Кемпінг на Трухановому острові: історія про те, як не можна зустрічати гостей

З перших же днів Євро телебачення та газети замайоріли іноземцями, які, приїхавши на футбольний турнір в Україну, з екранів та шпальт вітчизняних ЗМІ розповідали українцям, як їм подобається наша держава, гостинність, їжа, дівчата, взагалі — все, що вони бачать чи чують.

На жаль, як пересвідчився кореспондент УНІАН, не всі закордонні гості поділяють позитивні враження іноземних героїв вітчизняних ЗМІ.

Щоб знайти не зовсім задоволених, чи зовсім незадоволених гостей Євро-2012, варто відвідати Труханів острів. Саме там мешкають під час чемпіонату вболівальники збірної Швеції, яку Україна, завдяки двом голам Андрія Шевченко, перемогла у своєму дебютному на турнірі матчі. Власне, про кемпінг на Трухановому острові УНІАН писав двічі.

Про те, що за два дні, а потім — за день до заселення шведських вболівальників у таборі на Трухановому острові у душових ще не застигла бетонна підлога і не проведено світло. Ми писали, що були не змонтовані туалети та не встановлене намет-шатро, який мав би слугувати їдальнею. Але, коли, 8 червня посол Швеції після останньої інспекції дав добро на заселення своїх громадян на Трухановому, ми зітхнули із полегшенням. По-журналістські нам не хотілося, щоб країна зганьбилася на комплексі таких елементарних, як для нормального господаря, робіт — облаштуванні наметового містечка. Тож, дозвіл посла на заселення людей ми сприйняли, як свідчення, що бодай за дві ночі та за два дні, а таки встигли щось там зробити. Сьогодні, через три дні після заселення шведів у кемпінг та за два дні до від'їзду першої частини вболівальників додому, ми вирішили ще раз навідатися на Труханів острів. Щоб на власні очі переконатися, чи таки встигли все зробити, полагодили, догодити гостям, зрештою?

Під'їхавши до табору, відзначаємо, що сьогодні все виглядає веселіше, ніж під час наших попередніх відвідин. З'явилася кінна міліція, маленькі торгівельні ятки, пара нових імпровізованих міні-барів із стільцями на вулиці.

У таборі стоять дівчата в зелених футболках, симпатичні волонтерки, які пропонували шведам екскурсії. “Куди в основному їдуть шведи?” — запитуємо ми. “В основному — в Чорнобиль”, — повідомляють дівчата.

На майданчику під великим навісом зроблене бюро, свого роду “три в одному”: довідкова, місце реєстрації фанів та екскурсійне бюро. Там ми подивились проспект із цінами на екскурсії. Екскурсія в Чорнобиль — 1400-1600 гривень на особу (додаткові 200 грн у другому випадку — за термінове оформлення необхідних для відвідин Зони Відчуження документів). В Мамаєву Слободу, залежно від розміру групи, можна поїхати від 340 гривень з особи. Поїздка в Умань буде коштувати від 800, за такі ж гроші можна відвідати українське село.

Підійшли ми і до торгівельної точки, де продають засоби гігієни. Ціни тут втричі дорожчі за магазинні. Сімдесять гривень шампунь та гель для душу, більше сорока — паперові рушники. Помітивши, що на коробках з презервативами нема ціни, запитуємо, чи користується попитом цей товар.

— Жодного не купили, — сміється дівчина-продавчиня. — Або з собою везуть, або не гуляють тут.

Поряд стоїть бар. За столом — хлопці із пляшкою води. Їх звуть Хенвік та Еміл.

— Чому не пиво? — питаємо, кивнувши на пляшку з водою.

— Позавчора ми випили забагато пива, тож сьогодні — тільки вода, — сміється Хенвік.

— Як вам у нас вболівається?

— Краще, ніж ми очікували. Але, звичайно, могло бути ще краще. У вас симпатичні дівчата і недорогі харчі. Не сказати, що ваші страви якісь дуже смачні, але нормально. Щодо пива, ми не настільки сильно його любимо, щоб оцінювати по ньому країну. Але кажуть, що у вас тут у в'язниці сидить дуже відома жінка. Юлія Тимошенко. Через неї сюди не приїхали наші урядовці. Скажемо чесно, Київ гарний, але ми подивилися ваші околиці. Це — жахливо. Це — руйнація й розбиті вікна. Ми ходимо в Київ по острову пішки, ми самі з сільської місцевості (наше містечко називається Мидл-Порт), тому любимо такі прогулянки. Але ми б, напевно, не приїхали сюди вдруге.

У сусідньому кафе враженнями діляться гості зі Стокгольму Фрідрік і Нілс:

— У вас тут добре. Ми не бачили всього, але архітектура, природа, — це гарно. Щодо кемпінгу... Ми були в німецьких кемпінгах. Там все значно чіткіше, там в таборі нема перебоїв із водою, там все в порядку з туалетом, який завжди чистий. Там поліція говорить англійською, дуже чітко, і взагалі — там поліція із тобою розмовляє. А тут тобі ніхто нічого не пояснить, можуть лише наказати щось поганою англійською.

— Дівчата у вас симпатичні, але вони не розмовляють англійською, — скаржиться Фредрік. — А ми любимо насамперед поговорити. Дякуємо за гостинність, але навряд чи приїдемо вдруге. У мене є друзі в Польщі. Я б волів надалі зупинятися там.

— А що вас вразило найсильніше?

— Про Україну писали багато поганого. Втім, у вас нема расизму. У вас дуже гостинні люди, доброзичливі, — розмірковує Нілс.

Нам дуже хотілося знати людей, яким би все сподобалося. І без всіляких “але”. На Пішоходний міст заходила швецька сім'я. Батьки та двоє діток. До них ми й підійшли.

— Нам все тут подобається, — ніби на замовлення, посміхнулася мама-шведка Альбін. — Є певні труднощі, певні недоліки. Але ми були готові до них, ми багато читали, наші друзі попереджали, що можуть виникнути проблеми. Так що, ми — в порядку. Ми всі любимо футбол, природу. І ми це все маємо.

Далі нам трапився Янас — у футболці з написом “Шведи йдуть” він завертав до шведського фан-містечка на позашляховику рожевого кольору. Янас від гостювання в Україні — щасливий:

— У вас чудові люди! Молодь вже може говорити англійською та завжди намагається допомогти. Гарне метро. Я сам працюю в маркетинговому відділі однієї зі швецьких газет. І хочу сказати, що перед моєї поїздкою сюди читав масу негативних публікацій про Україну, про агресивність, расизм... Це все не справдилося. Тож я задоволений!

Цікаво, що шістьох шведів-співрозмовників УНІАН не знайшлося жодного, хто висловив би бажання навідатися в Україну вдруге.

Причини шведського незадоволення нам спромоглася пояснити працівниця одного з кафе на Трухановому:

— Звичайно, шведи звикли до порядку. Сюди, на острів, мали провести воду, але острівна інфраструктура не була розрахована на таку кількість людей, старі труби протікали, води спочатку не було. Її почали привозити та нагрівати у бойлерах, але поки налагодилося, час минув. Встигли попсувати враження про себе. Або, влупили в кафешках ціни на пиво. Люди вже в місті бачили пиво по п'ять-вісім гривень, а тут в барі в перший день тридцятку виставили, нормально? Ясно, що вони не задоволені. Потім ціни на пиво знову знизили, але шведи розумні стали, тягнуть з супермаркетів ящиками в намети.

— Як шведи взагалі п'ють? Полюбляють міцненьке?

— Є такі, як наші — горілку з горла хлещуть! А є поміркованіші. А є й такі, що зовсім не п'ють. Але цікаво, що, коли їхня команда програла, то вони були так розстроєні, що прийшли та… позасинали. Не стали навіть пиячити. Дівок також не водять, порядні...

Вже по дорозі з табору, нам трапилися ще двійко шведів. Вони щиро посміхалися, ніби від вечора чекали, що в них візьмуть інтерв'ю. Маттіас і Гарольд. Лише ці двоє з восьми опитаних гостей заявили, що дуже хотіли би побувати у нас вдруге. Бо все у нас “дуже добре”. І кемпінг, і природа, і пиво, і все-все...

Ось такий Труханів острів і такий кемпінг. Напевно, наша гостинність та доброзичливість у чомусь перекривають всі недоліки табору. Напевно, тим, хто хоче екстріму та любить футбол, відсутність води не дуже заважає. Але, в цілому, історія про шведський кемпінг — про те, як не можна приймати гостей... Бо ж у підсумку маємо арифметичний результат: лише двоє з восьми героїв цієї статті заявили, що залюбки приїдуть в Україну вдруге. А ще шестеро, при усьому позитиві, який вони самі ж спромоглися назвати, відповіли на запрошення повертатись у гості: “ні”, “не думаю”, “навряд чи”, “ніколи”…

Маша МІЩЕНКО