Геннадій Москаль: Росія ви́знає ЛНР та ДНР. Але не в цих “кордонах”

Це можна назвати іронією долі чи божим промислом, але 2002 року Геннадій Москаль захистив кандидатську на тему: “Інститут тимчасового генерал-губернатора в Україні у кінці ХІХ — на початку ХХ ст”. Ця посада запроваджувалася у місцевостях, де проголошувався воєнний стан чи були якісь “волнєнія”. Нині генерал-лейтенант Москаль — сам голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації. Хай і без формального воєнного стану на підконтрольній йому території...

І попри те, що над ним, як і над всією “українською” частиною області, постійно кружляє вітер “тимчасовості”, справу свою намагається робити якісно. Якщо матом обкласти когось з місцевих — то від щирого серця, якщо допомогти людям — то на совість.

Звісно, і до Москаля виникають запитання. Він аж надто захищає керівника обласного управління МВС Анатолія Науменка, який встиг побути “народным милиционером” у Луганську, і до якого у місцевих патріотів вистачає запитань не тільки у прив'язці до ЛНР. Утім, як відомо, колишніх міліціонерів не буває, тож така корпоративна солідарність не має дивувати.

У бесіді з LB.ua генерал Москаль розповів, за яких умов підконтрольна йому частина області “зажила б” і як саме Путін переконав Януковича відмовитися від підписання угоди про асоціацію з ЄС, а також передрік новий наступ російсько-терористичних сил на Донбасі і подальше визнання Росією двох “республік”. 

Раніше ви казали: “Я кожного ранку йду на ринок у Северодонецьку. Не треба ніяких соціологів та політологів — просто поговори з людьми, і все зрозумієш”. Що зараз говорить ваша “базарна соціологія”?

Я на Великдень був вдома, на Західній Україні. Я би сказав, що на ринку більш агресивна реакція на дії Уряду саме там, а не на Сході. А у нас на Луганщині основне питання — коли закінчиться війна. Заради миру вони готові терпіти і ціни, й інші незручності. Війна і мир — ось про що говорять люди.

Восени ви чекали, що запуститься северодонецький “Азот”, що мало б наповнити місцевий бюджет.

Він запустився. І знову — став. За моєю інформацією, сталося це не через економічні, а більше через політичні чинники. Представники заводу раніше казали мені, що є перепони з подачею електроенергії. А у нас же зараз надлишок електроенергії, бо ми не підключені до єдиної енергосистеми. І я кажу: вам потрібні 40 мегаватт — так беріть. Вирішили проблему. Потім виникає нова: частину сировини вони завозять з Воронезької області. І різко на цю сировину збільшили ввізне мито. Хоча кінцевий продукт виробляється тут і обкладається податками тут, і робочі місця створюються теж тут. Я ж кажу — ідуть якісь політичні маніпуляції.

Тобто, це “ми” душимо завод Дмитра Фірташа?

Я не знаю, хто кого “душить”, але цим, насамперед, душать людей у Северодонецьку. Люди не винні у тому, які політичні уподобання у власника заводу. А все життя у місті крутиться навколо цього заводу. Ви, можливо, насиплете Фірташу солі на одне місце, а северодончан вкинете у повну ніщету.

У Лисичанську — аналогічно. Один з найбільших і найсучасніших НПЗ — і стоїть. Власність пана Сечіна, “Роснефть”... Натискай кнопку — і запускай. Але не працює через політичну кон'юнктуру. Собі у збиток — але пішли на принцип. Хоча вони могли би своєю продукцією збити ціни на світлі нафтопродукти в Україні. І трубопровід, яким постачається нафта, ніхто не порізав на металобрухт. Завод в прекрасному стані. Шкода...

Ще одна ваша цитата: “Києвом у Криму були прийняті неправильні кадрові рішення. Вже за Авакова призначили начальником МВС голову Партії регіонів у Феодосії”. Я, звісно, перепрошую, але у вас обласне управління МВС взагалі очолює “народный милиционер” Анатолій Науменко, якого встигли “вихрестити” у Луганську сепаратисти.

Хтось мав міліцією управляти, бо і так все було зроблено, аби її знищити... А Науменка я знаю ще з часів, коли був заступником міністра, а він очолював департамент по боротьбі з незаконним обігом наркотиків. Я всім, хто має до нього претензії, відповідаю: “Підіть на його місце і покеруйте”. Бажаючих, на жаль, нема.

Невже ніхто не хоче “порулити” потоками контрабанди в Луганській області?

У нас в області з усіх форм контрабанди є тільки хворі фантазії нардепа Мельничука. Я не вважаю його гідним того, аби вступати з ним у дебати. І всю ту маячню, яку він несе, я моментально перенаправляю до Генпрокуратури, СБУ і МВС: мовляв, відкрийте кримінальне провадження, проведіть слідчі дії, і якщо я винен — садіть мене у тюрму.

Від усіх отримую відповідь — жоден з наведених фактів щодо контрабанди не знайшов підтвердження.

Не треба плутати Донецьку область з Луганською. Дивіться: дорогу на Луганськ через Щастя я своїм розпорядженням закрив наглухо — нема ні пішого, ні автомобільного сполучення. В Станиці-Луганській — підірваний міст. Там можна тільки пішки перебратися. У сумці багато “контрабанди” пронесеш? У Трьохізбенці так само міст підірвано. Тільки при мені він вибухав уже тричі. Там зараз навіть велосипедом не проїдеш. Я бачив репортажі, як когось затримали з мішком картоплі. Це смішно. Між Лобачово і Жовтим був паром, але його знищили частково. Зараз вони накладують доски і щось там якось перевозять. Але це теж не ті обсяги. Причому люди інколи зриваються у воду, були вже травмовані.

Єдиний шлях на окуповану територію — через Лисичанськ на Алчевськ та Стаханов. Але там у повному складі сидить прикордонна служба, фіскальна служба, міліція, нацгвардія та ЗСУ. І ви вірите, що всі ці підрозділи можуть між собою “домовитися”?

Вони щодня затримують 5-10 машин і відправляють їх на перевірку у Лисичанськ.

Всі інші шляхи або знищені, або перекопані, або заміновані, а карт мінних полів — нема.

Тобто ви натякаєте, що вся контрабанда на окуповані території іде через Донецьку область?

В основному — так. У нас є залізничний шлях один, і я своїм розпорядженням закрив його для руху поїздів.

Це ділянка між станцією Сантянівка (окупована так званою ЛНР) та станцією Світланівка на контрольованій Україною території.

Бо бойовики поїздом могли через станцію Світланівка безперешкодно заїхати нам в тил — і в Попасну, і в Лисичанськ, і в Красний Лиман. А “вєткою” цією користувався в основному Алчевський меткомбінат. Утім, сьогодні вона не працює. І по 100-200 вагонів з контрабандою, про які розказують у ЗМІ, можливі тільки у Донецькій області. (Насправді, уже після запису інтерв'ю вибухнув скандал: один з двох маневрових тепловозів, що саме через Світланово з двадцатьма вагонами вертався з окупованої території, підірвався, хоча рух поїздів на цій ділянці заборонений головою ОДА. — LB.ua).

Офіцер батальйону “Айдар”, відомий як “Рубєж” або “Роман Романич”, у бесіді з нами стверджував: ви знали, що люди Мельничука привезли його побитого і в кайданках в обласне управління МВС, але нічого не зробили, аби звільнити. Як, власне, і обласне міліцейське начальство.

Ми познайомилися, коли у нас були певні питання до батальйону “Айдар” з приводу збереження рівноваги між цивільним населенням і військовими. І він приходив як переговорник від колишнього командира батальйону Мельничука.

Але поясніть: що я мав робити в цій ситуації? Я, як голова обласної адміністрації, точно не мав йти брати штурмом “Айдар”.

Тут насправді більше дивує поведінка керівництва міліції.

У мене зустрічне запитання: якщо це організовував Мельничук, чому досі нема подання на позбавлення його недоторканності?

Давайте я вам дам список по Мельничуку: скільки людей сиділо у підвалах спочатку у ковбасному цеху в Половинкіно, а потім — на території Вищої школи міліції у Щасті.

Сотні?

Десь так.

Вам віце-мер Щастя Тюрін не розповів, за скільки відкупився від “Айдара”? Просто не віриться, що його просто так відпустили...

Ви знаєте, я на цю тему взагалі не хочу говорити, бо постійно маю через неприємності. Є Генеральна прокуратура — хай бере усі ці справи. У тому числі — і справу “Рубєжа”. Якщо там була допущена халатність...

Міліція така, яка є. І добре, що хоч така є. Бо мало хто з міліціонерів переїхав сюди з окупованих територій. Всі кажуть: їх треба люструвати. А я відповідаю: їх саме життя вже люструвало. Бо усе їхнє майно лишилося там. І родичі їхні “там” залишились під страхом бути заарештованими “апалченцами”... А бажаючих переїхати працювати в УВС Луганської області — щось немає. І брати одиничний випадок розбіжностей між “Рубєжом” і Мельничуком і судити про всю міліцію... Що вони можуть — те вони роблять. Ви посидьте з ними хоча б годину у тому наскрізь сирому бліндажі, і потім будете розмірковувати, чи треба їх люструвати.

“Рубєж” має юридичну освіту, працював адвокатом. Він може звернутися до відповідних органів. Бо офіційної комісії з МВС, яка приїхала б перевірити цей факт, я ще не бачив. Тим паче, що я знаю, яке відношення у правоохоронних органів до вказаних вище осіб.

Є відчуття, що ви теж доклали рук до того, аби багатьох бандитів, які прикривалися ім'ям “Айдара”, було заарештовано.

Цей бардак розвів Мельничук: у нього були офіційно набрані бійці, а була “амбарна книга” з усіляким непотребом. Одні жили в Щасті у школі міліції, а інші досі живуть на дачах, звідки вони повиганяли людей. А зараз друга проблема настає: ті люди від контролерів стали отримувати квитанції на спожиту електроенергію або газ. І там цифри з багатьма нулями. А ті дачі зараз не коштують і 10 кубів газу, бо там фронтова зона проходить.

Позабирали особняки в людей. Мовляв, то ж сепаратист. Хоча я неодноразово казав, що військові мають воювати, а давати оцінку, хто сепаратист, а хто ні, має СБУ. Кого ми не відбивали у них, я усіх передавав в СБУ. Але проти жодного не було порушено кримінальну справу за сепаратизм.

Ну, якщо навіть колишній мер Луганська Кравченко не сидить...

Вибачте, але Дзержинський казав: “Если вы не сидите в тюрьме, это не ваша заслуга — это наша недоработка”. Але ж не я маю це доводити... Коли мені закидають, що у мене в адміністрації працюють колишні “регіонали”, я відповідаю: “А покажіть мені, хто тут не регіонал”.

Причепилися до мого зама по ЖКГ, бо він екс-регіонал. Я сказав: “Хто мені проведе газ в Трьохізбєнку — того призначу”. Ніхто не взявся за це, а він — впорався. У мене прапор України висить на обласній адміністрації. Заступника, який би сидів на вході до будівлі і тримав його у руках — мені не потрібно. У мене треба працювати.

І таку “народну люстрацію”, яку пройшов він, я би не побажав навіть своїм ворогам: хату — забрали бойовики, майно — забрали, машину — забрали. І він перейшов на підконтрольну територію і служить державі. І ще пройшов перевірку законом про очищення влади. Що ви ще хочете від нього?!

Партії регіонів тут уже немає. Я, коли тільки прийшов, в одну райраду поїхав, в другу, а там тільки одна фракція — Партії регіонів. А я маю такий склад характеру, що дуже рідко виходжу з себе, але якщо вже вийду — то стережіться. Сам не можу зупинитися і мене ніхто не може зупинити. На другий день мені, можливо, стане соромно, але — який є. Тоді я, звісно, дав їм прочухана. Бо для мене це був прояв людського маразму в чистому вигляді... Але зате я приїжджаю до третьої райради — а нема вже Партії регіонів. Саморозпустилися! Є певні особливості донбаського менталітету, у нього треба вписуватися. Мені, здебільшого, це вдається. Щоб тебе зрозуміли і почули, потрібно іноді й “матєрком обкласти”. Дехто вважає мене нечемним, невихованим, грубим. Але я пристосовуюсь до тих умов, в яких доводиться працювати. Утім, дуже не хочу, аби ці умови мене засмоктали.

Я чорне називаю чорним, а біле — білим. Люди за таке поважають, а от начальство — не дуже.

Є якийсь зв'язок на рівні адміністрацій з ЛНР? І як вони пояснюють постійні обстріли у Щасті, в Трьохізбенці?

З Плотницьким я не контактую. Це точно. Повірте, один мій “неправильний” дзвінок туди — і дуже скоро цю розмову виклали б в інтернет. Чи наші спецслужби, чи російські.

Я сьогодні іншого не розумію — нашого зневажливого ставлення до них. Мовляв, там самі дурачки, наркомани та алкаші. А вони, між тим, створили свою міліцію, своє міністерство держбезпеки — МГБ. Все як у Придністров'ї. Калька повна. А ми їх продовжуємо “закидувати шапками”. З німців на початку Другої світової війни теж кепкували, коли агітпроп показував їх недолугими та ледь не придуркуватими. А потім виникло питання: якщо вони такі дурні, то чого ж тоді війна досі не скінчилася?

За моєю інформацією, в їхньому МГБ більшість складають офіцери ФСБ. І це МГБ виконує функції розвідки, контррозвідки. Вони — працюють, а ми їх всіх за “полоумных казачков” вважаємо. Там хазяйнічає Росія, а Плотницький там нічого не вирішує. Він може дорогу залатати, а всі основні рішення приймаються в Ростові-на-Дону. Так само, як вони приймалися там і стосовно Дебальцевського плацдарму. І офіцери Генштабу РФ з Ростова не поїхали. Значить, вони досі там і планують вже нові операції. З тієї інформації, яка є у мене, Росія визнає ЛНР і ДНР.

Визнає?!

Так. Але не в цих “кордонах”. Тобто, у них є плани відтяпати у нас ще шмат Донецької та Луганської областей. От після цього вони їх і визнають.

Вас не можуть навмисне вводити в оману?

Я працював заступником Голови СБУ і курирував контррозвідку. Я в стані розрізнити брехню і правду.

А як тоді розцінювати слова Лаврова, що Росія визнає нинішні кордони України (без Криму, звісно)? Щоправда, він додав: “Говоря о ЛНР и ДНР, Украина может существовать только как государство, которое признает многообразие составляющих ее регионов, составляющих ее культур”.

Ключове поняття — “може існувати”. А може і не існувати... Дивіться, один з найбільших транспортних вузлів України — Дебальцеве — вони забрали. І, до речі, уже відновили. Там уже ходить електричка з Луганська. І не тільки електричка.

За моєю інформацією, їм потрібен вихід до моря через Маріуполь. А північніше їм потрібні Артемівськ і Попасна. Це ж все один плацдарм. Беруть Артемівськ — позбавляють Україну солі, а Попасна — це останній великий залізничний вузол на Луганщині, який лишається під Україною. Від останнього будинку в Попасній до найближчої позиції бойовиків десь 4 км.

З Луганська ж ніхто не пішов. Як сиділи росіяни — так і сидять. Відбуваються ротації, ніхто нічого не відвів. Поховали ту техніку в ангарах, так що...

Розповів вам таку річ. Коли я очолював у Раді комісію щодо розслідування вбивств на Майдані, я мав зустріч з людиною з близького оточення Януковича. Ось що він розказав. Перед Вільнюським самітом Янукович літав до Москви на зустріч з Путіним і повернувся звідти дуже засмученим. Він зібрав найближче оточення і повідомив, що у Вільнюсі Україна нічого не підписує. Янукович так це пояснив: “Путін мені сказав: якщо ти підписуєш Угоду — ми забираємо у тебе Крим, Харківську, Луганську, Донецьку, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську і Одеську області”. Мене здивувало, що у цьому переліку не було потужної у промисловому відношенні Дніпропетровської області. Але росіяни вважають її приналежною до Центральної України. Янукович відповів, що тоді ми не отримаємо кредит від МВФ. Путін пообіцяв допомогти грошима. (Але він хитро зробив — викинув ці гроші на Ірландську біржу).

Янукович спитав, що треба віддати взамін. Путін відповів, що непідписання асоціації з ЄС і є платою. І була домовленість, що навіть повернення ось того кредиту, який мав бути на $15 млрд, потім постійно переносилося б. Доки не закінчилася б каденція Януковича. Друга каденція — бо без другої він себе не уявляв. І ще Путін йому сказав, що ніколи не допустить, аби Євросоюз та НАТО вийшли на кордони з Росією через Україну. А якщо ми будемо і далі себе “так вести” — будемо буферною зоною між Євросоюзом і Росією.

І мій співрозмовник сказав, що Янукович повернувся дуже переляканий. Путін говорив не завуальовано, а прямо. Нагадав про силу своєї армії.

А тепер я додам від себе — я не думаю, що Путін раптом від своїх планів відмовився. І коли після втечі Януковича прийшла нова влада, він одразу зрозумів, що треба діяти.

Якби вам вдалося розговорити Тимошенко... Я до кінця всього не знаю, але аналогічний сценарій по Криму мав бути розгорнутий ще напередодні президентських виборів-2010. Бо якась інформація до неї дійшла.

Я ж тоді був у парламенті, і під мене створили посаду заступника міністра і відправили у Крим. Скільки я тоді вислухав на свою адресу, як мене клеймили, і чотири суди було — я ж був “сумісником”. А я мав рятувати ситуацію в Криму. Тимошенко знала, що там щось може статися. І вона знала, що я не сприймав кримський парламент і раду міністрів. Вони не могли зі мною сперечатися про бандерівців, про “зрадників-татар”, бо я одразу згадував їм армію Власова — РОА, я їм згадував усі казачі батальйони СС і багато чого ще.

Повторюсь: не знаю, що було відомо Тимошенко у 2009-му році, але вона мені сказала: “Дуже непроста ситуація. Придивіться до уряду і до парламенту”. І я той парламент ганяв, як тільки міг. А в уряду тамтешнього стільки “турбот” з'явилося, що їм було не до якихось забав. Ми посилили охорону держустанов, “наружка” працювала на повну. І я знав, що робить кримський парламент і кримський уряд. Ми знали кожний їхній рух. А на Плакіду (Голова Ради міністрів Криму. — LB.ua) і Гриценка (голова Верховної Ради АР Крим. — LB.ua) було відкрито стільки справ, плюс це ж дало громадський резонанс, що їм було не до сепаратизму.

Мені часто доводиться бачити на залізничному вокзалі Києва мобілізованих. Ви знаєте, виникають певні сумніви щодо якості набраних солдатів.

Ви їх бачите у Києві, а я — на лінії фронту... Я вам так відповім: я на малій батьківщині живу в селі, і там, окрім старих і дітей, нікого не лишилось. І де, думаєте, всі — на заробітках у Росії. В агресора! Так само мені подобається Тернопільська область, яка не здатна ті плани з мобілізації виконати. Зате криків скільки було: “Україна — понад усе!”, “Слава нації — смерть москалям!”... Що хочте було — мітинги, прапори, а коли прийшов час захищати Батьківщину — всі по росіям сидять. Тому я вдячний тим хлопцям, які не стали ховатися від мобілізації. Хоча я теж бачу, що питання до військоматів є.

Ви доповідаєте президенту, що рівень фортифікаційних споруд — нульовий?

Як я можу доповідати, що він “нульовий”, якщо тільки почалося їх зведення? Наша область нічого не будує сама, бо всі великі будівельні компанії лишилася по той бік Дінця. Будують інші області. Я військових академій не кінчав, не знаю, який “рівень” у цих споруд, але я все зроблю, аби вони були зведені.

Сьогодні я повністю “децентралізований”. Я — голова державної обласної адміністрації, я — керівник військово-цивільної адміністрації, так я ще й за голову облради, трьох його заступників та 126 депутатів працюю. Але якби я не розшукав трьох депутатів, коли треба було змінити бюджетний кодекс та ввести в дію указ про військово-цивільні адміністрації, то нічого не було б. Бо Адміністрація президента вимагала пояснення хоч від якоїсь кількості депутатів. А їх з 23-го травня 2014 року ніхто не викликав і зв'язок з ними не підтримував. Якби не ці троє, ми і далі б сиділи з голою, перепрошую, задніцею.

Ми зараз явно не виконуємо план по зборах коштів. Але я не роблю з цього трагедії. Ми бюджет області приймали разом з головою департаменту фінансів за п'ять хвилин. Кожен день ми вносимо туди зміни. Так, ми не витягуємо... Ціна на ліки закладена одна, а вони подорожчали в кілька разів. По харчуванню у лікарнях, садочках та школах з цієї ж причини теж виникають питання. А діти сьогодні ходять в школи із задоволенням, тому що в прифронтових селах це чи не єдине місце, де можна нормально поїсти. Так, ми вже бачимо, що нам медичної, освітньої субвенцій вистачить лиш на 9 місяців. І у нас же маса вимушених переселенців. Я маю на увазі не тільки тих, що офіційно зареєстровані, а всіх — їх у нас під 400 тисяч (офіційних — 165 тисяч).

Ваші шахтарі на акції протесту в Київ приїжджали?

Вони мені пообіцяли, що не буде нікого. Бо була рознарядка на 21 людину з “Лисичанськвугілля” і “Первомайськвугілля”. Особисто я шахтарських мітингів не боюся — у нас тісна співпраця. Дійсно, були проблеми, коли Зюков ще був замміністра енергетики та вугільної промисловості. Ми сварилися аж до ненормативної лексики, але я сказав, що не дам закрити жодної шахти. І зараз запрацювала Вуглегірська ТЕС, а наше вугілля повністю для неї підходить. І сьогодні вугілля йде “з коліс”. А раніше запаси на складах доходили до 300 тисяч тон!

У вас марка “Г” чи “Д”?

Це не є сортове вугілля, воно має специфічну зольність, з великих ТЕС воно підходить тільки Бурштинській та Вуглегірській. І воно там горить.

А чи ви знаєте, що усі луганські олігархи “піднялися” на шламах. Це — порода, земля, а поміж них де-не-де буде вугілля. І якщо горіли шлами... Потім воно все перекочувало на Бурштинську ТЕС і начебто там згоріло. Є метод, як все це розтопити. Дається “підсвітка” — газ, і воно горить аж бігом. А скільки там і чого згоріло, жодна експертиза потім не покаже.

А з нашими шахтарями я не говорю про політику, не агітую ні за які партії. Я зобов'язаний забезпечити їх роботою. Добре, що мій колишній перший заступник Ігор Мартиненков став заступником міністра енергетики і займається вугільною промисловістю. І наші шахтарі зараз з роботою. Якщо з ними повністю розрахувалися за березень, то робіть висновки.

А сьогодні ми молимося на ТЕС у Щасті — це наше спасіння. Бо електроцентраль у Северодонецьку уже така стара, що там усе гудить. Луганськ сьогодні споживає російську електроенергію. І там так “запітано”, що підконтрольний Україні Станично-Луганський район теж отримує російську електрику. Хоча там до Щастя — камінням кинути. Але там природний заповідник, і щоб прокласти нову ЛЕП, треба виходити на Верховну Раду... Коротче, це два роки пройде, а нам обійдеться в 3-4 річні бюджети області.

Декілька разів Станиці-Луганській вимикали “рубильник”. А воду ж Луганськ отримує від нас — 90% відсотків води ми їм даємо. І ми перекрили їм кран. Розуміли, що ми ту воду все одно включимо — якби її пили лиш сепаратисти... Звісно, зчинився гвалт. Я їм кажу: ви ж кричите, що ви с “руского міра”, Ільфа з Петровим мали ж читати? Отож, електрика — вранці, вода — увечері. І більше вони до цього прийому з відключенням світла не поверталися. І коли у них були об'єктивні проблеми, самі дзвонили у нашу РЕС: “Ой, не волнуйтесь. У нас тут неполадки во всём районе. Пару часов — мы всё включим”.

Утім, за воду вони, звісно, не платять. Єдине, що ми їх змушуємо, аби вони давали гроші на реагенти, які очищують воду.

Це так дивно: вони нас — бомблять, а ми їм воду даємо. Ще й безкоштовно.

А що нам робити: лікарні, інтернати лишити без води? Крім того, водогін був збудований десь у 30-ті роки минулого століття і зроблений з цементу. Якщо тиждень не подавати воду, воно розсиплеться усе. І ми не можемо нічого відключити ще й з іншої причини — бо цим поховаємо надії жителів підконтрольних території на возз'єднання. У мене люди в адміністрації працюють тільки заради однієї мети — що вони колись повернуться в свою домівку. Ви розумієте?! З іншого боку, питання, звісно, потребує вирішення. Ми теж не зможемо вічно пускати туди воду задарма.

Можливо, тут і уряд наш має втрутитись. Не я маю їхати до Яценюка — уряд мав би хоч раз сюди приїхати. Я кликав. Я за весь час свого правління від уряду не отримав жодної копійки. Це я вам “авторитетно заявляю”. Зате я вкотре отримав папірець з проханням надати документацію по тендерах з 2011 року. Я вже не витримав, зняв копію і направив Плотницькому: мовляв, дайте їм тендери. Ну, а скільки можна знущатися? Невже ніхто не знає, що все залишилось там?!

Ви самі вірите, що дві частини Луганської області колись зможуть бути разом?

Якби не вірив, я би вже не працював.

Просто де ми, а де “рускій мір”.

Такого “руского міра” навіть на контрольованій нами території — вагон і “маленькая тележка”. Воно ж нікуди не ділося. “Расєя” і “Наваросія” з обіходу не вийшли. Хоча вода є завжди, так само електрика, газ — стабільно. Не дай Бог в якому селі щось сталося — кидаємо туди всі сили. Бо тут же ходять кореспонденти з центральних каналів — і нам не хочеться ввечері почути, що ми погані господарники. Продукти харчування — теж є. Де підприємці не можуть доїхати через військові зіткнення, ми кожні 20 днів самі туди завозимо. Школи, садики, клуби, дороги — ремонтуємо. Навіть в прифронтовій зоні і навіть розуміючи, що важка техніка ті дороги рано чи пізно знову знищить. Але сидіти склавши руки — не вихід.

І ті люди, які сьогодні просинаються від “регіонівського сну”, розуміють: Путіну потрібна “страшилка Донбасом”, щоб не допустити у себе якихось революційних спалахів. Мені кримчани розказують, що їм день і ніч показують зруйнований Донбас з підтекстом: якби не ми — у вас було би те саме.

І люди кажуть: ой, спасібо матушка Расія, і чорт с нім, што хлєбушек дарагой, главноє — што мір. І так само — бабці з Росії. Я з ними спілкуюся, коли відвідую наші прикордонні райони. У нас же — дешевше, от вони і приходять скупляться. Кажуть: “Ой, милок, очень тяжело жить. Но спасибо Владимиру Владимировичу, что у нас мир. Это москвичи жиру бесятся, а мы ни на какие митинги не пойдем”. Так що Путін свого досяг. За рахунок нас. І він не заспокоїться. Бо йому і далі потрібна “страшилка” для російського обивателя. І їхні журналісти висмикують всі найстрашніші моменти — руйнування, вбитих, скалічених. Я для себе усвідомив одне — квітучий Донбас Путіну не потрібен. І я хочу, щоб і ви це усвідомили. Ми самі — я маю на увазі область — маємо себе спасати.

Якби до нас ще повернувся обличчям уряд і дав трошки грошей... Мені закидають: “Що ви хочете там будувати, коли там війна”. Та не хочу я нічого будувати! Я пропоную найбільш прозору схему: хай Кабмін встановить відшкодування за втрачене житло і майно, людина відкриє рахунок — і кидайте їй ці кошти напряму. І люди хай самі вирішують, як їх витратити. Поїхати в інше село чи в іншу область. А у нас можна купити будинок, починаючи від однієї тисячі гривень...

А вертаючись до вашого запитання: якщо я завтра перестану вірити, що ми повернемося в Луганськ — в мене інтерес до роботи зникне. І я хочу повернутися в нашу законну будівлю ОДА, в якій мені уже доводилося працювати. Для мене це принципово. Для цього я і працюю. Я, коли проходив стажування у Скотланд-Ярді, був у метро. І начальник поліції нам розказував, що через табличку “Виходу немає” у них була велика кількість самогубств. І вони замінили її на: “Вихід — з іншого боку”. І самогубства припинилися. Так що вихід завжди є.

Не шкодуєте, що не пішли в Раду?

Народ хотів “нові обличчя”. Я думаю, що сьогодні у людей велике бажання в ці нові обличчя плюнути. А я іду по Києву, і нічого, окрім слів подяки, не чую. І так само на Луганщині.

Евгений ШВЕЦ