприяти росту ВВП. Зокрема, у США на 9%, у ЄС на 13%, у Японії на 16% (дослідження інвестиційної компанії Golden Sachs).

— жінки є кращими інвесторами на фінансових ринках ніж чоловіки, тому що вони не ведуть себе занадто самовпевнено і не вдаються до невиправданих ризиків (дослідження Barclays Capital and Ledbury Research).

— Жіноче лідерство — більш адекватне в реаліях міжнародної політики, яка сьогодні поступово відходить від асоціацій з класичним чоловічим лідерством, і все більше потребує жіночного стилю. Якщо у часи масштабних воєн і протистоянь чоловіча схильність до приказного тону й безкомпромісних рішень була на вагу золота, то у світі, де затребуванішою є “м'яка сила”, більше можуть зробити жінки, які відкритіші до співпраці та інтуїтивно відчувають, як застосувати “м'яку силу” для переконання. (дослідження професора психології Гарвардського університету Стівена Пінкера). Недаремно, з другим приходом Обами з'явились коментарі, що вже навіть якось незвично бачити держсекретарем США чоловіка, а не жінку. Зате в українській дипломатії навіть жінок-послів за всю історію незалежності можна перерахувати на пальцях однієї руки, не кажучи вже хоча б про рівень заступника міністра.

Не виключаю, що після прочитання цього посту у декого може з'явитись питання: якщо у нас не все в порядку з гендерною рівністю, то як же одна конкретна жінка могла бути двічі прем'єром і майже стати президентом? Зізнаюсь, я це питання сама ставила відомим світовим експертам з гендерної рівності. Мені сказали наступне: вона зробила це тому, що грала як чоловік і за чоловічими правилами. Справжня гендерна рівність не передбачає перевтілення. Справжня гендерна рівність — це коли жінка може собі дозволити залишатись жінкою на будь-якій посаді.

Але це вже вищий пілотаж в українських реаліях. Для початку треба добитись того, щоб середньостатистичний український батько не проводив з дітьми 4 хвилини на добу (це не моє припущення, це соціологія), а образ жінки в телевізійній рекламі не зводився до благородної місії домогосподарки чи спокусниці.