“Коли батько, мати, діти на заводі — це династія. Коли у владі, то це корупція”

— На прошлой неделе проходила пункт пропуска из Крыма, то у таможенников даже воды не было. Просили, чтобы им люди купили. Отец на Хмельнитчине остался, говорит, чтобы возвращалась. А почему я должна дарить кому-то свое жилье? В Крыму теперь таксисты хорошо зарабатывают. Все, кто сидел на туристическом бизнесе, перестроились на перевозки, — 59-річна Надія Гусакова до кримського Красноперекопська повертається від батька потягом Хмельницький — Херсон. Він прибуває о 7.00. Провідниця біля свого купе збирає пасажирів, яким потрібно в Крим.

Після анексії півострова Росією Херсон став центром півдня України. Курсують маршрутки на окуповану територію. Тут облаштувалися близько 3,5 тис. переселенців із Криму й Донбасу, за офіційними даними.

Біля купе збирається з десяток людей. Провідниця дзвонить таксисту:

— За 200 гривен ­придется стоять на таможне, а за 300 даже с машины можно не выходить, — каже пасажирам. Більшість погоджуються платити більше.

Група сідає в мікроавтобус. Водій віддає провідниці частину грошей.

— У нас хорошие отношения с проводниками. Они нам клиентов с поезда, мы им — деньги. И наоборот. Каждый пассажир — это 50 гривен, — говорить водій маршрутки до Сімферополя 47-річний Олександр Корчаков. — Багато людей із півострова їздять сюди на оптовий ринок. У ­Херсоні огірки по 4 гривні, а в Криму — по 12.

Закурює “Мальборо”. До нього підходять кілька водіїв із кавою в паперових стаканах. Таксистів можна впізнати: засмаглі, одягнуті в шорти й ­майки.

— Вчера привез домой полторы штуки, — каже невисокий водій. — Дружина щаслива. Ремонт почнемо. Зараз, як у дев'яностих, пощастило тим, хто впіймав хвилю.

Проспект Ушакова — центральна вулиця Херсона. На фасаді міської ради висить банер “Херсон — це Україна”. А поряд “Городское кафе”, в ньому цінники й меню — російською. За дві кави лате й хачапурі віддаємо 52 грн.

Дороги в ямах. На узбіччях — сміття. На всіх перших поверхах будинків — магазини.

28-річна Катерина Кокуліна гукає з вулиці синів 8-річного Данила та 4-річного Костю.

— У нас семья русская, — Катерина невисокого зросту, у довгій сукні. Живуть у старому двоповерховому будинку на дві сім'ї на вул. Радянській. З чоловіком виховують трьох дітей. Крім хлопців мають ще 9-річну Дашу. — Я положительно отношусь и к России, и к Украине. Кумовья и тетя долго работали в Москве. Ничего не изменилось, все общаемся. Всегда было так: в России работали, в Украину возвращались жить, — каже. Під час розмови видно, що в неї немає передніх зубів. — Щоб нормально жити, треба тисячі 4 гривень. Ми багато тратимо на садок і школу. Програму міняють, книжок нема, треба купувати. — У кафе ми з чоловіком перестали ­ходить, бо там курити не можна, пропав інтерес. Літом на шашлик у гідропарк їздимо. Хоч м'ясо подорожчало. На 100 гривень візьмеш — ніхто не наїсться. До декрету працювала продавцем, офіціанткою. Чоловік — будівельник. Нас рятує, що платимо 50 відсотків за комунальні як багатодітна ­родина.

Середня зарплата херсонців 2,8 тис грн. Сайти з працевлаштування пропонують роботу на 5,5 тис. грн. В обласному центрі зайнятості зареєстровано 400 вакансій. Понад 70 з них — із наданням житла. Це сезонні роботи в пансіонатах і базах відпочинку. Платять — до 3 тис. грн.

Вул. Суворова — пішохідна. Увечері тут гуляють компанії, багато кафе й ресторанчиків.

— Если хочешь кого-то встретить, иди на Суворова, — Микола Олександрович перепиняє нас, бо помічає, що не місцеві — фотографуємо вулицю. — Я розчарований нашим мером. У місті безлад. Крадуть люки на дорогах. Жек не хотів вивозити сміття з нашого будинку. Дзвониш у мерію — реакції нема. Вдалося вирішити, як додзвонився в обласну адміністрацію.

На відкритих майданчиках молодь п'є пиво. На алеї 73-річний Анатолій Малишевський співає “Марічку”. Він сліпий. Із собакою щовечора виходить на вул. Суворова, щоб підзаробити й поспілкуватися.

— Ви — журналісти? — питає українською й одразу переходить на російську мову. — Живу сам. Але син до мене навідується. Його на роботу не беруть, бо йому 50 років. Пенсія в мене 1200 гривень. Працював на заводі слюсарем, потім уже сліпим — сторожем. Знав, що де лежить у цеху, бо проробив там 35 років. Жінка в театрі секретарем була, — дістає з нагрудної кишені піджака чорно-біле фото дружини. На ньому темноволоса жінка, на вигляд років 35, волосся зібране в гульку. — Прийшов молодий директор. А кому треба стара секретарка? Хочуть молоду з довгими ногами. Перевів її у вахтери. Тоді вигнав. Вона й померла.

Перехожі кидають Малишевському копійки в торбину, що лежить на землі.

У парку ім. Ленінського комсомолу є рештки Херсонської фортеці — земляні вали та кам'яна Очаківська брама. Ростуть бур'яни. Фонтан не працює.

Далі по вулиці стоїть Свято-Катерининський (Спаський) храм — перша кам'яна церква в місті. Підпорядкована УПЦ МП. У дворі біля клумб із трояндами гуляють жінки з дітьми.

— Нічого не змінилося за рік. Всіх треба розігнати, — 73-річний Петро Доця виходить на вулицю, бо в церкві йому душно. Дружина Лідія Сергіївна, 72 роки, залишилася до кінця служби. — Подивіться на Херсон: нічого не будують, що було — розікрали. Люди недовольні, що знесли пам'ятник Леніну. Наче в чуже ліжко влізли, коли на його місці поставили пам'ятник Небесній ­сотні (пам'ятник Леніну знесли 22 лютого торік. Постамент, що лишився, оновили — гранітні плити оздобили вишиваними візерунками й гербом, поверх яких напис “Слава Небесній сотні”. — “ГПУ”).

— Он грузіна поставили губернатором в Одесі. Вся біда в країні, що при владі куми. Коли батько, мати, діти на заводі — це династія. Коли таке у владі, то це корупція. Я ждав від Порошенка більшого. Хоча грамотний, англійською говорить, але це не його робота. Нема кого ставити президентом, — Петро Іванович 54 роки відпрацював на залізниці.

На Центральному ринку в Херсоні люди переважно купують продукти. Ряди з речами — порожні.

67-річна Ольга Кащук з паличкою тягне дві торби зелені на продаж. Допомагаємо донести до ­рядів.

— Всей семьей работаем, а свести концы с концами не можем. Невестка умудрилась тройню родить. На них денег уходит, как в прорву. 2 килограмма клубники за раз съедают, — каже. — Малышам 3 года, а я мечтаю, когда они работать пойдут. Сын на заработках в Краснодаре. Второй месяц сидят без работы. Беднота — никто ничего не строит.

Жінка вітається із товаришками, які також продають зелень. За кріп просять 1 грн, за петрушку вдвічі дорожче.

М'ясо без кістки коштує 75 грн. Його купують мало. Продавці приловчилися, дешевше пропонують обрізки по 200—300 г.

— Якби люди більше заробляли, то більше б і купували. Ми з села, знімаємо квартиру за тисячу гривень. Живемо разом — ми з чоловіком і дорослі діти. Маємо близько 2 тисяч гривень. Син наймається різноробом. Мішає цемент, носить тяжесті. За день заробляє 50—60 гривень. Чоловіку повезло, він на ринку возить товар, має 100 гривень. По теперішніх мірках — багач, — каже 52-річна Ірина Мала. Торгує газованою водою, банками, кришками.

У рибному павільйоні порожньо. З 20 точок працює чотири. Із місцевої риби є тільки сушений линок. Решта привезена з Черкас.

— Купують лише тюльку на 20—25 гривень. Рік тому брали і скумбрію, і червону рибу, і тарань, — каже 42-річна Любов Крива.

На Херсонському ринку є маркети, де продають м'ясо домашніх кролів, качок, перепелів.

— Когда Янукович был при власти, была ­стабильность. Люди думали, как вкусно покушать. Сейчас у нас остались только те заказчики, у которых есть дети. Их пока кормят домашним, — каже Юлія Серветник. Повнотіла жінка перед дзеркалом вищипує бороду. Каже, за базар встигає привести в порядок руки, нафарбуватися, а часом і накрутитися. Покупців нема. — Все, що залишається, переробляю на тушонку. Трохи відправляю в АТО. Трохи продаю. Якщо три місяці не буде торгу — закриюся, — Юлія має приватне підприємство, куди власники домогосподарств постачають домашню птицю.

На речовому ринку покупців хапають за руки, скрізь розвішані оголошення про знижки.

— Турецкие купальники отдаем по 250 гривен, в прошлом сезоне 600 гривен стоили, — каже продавщиця з бейджем “Юлічка”. — Білизну й одяг люди перестали купувати рік тому. Допродуємо старий товар, бо дуже їсти хочеться. У нас ставка 600 гривень. Решта — відсоток від проданого. Випросила у хазяйки знижки, щоб хоч щось заробити. В основному тільки дивляться.

Ольга Кащук за 3 год. продала п'ять пучків кропу. Решту здає гуртом по 75 коп.

Із 23 грн виторгу йде до м'ясного павільйону. Купує там 300 г обрізків.

300 тисяч людей живуть у Херсоні. Місто розташоване на березі Дніпра. Є річковий та морський порт. Найбільші підприємства — машинобудівний завод, суднобудівний, завод молочної компанії “Данон”, підприємство “Вендельн-Україна” — що займається насінням соняшнику та ­крупами.

23 тисячі доларів — за стільки можна ­купити однокімнатну квартиру у ново­будові Херсону.

40 гривень обійдеться поїздка на таксі із залізничного вокзалу до центру міста.

400 гривень за годину коштує прогулянка катером по Дніпру.