Голова Верховного Суду: “Якби поліграф дійсно був на 100% надійним “інструментом правди” — тоді й суди були б не потрібні”

 Однією з ключових умов на шляху України до Європейського Союзу є проведення судової реформи. Згідно зі звітом Єврокомісії від 8 листопада 2023 року, Україна виконала чотири із семи вимог, що супроводжували надання статусу кандидата на вступ до ЄС. Зокрема, це вдосконалення роботи Громадської ради доброчесності, створення більш чітких вимог до ВККС і ВРП, зрозумілість рішень Верховного Суду з приводу дисциплінарної практики тощо.

Напередодні Нового року Mind зустрівся з головою Верховного Суду — Станіславом Кравченком — і подискутував з ним щодо найрезонансніших питань сьогодення. Зокрема, поговорили про реформування судової системи, довіру українців до судів і перепони на цьому шляху, про найгучніші справи Ігоря Коломойського, Всеволода Князєва й Богдана Львова, а також про те, як житиме країна після 31 березня 2024 року (у контексті можливості / неможливості проведення чергових виборів Президента), про надійність поліграфу як “сироватки правди” та реальність притягнення до відповідальності військово-політичного керівництва росії за воєнні злочини.      

Про вибори в країні під час воєнного стану

— Одне з найбільш резонансних зараз у суспільстві питань — щодо можливості проведення виборів у період воєнного стану. 12 листопада 2023 року в селі Тур'я Пасіка на Закарпатті всі фракції та групи ВР (крім “Відновлення України”) підписали документ “Висновки, прийняті під час дев'ятого “Діалогу Жана Моне”, де йдеться про те, що виборів в Україні (ані президентських, ані парламентських) до кінця війни не має бути. Прокоментуйте легітимність цього документа.

— Я не був учасником подій у с. Тур'я Пасіка. Тому коментувати їх у правовій площині складно. Але я можу говорити про Основний Закон. І його норма цілком чітка: у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного стану вона продовжує працювати в старому складі доти, доки вже після скасування воєнного стану не буде обрано новий парламент. Це конституційна норма.

Змінити Конституцію в період воєнного стану неможливо. Крім того, статтею 19 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” передбачено, що в умовах воєнного стану забороняється, зокрема, проведення виборів Президента України та виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим й органів місцевого самоврядування. При цьому Верховна Рада продовжила воєнний стан до середини лютого 2024 року.

— І все ж хотілося б почути вашу професійну думку щодо легітимності документа, підписаного в с. Тур'я Пасіка. Зокрема, деякі нардепи називають  його неконституційним актом, який підмінює повноваження Конституційного Суду України.

— Це ж не засідання Верховної Ради. До цього документа можна ставитися як до певної декларації. Не більше й не менше.

— Тобто легітимність цього документа під великим питанням?

— Я б не був таким категоричним. Якщо зібралася певна група людей і обговорила конкретні питання та за результатами цього обговорення було винесено декларацію — вона матиме певну легітимність.

— У межах всієї України?

— Не хочу повторюватися. Але є Конституція, є закон, і інакше бути не може.

— Чим ближче до кінця офіційного терміну нинішнього Президента, тим більше дискусій стосовно того, що, згідно з Конституцією, після 31.03.2024 він вже стає нібито нелегітимним — якщо вибори не відбуваються. І в такому разі влада переходить до Верховної Ради. Можете прокоментувати цей “чутливий” момент?   

— Якщо в когось виникають сумніви із цього приводу, вони можуть звернутися до Конституційного Суду України за трактуванням. І тут я не хочу перебирати на себе його повноваження.

Про справу судді Богдана Львова та його російський паспорт

— 1 грудня 2023 року в Київському окружному адміністративному суді відбулося засідання у справі судді Богдана Львова: якого рік тому відрахували з посади голови Касаційного господарського суду ВС (причина — наявність російського паспорта). Львов не погодився з рішенням Верховного Суду й хоче поновитися. Однією зі сторін у справі буде ВС. І в деяких ваших опонентів є сумніви щодо стійкої позиції Верховного Суду, адже тривалий час ви та Львов були на одному рівні взаємодії (Станіслав Кравченко раніше обіймав посаду голови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. — Mind).   

—  Посада судді Верховного Суду, а тим більше адміністративні посади — голова Касаційного суду, а тим паче голова Верховного Суду — це занадто серйозні питання, щоб у нашому спілкуванні ми могли дозволяти якісь особисті речі.

Справді, так склалося, що Богдана Львова усунуто не лише з посади голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а й судді — у зв’язку з наявністю паспорта громадянина рф. Це було суб’єктивне рішення ще тодішнього голови Верховного Суду Всеволода Князєва.

Дійсно, згадана справа перебуває на розгляді в Київському окружному адміністративному суді, вже відбулися судові засідання, і, наскільки мені відомо, суд перебуває у нарадчій кімнаті, тому давати будь-які коментарі з цього приводу буде некоректно з мого боку. Одне можу зазначити чітко: після ухвалення судового рішення ми обов’язково уважно його вивчимо та залежно від наведених у ньому аргументів визначимося, чи будемо оскаржувати його в апеляційному порядку. Я не маю права коментувати щось зараз, щоб це не виглядало, як вплив на суд.

— Ви сказали, якщо не будете згодні з рішенням КОАС, подасте апеляцію…

— Якщо рішення буде на користь Князєва (а все-таки він тоді представляв Верховний Суд, тобто на користь Верхового Суду) — звісно, немає сенсу в подачі апеляції.

Якщо рішення буде на користь Богдана Львова — ми його уважно вивчимо, зокрема в частині наведених документів, і, якщо будемо незгодні, прийматимемо рішення щодо оскарження в апеляційному порядку.

До речі, наприкінці грудня 2023 року сталася дуже схожа ситуація щодо Романа Ігнатова — голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Тому, мабуть, на справі Богдана Львова “історія з паспортами” не завершиться.

Про хід справи ексголови Верховного Суду Князєва

— 15 травня 2023 року НАБУ затримало тодішнього голову ВС Всеволода Князєва на хабарі у $2,7 млн — за ухвалене Великою палатою ВС рішення у справі про визнання законності придбання у 2002 році пакета акцій Полтавського ГОКу компанією Ferrexpo. Костянтин Жеваго заперечує причетність до хабаря ексголові чи суддям Верховного Суду. Як прокоментуєте цю гучну історію і що наразі відбувається?

— Уже багато років як в Україні склалася традиція висувати претензії судам і судовій владі.

Але в цьому випадку не можу не погодитися, що привід дуже яскравий. Голова Верховного Суду — і така підозра! Для нас це надзвичайно болючий момент і репутаційний удар. Тому фактично на другий день після цих подій, під час засідання Пленуму Верховного Суду, Князєву було висловлено недовіру, і його повноваження як голови Верховного Суду було припинено. Це вперше в історії цього Суду і вперше так швидко. Нині досудове розслідування по справі завершено: оголошення про це відбулося понад два місяці тому. Зараз Князєв із адвокатами вивчають матеріали цього розслідування.

Щодо хабаря за ухвалення Великою Палатою ВС рішення у справі про визнання законності придбання 2002 року пакета акцій Полтавського ГОКу компанією Ferrexpo. У такій ситуації саме на правоохоронні органи покладено (відповідно до кримінального процесуального законодавства України) обов’язок виявити всіх причетних, отримати докази і, якщо є підстави, все це направити до суду. А далі вже слідує покарання.

— Як скоро планується судове засідання по цій справі?

— Зазначу, що Князєв продовжує залишатися суддею Верховного Суду. Оскільки зараз відбувається стадія ознайомлення сторони захисту з матеріалами досудового розслідування, яка має завершитися на початку березня 2024 року, то, на мою думку, в першій половині березня 2024 року — максимум до середини весни справа Князєва надійде до ВАКС, і почнеться її розгляд.

— Прокоментуйте постійні зниження Вищим антикорупційним судом розмірів завдатку для виходу Князєва з-під варти. Початкова сума була 107,3 млн грн — зараз її знижено вже більш ніж у 5 разів. У ЗМІ вже саркастично коментують, що скоро застава для Князєва скотиться до нуля.     

— По-перше, рішення ухвалює ВАКС.

А по-друге, практика Вищого антикорупційного суду показує, що у процесі вирішення питання щодо тримання під вартою певної особи може змінюватися розмір застави. Я багато років присвятив саме кримінальному праву та процесу і з 2014 року був відповідальний за організацію кримінального судочинства в Україні. Тому стверджую, що така ситуація відповідає загальній світовій практиці й практиці українських судів.

Думаю, що ВАКС мотивує своє рішення про зменшення розміру застави фактором зниження ризиків перешкоджання слідству й суду — адже стадія збирання доказів вже завершена. Проте сума застави для Князєва залишається досить значною. Нагадаю: поки що її ніхто ще не вніс, і Князєв залишається під вартою.

Про рівень довіри українського суспільства до судів

— Які ви бачите попереджувальні заходи щодо подібних ситуацій? Взагалі, чи можливо подолати корупцію в судах і хабарництво серед суддів? Зокрема, соціальне опитування населення Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) за 2023 рік показує, що в людей зросла недовіра до суддів майже вдвічі, цей показник становить 61%, тоді як торік він був 34%.

— Я зовсім не погоджуся із цією статистикою, і в мене є аргументи. Хто хоча б раз був на судовому засіданні — знає, з чого воно починається. В усіх юрисдикціях суд починається з того, що суддя запитує у присутніх (сторін обвинувачення й захисту): “Чи довіряєте ви суду?”.  Це вимога закону. І кількість відводів, заявлених у процесуальний спосіб у національних судах — лише приблизно 1%. При цьому ця цифра — з офіційної статистики Державної судової адміністрації України.

Звісно, можна апелювати, що люди остерігаються відкрито під час судового засідання висловити свою справжню думку…  Але я вже дуже довго працюю суддею і можу вас запевнити, що наші люди вже нічого не бояться: розкажуть все, що думають або обов’язково напишуть про це в апеляційній чи касаційній скарзі.

Справді, соціологи стверджують, що судам не довіряють. Але в нас, зокрема, подається лише приблизно 20% апеляційних скарг у кримінальному судочинстві. Тобто 80% людей погоджуються із судовими рішеннями судів першої інстанції.

Якщо аналізувати адміністративну юрисдикцію, де громадяни судяться з державою, то за період першого півріччя 2023 року до окружних адміністративних судів надійшло 307 000 справ і матеріалів, це на 48% більше, ніж у довоєнному аналогічному періоді 2021 року. Невже, якби люди не довіряли судам, так масово туди йшли?

Загалом на кінець 2023 року ми очікуємо приблизно 3,5 млн справ і матеріалів: з них понад мільйон піде на кримінальну юрисдикцію, 800 000 — це справи про адміністративні правопорушення (ДТП, керування в нетверезому стані тощо). Тобто як мінімум 3 млн громадян щорічно звертаються за своїм захистом до суду.    

Ці цифри свідчать про високий рівень довіри до національних судів.

Інша річ, що через медіа й інші соцопитування намагаються показати суспільству те, що в судах все погано. Безперечно, суд — це завжди досить неприємна процедура, навіть якщо йдеться про звичайне розірвання шлюбу, не кажучи вже про інші, більш серйозні, справи. І звісно, у кожного “своя правда”: потерпілий вважає, що злочинцю призначено досить м’яке покарання, а обвинувачений — навпаки. Тобто всі сторони можуть мати підстави для незадоволення роботою суду, що ставить останній в невигідне становище.

До речі, у жовтні 2023 року у ВС було проведено щорічне опитування відвідувачів Суду. Одне з питань в анкеті стосувалося саме довіри. Це було анонімне опитування людей, які виходили із залів судових засідань ВС, а це всі чотири юрисдикції (Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд, Касаційний цивільний суд) плюс Велика палата ВС. Більшість респондентів — 80% — зазначили, що довіряють Верховному Суду. І коли в тих 20%, які висловили недовіру, спитали про аргументацію — причиною вони назвали відсутність прогнозованості / сталості судових рішень. Дійсно, у нас є така проблема — переважно вона часто обумовлена різністю бачення того чи іншого судді. Але основна причина — це несталість і нестабільність законодавства, яке досить часто змінюється. 

Про нові законопроєкти та їхні ризики для судової системи

— Влітку у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №9439 “Про внесення змін до Розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про судоустрій і статус суддів” щодо особливостей призначення на посаду судді в умовах воєнного стану”. В разі ухвалення документ розширить повноваження Президента в контексті призначення суддів. Ви коментували, що пакет законопроєктів, якими передбачено масштабні перевірки суддів ВС на доброчесність, а також право Президента повертати подання Вищої ради правосуддя на призначення суддів, має деякі ризики й може збільшити політичний вплив на суди. Можете розтлумачити, про які саме ризики мова — у чому ваші побоювання?

— Одразу зауважу, що після реєстрації цього законопроєкту, я не чув, щоб він якось просувався.

Я не хотів би аналізувати сам документ: якщо його приймуть, тоді поговоримо. Але ми можемо говорити про Конституцію України, де чітко визначені повноваження Президента. Дійсно, своїм указом він призначає суддів, але його функція суто церемоніальна. На сьогодні Законом України “Про судоустрій і статус суддів” визначено, що обов’язок щодо формування суддівського корпусу покладено на Вищу кваліфікаційну комісію суддів України і Вищу Раду Правосуддя, яка й вносить відповідне подання. А Президент уже виступає третьою ланкою. Якщо придумаємо щось інше — це означатиме, що ми не довіряємо ВККС і ВРП?

Тому я не бачу жодних підстав ускладнювати й без того цю зарегульовану процедуру. Ми повинні домогтися, щоб органи, які вже існують, діяли ефективно та в разі потреби думати про механізм вдосконалення їхньої роботи.

— І все ж право Президента повертати подання Вищої ради правосуддя на призначення суддів, передбачене з/п №9439 — це ризиковий пункт?

— У багатьох країнах світу в президентів дуже великі повноваження саме щодо призначення суддів і голів судів. І не обов’язково думати, що Президент України цим скористається для якогось свого політичного впливу. З іншого боку — можна зрозуміти, що Президент, видаючи указ, хоче бути впевненим у бездоганності того, кого призначає.

Але, з огляду на аналіз норм нашого законодавства й Конституції, то для цього існує ВККС із залученням Громадської ради доброчесності, а також ВРП. І, на мій погляд, їхньої професійності достатньо, аби надати якісного кандидата на посаду судді та не ускладнювати й без того надскладну процедуру. Адже це призведе ще до більшого “кадрового голоду” в судах: зокрема, зараз ми маємо вже понад 2200 вакансій посад суддів.

— 12 грудня 2023 року експредставник Президента у Верховній Раді Федір Веніславський подав проєкт закону, яким хоче зобов’язати політичних керівників держави та посадових осіб, зокрема суддів Конституційного і Верховного Суду, членів ВРП та ВККС, проходити дослідження на поліграфі. Відмову від проходження поліграфа нардеп пропонує пов'язати із забороною призначення на посаду. Як оцінюєте таку ідею стосовно суддів і які шанси на ухвалення?

— Про поліграф можна дискутувати дуже довго. Але головне питання — чи може він дати 100%-вий результат?

У кримінальному судочинстві його намагаються використовувати достатньо давно. Навіть були спроби оформити поліграф певним висновком експертизи. Але, з мого погляду, коли хочуть залучити до справи поліграф — це означає, що відповідних доказів зібрати не можуть. І у кримінальних провадженнях з ним треба бути дуже обережним, бо поліграф справді можна ввести в оману. Якби це був дійсно на 100% надійний “інструмент правди”, то тоді й суди були б не потрібні. Тому, коли з’являються подібні законопроєкти, я їх оцінюю не як прагнення досягти більш високої якості процесу, а як бажання дестабілізувати його та ситуацію в країні загалом.

Тим паче цей законопроєкт виглядає досить дивно, адже нещодавно на Пленумі ВС ми після ситуації з Князєвим обговорювали схожий законопроєкт і надали свою позицію з приводу перевірки суддів на поліграфі. Ми досить детально обґрунтували, чому це не може бути прийнятним. Ба більше, у серпні 2023 року було звернення ВРП до Венеційської комісії, зокрема, щодо цього питання. І, якщо подивитися на висновок Венеційської комісії, там чітко вказано, що для перевірки діючих суддів процедура на поліграфі є неприйнятною, адже може використовуватися як засіб тиску на суддів. І такий висновок зроблено не лише для України, це загальносвітова практика.

Стосовно шансів на ухвалення законопроєкту, поданого Веніславським: якщо депутати будуть слідувати загальноприйнятим правилам і враховувати вказаний висновок Венеційської комісії, то цього не повинно статися. Але все може бути.

Про суд присяжних в Україні

— Указом Президента України від 30 червня 2023 року №359/2023 введено в дію рішення РНБО від 23 червня 2023 року “Про прискорення судової реформи та подолання проявів корупції у системі правосуддя”. Зокрема, передбачається посилити роль інституту суду присяжних і розширити випадки його застосування. Чи потрібен Україні суд присяжних: чи можливий він у нас в класичному варіанті і які є застереження / ризики?

— Інститут присяжних в Україні працює, але не у класичному форматі. Тобто присяжні входять до складу суду й мають певні повноваження судді.

— А чи потребує наявна в нас система суду присяжних певного вдосконалення?

— Так, потребує. Я взагалі прагну того, аби в Україні був класичний формат суду присяжних. Це більша кількість присяжних, які ухвалюють рішення щодо доведення винуватості особи або її виправдання, а суддя на підставі рішення присяжних ухвалює вирок (визначає правову кваліфікацію та міру покарання).

Суд присяжних — це представництво народу в суді. Ми сьогодні говорили багато про повернення довіри до суду. Думаю, одним із найкращих варіантів було б, якби більшість справ розглядалася з більш широким залученням громадськості. Тому, якщо дискутувати про відновлення і збільшення довіри до судової системи й про те, щоб вона була справедливою, інститут присяжних, мабуть, найкращий крок.

Якщо говорити про ризики суду присяжних, то, звісно, вони є. Зокрема, це питання належного виконання нашими громадянами своїх обов’язків, організації судових процесів за участі присяжних, наявності відповідних приміщень для можливості проведення засідань за їх участі, питання оплати роботи присяжних, оскільки це додаткові матеріальні затрати. Також ще є ризики впливу на суд присяжних та їх безпеки особливо, якщо це, наприклад, 40 км від лінії фронту.

Проте, безперечно, інститут суду присяжних треба розвивати. Але це не означає, що за один день можна змінити наше законодавство. Спочатку слід знайти джерела його фінансування, сформувати процес навчання присяжних, організувати їм безпеку тощо. Тобто все має бути послідовно й виважено. Лише тоді буде позитивний результат.  

Про справу з громадянством Коломойського

— Ігор Коломойський 29 листопада 2023 року подав до суду на Президента Зеленського, щоб визнати протиправним і скасувати указ про позбавлення олігарха громадянства. Справа слухається у Верховному Суді. У жовтні минулого року Коломойський говорив суду, що повідомлення від Міграційної служби України про позбавлення громадянства не отримував. На запитання суддів, чому подав позов лише за півтора року після указу — заявив, що дізнався про це у вересні 2023-го з документа про зміну йому запобіжного заходу. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду ВС сприйняла цей аргумент як недостатній, бо указ Президента висвітлювався у ЗМІ, тому строк звернення до суду було пропущено. Що наразі відбувається у справі Коломойського та які її перспективи?

— Дійсно, у грудні 2023 року колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду позовну заяву Коломойського до Президента України про визнання протиправним і скасування указу в частині втрати Коломойським громадянства України залишила без руху, зокрема, через відсутність його заяви про поновлення строку для звернення до адміністративного суду та відсутність доказів поважності причин пропуску цього строку.

Надалі, після усунення недоліків, які були зазначенні в рішенні суду, Коломойському було поновлено строк звернення до суду з вказаним позовом, і відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд цієї справи у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду призначено на 10 січня 2024 року.

— Вирішення справи на користь Коломойського в теорії можливо?

— Давайте дочекаємося рішення колегії суддів Касаційного адміністративного суду ВС. До того ж, якщо буде незгода однієї зі сторін, це означає оскарження до Великої палати ВС. А я працюю у Великій палаті, а отже, не маю права давати якісь коментарі. 

Про взаємодію з МКС та шанси на притягнення до відповідальності російських високопосадовців

— Чи співпрацює Верховний Суд із Міжнародним кримінальним судом у питанні російських воєнних злочинів? І що Україна має вдосконалити у процедурі розгляду справ проти росії та які перспективи притягнення до відповідальності військово-політичного керівництва рф? 

— У певній формі ми співпрацюємо з МКС. Але якщо говорити про таку співпрацю, то слід розуміти, на підставі чого він здійснює свою діяльність. МКС діє на підставі Римського статуту, який Україна підписала майже 24 роки тому — 20 січня 2000 року, але досі його не ратифікувала. Перш за все цього не дозволяла наша Конституція, за якою ми визнавали на своїй території лише юрисдикцію Європейського суду з прав людини (Страсбурзького). При цьому у 2019 році набрали чинності зміни до Конституції України, на підставі яких Україна може визнавати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом.

З урахуванням подій, які відбувалися під час Революції гідності, а також на Сході нашої країни, парламент на підставі відповідних постанов (спрощений механізм визнання юрисдикції МКС, який передбачений Римським статутом) визнав дії Міжнародного кримінального суду на території України. Тому цей суд має право проводити відповідні розслідування подій в Україні.

— Чому?

— Це запитання до політиків і парламенту. Я не знаю, які фактори впливають на те, що досі в нас не ратифіковано Римський статут — особливо це болюче визнавати зараз, адже МКС, який займається розслідуванням найтяжчих воєнних злочинів, діє на підставі саме цього статуту.

Тобто до його ратифікації ми можемо говорити лише про нашу співпрацю в рамках ознайомчих візитів чи вивчення практики МКС. Але хіба це той рівень роботи, щоб переслідувати воєнних злочинців?

До речі, на сьогодні не тільки Україна не є учасником Римського статуту, а й країна-агресор не є його учасником. І зараз це є перешкодою у питанні притягнення до відповідальності за воєнні злочини трьох вищих посадових осіб рф — президента, прем’єр-міністра й міністра закордонних справ.

— А якщо відверто — ви, дійсно, вважаєте, що Міжнародний трибунал, якщо його створять, чи якийсь інший орган притягне до відповідальності владіміра путіна, міхаїла мішустіна та сєргєя лаврова?

— Тут уже “слово” за міжнародним правом. Проте з урахуванням тієї кількості країн, що нас підтримують в ініціативі створення Міжнародного трибуналу, які до того ж є членами Ради Безпеки ООН, це, безумовно, вселяє надію, що такий трибунал буде створений. Тому наші шанси виросли. До того ж в історії вже були випадки притягнення до відповідальності конкретних високопосадовців, згадайте Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії.

Тетяна ОМЕЛЬЧЕНКО