ДАЙДЖЕСТ

Клаптик землі і два раба

[12:23 19 ноября 2016 года ] [ Depo.ua, 18 листопада 2016 ]

Чому переселенці з Донбасу будують хату бійцю АТО?

На Київщині закінчується будівництво двоповерхового будинку — колишні горлівчани власним прикладом доводять, що звести хату удвох, не маючи жодного досвіду і $5 тисяч бюджету — реально.

Журналісти Depo.ua відвідали унікальний будмайданчик “білих комірців”.

Спочатку всім здавалося, що це велика авантюра.

В стародавньому селищі Семиполки (в 1240 році вже від татар відбивалися) на Київщині, посеред голого поля (дикі соняшники, миші, куріпки) двійко інтелігентів будують хату третьому. Екзотичне в цьому будівництві все: і напівсферична хата, яку складають з дерев'яних трикутників, і ціна хати, і те, що будівельники — програміст і перекладач, займаються цим вперше й житті.

Вони вирішили довести, що це можливо — звести будинок удвох, за 5 тисяч доларів.

Колишні ITішники інформаційно-обчислювального відділу Горлівського інституту іноземних мов, вимушені переселенці Андрій Півоваров і Михайло Спотар будують хату бійцю АТО. В голому полі, живучи в наметах і працюючи із світанку і до заходу сонця.

Кореспондент “Лайфньюз” вбив би за цей сюжет.

Тепліше, Швидше, Дешевше

На лінії горизонту, прикрашеній частоколом з почорнілих диких соняшників, напівсферичний будиночок здається каркасом для монгольської юрти. Маленької такої, присадкуватої.

Коли, перестрибуючи мотузки (тутешні землі “нарізали” атошникам), по коліно провалюючись у незайманий сніг, підбираєшся до хати, вона вражає своїми розмірами.

“Доброго дня!”

Спритно пересуваючись хиткими внутрішніми “службовими” конструкціями, до нас спускається Андрій. В рваній куртці кольору хакі і ще купі усього, надягненого для тепла, він нагадує бійця АТО першої хвилі.

Михайло, який спускається слідом, схожий на аристократа у вигнанні.

Обидва смачно закурюють, а Андрій, який вже звик до постійних розпитів, розповідає про будинок.

“Уявіть апельсин. Це ідеальна фігура — площа поверхні мінімальна по відношенню до її об'єму. Будь-яка інша фігура матиме об'єм той самий, але площу більшу, а поверхня випромінює тепло. Наприклад, якщо ми поставимо свічку всередині куба і кулі, то в кулі буде тепліше. Тобто в напівсферичному будинку опалення і кондиціонування буде дешевше на третину”.

Будинок такого типу спроектував в 70 роках минулого сторіччя американський архітектор Бакмінстер Фулер. З 2010 року вони стали з'являтися в Україні: в Тернополі, Харкові, Дніпрі та Криму. Гарантія на каркасні будинки — близько 50 років.

Диво-хата не тільки повільніше вистигає, вона ще й дешева. На двоповерховий будинок (1-й поверх 62 квадрата, другий — близько 40) пішло близько 3,6 кубометрів деревини.

“А як ви навчилися будувати? Ви ж працювали в офісі — так звані білі комірці…”

Андрій з Михайлом регочуть, паплюжачи мені увесь пафос початку історії про сміливість, витривалість і вміння виживати будь-де.

“Я вмію класти електропроводку, пластикові труби, взагалі я дружу з паяльником і багатьма іншими речами”, — каже Михайло. Поза “нога на ногу” робить його ще більш схожим на аристократа, який перераховує свої титули.

“А в мене вища економічна освіта, — додає Андрій. Він ще посміюється, дивлячись на свої почорнілі, порепані роботою руки. — Білі комірці”

Інтелігенти. Тільки здичавілі.

“Ми в дикій ситуації два роки вже, — розповідає Андрій. — Ми ж обидва з Горлівки і втратили житло. А оскільки ми аж ніяк не мільйонери, постало питання, як житло здобути. Наприклад, я туди повертатися не збираюся. “

Андрій підкреслює — навіть коли українська армія звільнить Донбас. Каже, що не очікував такої кількості лайна, що сплило в людях, яких вважав за друзів. І не хоче їх більше бачити.

Андрія можна зрозуміти — його будинок пограбували сусіди, на наступний день після того, як сім'я з нього поїхала.

“Що таке дім? Місце, де мені комфортно. А там нам вже не буде комфортно, — Михайло згоден з Андрієм в тому, що повертатись не варто. — Щоб відчути, як ти почуватимешся тепер там, треба було там хоча б на півроку затриматися. Я затримався... Ви розмовляєте українською. Вас за це прикладом по голові. А далі коментар “расстрелять!”, від когось із сусідів. Людина з автоматом (і він також — сусід) відповідає: “я бы с удовольствием, приказа не было”.

Влітку 2014-го Андрій та Михайло відправили свої родини подалі від Горлівки. В будинок Андрія рік тому поцілив снаряд. Перед Майданом він закінчив в ньому ремонт.”

Та й хрон із ним, — сердито махнув рукою. — Пішли-но краще, хату покажу”.

Кава і Варда — “смотрящіє”

Всередині круглого будиночку затишно пахне свіжим деревом, палає вже складена на майбутнє грубка. На першому поверсі буде кухня, хол, спальня и вбиральня. На другому — кімнати для трьох дітей. Просторо, стелі високі. Звичайний дім.

Сферична частина будинку складена з дерев'яних трикутників (тріад), скріплених болтами. Зовні і зсередини трикутники зашивають ОСБ (орієнтовано-стружкові плити), всередині — утеплювачі (мікрофібра, мінеральна вата), а облицювання — з черепиці.”

Люди до нас приходять: “Церкву будуєте?” Ми кажемо: ага. “А для кого?” “Так для вас”. Взгагалі, точиться купа версій. Вирішили, що це буде обсерваторія, — сміється Андрій. — Кава, аус!”

Кафа, чи Кафка — цуценя німецької вівчарки. Енергії в собаці стільки, ніби хтось дійсно вставив їй в одне місце десяток капсул для еспресо і її “вштирило”. Гризе воно все, до чого може дотягнутися. А дотягується майже до всього, бо навчилася стрибати. Коли не гризе — їсть, коли не їсть — скулить і гавкає.

Кава трохи молодша за цей будинок. ЇЇ подарували Павлу і він одразу привіз цуценя сюди. Будівельники виховують. “Аус” це ніби як “фу”.

“Перші півроку я взагалі нічого не робив, — продовжує розповідати Андрій. Ми вмощуємося навколо груби у великому наметі, де зберігається інструмент. Собака зжерла пряників і вкладається спати. — А потім дійшло, що це “зовсім на зовсім”. Грошей нема. Ну і став шукати варіанти, як побудувати будинок. Першою справою спробував землю отримати. В міськраді відповіли — право маєте, але землі нема. Прочитав про купольні будинки і зрозумів, що це, мабуть єдине, що я зможу колись собі дозволити. В нас, до речі, ювілей — рік тому я сайт DEHATA запустив”.

Із появою сайту, бажаючих мати такий будинок було багато. Але всі розмови з потенційними замовниками закінчувалися на питанні, скільки ви будинків Андрій та Михайло побудували. Жодного. “Дякую, до побачення”.

“Паша зголосився також не від хорошого життя, — розповідають чоловіки, як знайшли свого першого замовника. — Просто на щось більше грошей нема. Йому як учаснику АТО волонтери вибили земельну ділянку. І він пристав на нашу авантюру”.

Павло за освітою — вчитель фізики. В АТО служив в ДПМШ — першому добровольчому медичному шпиталі ім. Пірогова, санітаром. В нього молода гарненька дружина, трійка малих і хобі — тренування скаутів і переклад мультиків українською. На будівництві Павло буває часто — допомагає будувати, привозить хлопцям частування і їжу тваринам.

Зі спального намету випливає друга тварина — кішка Варда (не на честь поп-співачки, а як в “Сільмаріліоні”), це бойовий товариш Павла, разом ходили в пластунські походи із скаутами.

“Раціон тут в неї шикарний: миша біла, миша сіра”, — сміється Андрій.

З літа Варда непогано набрала у вазі. На цьому майданчику взагалі тварини більш ситі за людей.

Це не мрія, але шанс повернутися до життя своєї мрії

Історія про те, як люди з Донбасу будують дім атошнику мало чим відрізнялася би від сотень інших історій виживання вимушених переселенців в цій країні, якби не спартанські умови.

Задубілий Михайло, із своїми шевченківськими вусами, що от-от вкриються кригою, схожий на головного героя фільму “Той, що вижив” (TheRevenant). Тільки персонаж Ді Капріо спав в теплій коняці, а Михайло з Андрієм — в наметах, у спальних мішках. Михайлу пощастило трохи більше, бо в нього розкладачка, тому коли пішли холоди, Варда пішла жити від Андрія до нього. Практична тварина, як то кажуть, нічого особистого.

“Ми ж приїхали будувати 5 серпня, а першу тріаду зібрали тільки 15 вересня. Більше місяця робили фундамент, 46 паль (будинок стоїть на бетонних “тумбах”, залитих в землю). Бюджетно копали землю, — сердито виговорює Андрій. — Можна було заплатити 3-4 тисячі гривень, приїхав би трактор із спеціальною насадкою, набурив би нам за день скільки треба отворів, але ми ж хотіли пересвідчитися, що будівництво під силу звичайним людям, в яких нема зайвих грошей. Отак я тепер навіть найбіднішим чинити не раджу”.

Холодно. Навіть в наметі біля груби дуже холодно. Ділюся враженнями, що умови в них як взимку в АТО далеко від передової.

“Мабуть і там зручніше: тепла казарма і їжу приносять, кажуть. — Сміються. — Ми взагалі не планували такий великий подвиг. Але погода підвела і переоцінили свої сили. Думали, закінчимо через 2-2,5 місяці. Ну от вже 4 місяць пішов. Але і роботи вже залишилося небагато — обшити конструкцію ОСП, вставити утеплювачі”.

Тут цінують кожну годину, коли світло, вечеряють вже у сутінках. Вечорами сидять в Інтернеті — дивно, але в цю глухомань він якось дістається.

“Інакше я б вже з глузду з'їхав. Я Інтернет-маньяк, 10 років граю в онлайн-ігри, програмую. Ми коли переїхали, в мене була ломка, бо не міг грати. Я свого персонажа з 2006 року прокачував!”, — каже Андрій.

“Зрештою, лікувати його треба, але вже запізно”, — вставляє свою репліку Михайло.

“А ви, Михайло, чим хворієте? “

“Нічим”, — робить великі очі він.

“Дружиною та дітьми, яких він вже чотири місяці не бачив, — підсумовує Андрій. — Я хоч пару разів додому їздив, а Міша тут увесь час вахту несе”.

“Якщо я поїду, то вже не повернуся”, — тихо промовляє той.

Андрій відламує бурульку, що стирчить з вмивальника.

“Кожного разу важко в собі знайти сили. Там хороша їжа, чисті шкарпетки, душ. А тут… раз на тиждень прокидаєшся із відчуттям, що сам собі огидний”.

Так, це не мрія, але шанс повернутися до нормального життя. Мріють Михайло і Андрій, в своїх подертих куртках і дірявих чоботях, як закінчать будівництво, хата вийде міцною і красивою. Буде, що замовникам показати, і далі, може, бізнес піде.

Бо навіть не за 5 тисяч доларів, як раніше планували, а за 7-8 (ціни на ліс за рік піднялися з 1 600 гривень за кубометр сосни до 2 600) цей будинок — єдиний вихід для тих, кого окупація та війна зробили безхатьками. Сім-вісім тисяч — це чверть від вартості дешевої однушки в Києві.

“Завдання було влізти в 50 доларів за квадратний метр. Ну, можна зробити будинок менше, можна взяти кредит… В будь-якому разі, зважаючи що на ринку нічого дешевше 160-200 тисяч нема, гадаю, ця пропозиція буде дуже багатьом цікава. Наша мета — довести людям, які втратили житло, що вони можуть мати дім. Такі гроші можна зібрати, а навичок з будівництва мати не обов'язково. Якщо людина табуретку в школі на трудах робила, то і з цим впорається “, — впевнений Андрій.

Чоловіки мріють, як налагодять виробництво будинків-конструкторів, керуватимуть будівництвом, зароблять грошей, куплять землю і побудують собі такі ж самі напівсферичні хати. І повернуться до звичайного життя: до дружин, дітей, книжок і комп'ютерних ігор.

Правду кажуть, що можна зробити людину щасливою, відібравши в неї все, а потім повернувши як було.

Але спочатку треба добудувати цей будинок. Сподіваються закінчити ближче до Різдва.

Андрій та Михайло наразі дуже обмежені в коштах, тож майже нічого собі не купують. Будувати при нинішній погоді дуже холодно, тож вони б не відмовилися від старих, але ще годних черевиків 43 розміру, теплого одягу розміру XL і капелюхів. Якщо маєте бажання передати, пишіть Андрію.

Валентина ЕМІНОВА