Газовий хаб: Україна ще цікава Європі

Україну перетинає значна кількість газотранспортних магістралей, питома вага яких зосереджена у західній Україні на кордоні з Європейським Союзом.

Загальна активна місткість українських газосховищ — понад 30 млрд куб м.

Враховуючи такі можливості, створення в Україні газового хабу, назвімо його “Східноєвропейським”, очевидно, є дуже перспективним проектом.

Цю ідею не раз озвучували “енергетичні” міністри, але до конкретних кроків не доходило, і зрозуміло, чому. Для її реалізації однієї лише міністерської волі було недостатньо. Потрібен був час, якого, мабуть, попереднім міністрам не вистачало.

19 січня 2015 року “Нафтогаз” та польська Gaz-System SA підписали договір про будівництво інтерконектора. Як зазначив прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, це дозволить мати доступ до газу на LNG-терміналах, збудованих у Литві та Польщі.

Хоча у Польщі термінал ще повністю не збудований, проте очікується, що до кінця 2015 року його все-таки введуть в експлуатацію. До слова, інтерконектор — це газопровід, який дозволяє транспортувати газ в обидва напрямки.

29 травня 2015 року ПАТ “Укртрансгаз” — український оператор газотранспортної системи — та угорський оператор FGSZ уклали угоду про об'єднання транскордонних газопроводів двох країн, так званий договір про інтерконектор.

Таким ініціативам передувало звернення “Нафтогазу” до Єврокомісії з приводу приведення відносин “Укртрансгазу” з операторами ГТС сусідніх країн-членів ЄС у відповідність до сучасного європейського енергетичного законодавства.

На сайті “Укртрансгазу” вказано, що компанія експлуатує 12 підземних сховищ газу загальною активною місткістю 31 млрд куб м. Підприємство надає послуги із зберігання газу в ПСГ і постачальникам, і споживачам газу.

Отже, технологічна база дозволяє зберігати газ, і місця для нього достатньо. Проте чи готова українська система приймати на зберігання європейський газ?

Українські газосховища найбільші у Європі. Їх розташування на кордоні з ЄС дозволяє подати газ кінцевому споживачу протягом кількох годин. Близько 81% потужностей ПСГ припадає на західну Україну, це майже 25 млрд куб м газу. П'ять ПСГ знаходяться у Львівській та Івано-франківській областях.

Як зазначено у проекті Енергетичної стратегії України на період до 2035 року, видобуток газу матиме таку динаміку: 2020 рік — 22,9 млрд куб м, 2025 рік — 27,5 млрд куб м, 2030 рік — 33,8 млрд куб м, 2035 рік — 42,1 млрд куб м.

Отже, на найближчі 10-15 років активної місткості ПСГ достатньо для зберігання і власного, і європейського газу. Тарифи за зберігання блакитного палива в українських ПСГ майже утричі нижчі, ніж у деяких європейських країнах, наприклад, Угорщині, Словаччині чи Румунії, не кажучи про Німеччину та Італію.

Проте ЄС почав будувати свої сховища. Очевидно, коли через сім-десять років вони будуть введені в експлуатацію, цінність українських сховищ нівелюється.

Перебуваючи кілька днів тому у Лондоні, зустрівся з цікавою людиною зі світу масштабного інвестиційного бізнесу Марком Ремзі. Це один з колишніх топ-менеджерів найбільшого у Європі і третього у світі банку HSBC, директор з глобального розвитку та управління капіталом банку.

Він зазначив, що, незважаючи на геополітичні труднощі, з якими зіткнулася Україна через війну, європейські інвестори готові фінансувати проекти в Україні, зокрема, у сферах добування, зберігання та транспортування газу. Проте є дві умови: гарантії та відсутність посередника — корупції.

Було згадано і про газопровід Interconnector, який проходить між Великобританією та континентальною Європою, перетинаючи Північне море.

Газопровід починається у газовому терміналі в Бактоні, Великобританія, і йде до міста Зебрюгге, Бельгія. Через Interconnector Великобританія вийшла на ринок енергоресурсів Європи і сама стала ринком для Європи, забезпечивши транспортування енергоресурсів в обох напрямках.

Такі ж “інтерконектори”, які дозволять Україні стати частиною європейського енергетичного ринку, можуть бути і в Україні, якщо кроки, за які можна відзначити керівництво “Нафтогазу”, матимуть позитивну та результативну динаміку.

Щоб український газовий хаб відбувся, необхідно зробити наступне.

1. Побудувати відносини “Укртрансгазу” з операторами ГТС сусідніх країн-членів ЄС у полі сучасного енергетичного законодавства — імплементувати положення другого та третього енергетичних пакетів ЄС (набір директив та нормативних актів Євросоюзу у сфері поставок газу та електроенергії).

2. Модернізувати систему управління сховищ.

3. Підписати договори про інтерконектори з операторами суміжних ГТС країн-членів Євросоюзу.

“Кісткою в горлі” цього проекту є поточна взаємодія операторів ГТС країн ЄС з “Газпромом”. Вона склалася ще за радянських часів, проте суперечить сучасному законодавству Енергетичного співтовариства, членом якого є і Україна з 2010 року.

Зокрема, це стосується так званих шипер-кодів, інформації про партії газу, які транспортуються територією України. Власне, цю інформацію “Газпром” зазвичай не надає Україні. Однак це питання часу. “Нафтогаз” багато робить для того, щоби ця радянська взаємодія припинила діяти.

Виконаний комплекс перелічених дій буде другим кроком, який Україна повинна зробити для реалізації стратегії своєї енергетичної незалежності. Перший крок — це будівництво LNG-терміналу.

Українські газосховища давно цікавлять Росію. Росіяни активно шукають ринки збуту, тому варто звернути увагу на активізацію проекту “Турецький потік”. Цей проект може бути і маніпуляцією з боку РФ, проте “Північний потік” вже працює. Європа і далі шукатиме альтернативи для поставок та зберігання газу.

Україна не повинна втратити актуальності своїх ПСГ.

Український газовий хаб повинен відбутися, поки Україна цікава Європі.

Микола ВОЙТІВ, засновник та голова громадської організації “Управління нової генерації”, стипендіат програми ЄС Erasmus-Mundus, магістрант Дипломатичної академії України