Независимо от того, как будут развиваться события в администрации президента, кого и как будет приближать к себе Виктор Янукович, и кто окажется в его окружении через несколько лет, в глазах большинства избирателей единственным и неизменным политическим спутником лидера Партии регионов останется Анна Герман.
Соревноваться с ней в постоянстве и близости к президенту смог бы разве что Николай Азаров.
Некогда бывший журналист “Радио Свободы” Анна Герман долго и настойчиво добивалась этого статуса. Интригами, правдой и неправдой, а порой и угрозами она расталкивала всех, кто мог оказываться в поле зрения Виктора Януковича, упорно стремясь стать главным выразителем его воли.
Несколько лет назад в жернова ее преданности лидеру попадали Раиса Богатырева, Тарас Черновол.... А еще совсем недавно, работая в партийном офисе на Липской, она делала все, чтобы стать буфером между партией и кандидатом.
В какой-то момент казалось, что даже Борис Колесников не в силах бороться с неистовым желанием Анны Герман присматривать за Виктором Януковичем.
И буквально за несколько недель до инаугурации нового главы государства казалось, что Герман почти удалось стать “главной и единственной”. Но, истощенное от долгой кампании и внутренней борьбы окружение, не предполагало способностей к внутренним интригам у самого Виктора Януковича.
Президент решил иначе. А его самую близкую соратницу теперь мучают внутренние противоречия. Анна Герман по-прежнему стремится к влиянию, она по-прежнему хочет быть выразителем воли, главным защитником, устами и вершителем судеб в окружении президента.
Но при разделении этих ролей оказалось, что за все эти годы в глазах Виктора Януковича госпожа Герман по-прежнему остается журналисткой “Радио Свободы”, волею судьбы оказавшейся во властных коридорах.
- Анна Николаевна, в начале минувшей недели прозвучало заявление Компартии — ваших партнеров по коалиции Компартии — о том, что в стране создаётся авторитарный режим. Как вы это объясните?
— Ви знаєте, коли про авторитарний режим говорять комуністи, мені хочеться посміхнутися... Я думаю, що це якісь старі комуністичні страхи... Вони так звикли жити в авторитарному режимі, що їм часом вважається в демократичній країні таке... Але я думаю, що це всього лише страхи.
- Но об этом говорят не только коммунисты. Существуют также заявление ПАСЕ, что в Украине сворачиваются демократические свободы и существует угроза возврата к некоему Советскому Союзу. Это тоже заявление... Но они же не привыкли жить при авторитарном режиме.
— Я противниця того, щоб робити висновки на основі інформації, яка часом надходить від дуже заангажованих людей. Тому я ще раз кажу — приїжджайте, подивіться... давайте факти, давайте приклади. Є деякі деталі, які нам не зовсім подобаються, ми їх одразу пробуємо виправляти... Наприклад, коли було забагато міліції на вулицях, так? Ми з вами про це абсолютно відверто і відкрито говорили. І ми пробуємо це поправляти. Тому, якщо вони бачать якісь тенденції, які їх тривожать, але яких ми поки що не зауважуємо, то це добре, що вони нам підказують. Ми обов'язково будемо враховувати все це.
- А если коснуться вопроса концентрации власти в одних руках — вы как человек, который был свидетелем президентства Кучмы и Ющенко, как думаете: это естественный процесс, так должно быть или это рецидив?
— Я не розумію, про що ви говорите, говорячи про якийсь авторитаризм і про концентрацію влади в одних руках... Президент Кучма мав усю повноту влади в державі. Він міг одним розчерком пера запросто звільнити прем'єр-міністра, мав інші конституційні повноваження. Нинішній президент таких повноважень не має...
- Формально говоря, да: у нас такого не может быть, потому что Конституция уже другая. Но если исходить из реалий, то очевидно, что вся власть в стране фактически диктуется из одного органа. Я, например, знаю, что многие министры предпочитают отчитываться на Банковой, а не в правительстве. И мне сложно представить себе, что правительство может отказаться выполнять какие-то поручения президента, учитывая авторитет Януковича в партии и в органах власти...
— Ви знаєте, якщо повага до президента ґрунтується на його високому авторитеті, то це в порядку. Якщо я, наприклад, слухаю вас не тому, що мушу, а тому що мені подобається, тому що у вас високий авторитет, а ваша думка для мене багато значить — це в порядку. Ви самі сказали про високий авторитет Януковича. Авторитет президента і повноваження президента — це різні речі.
Знаєте, до нас ніхто не кличе міністрів, щоб вони звітували перед президентом. Але якщо якийсь міністр хоче прийти і особисто доповісти, то чому б ні? От був випадок, коли був потоп у Львові. Нестору Шуфричу ніхто не казав: “Дзвони серед ночі президенту і доповідай йому, як ви ліквідовуєте наслідки цієї повені у Львові”. Але він подзвонив. Тому що він розумів, що президент чекає на таку інформацію, що президент сидить і не спить доти, доки не довідається, що там є. Я вважаю, що мати авторитетного президента — це велике добро для держави.
- А нет ли угрозы тому, что властью, которая концентрируется таким образом в одних руках, начнут злоупотреблять?
— Ви знаєте, коли ти мусиш робити те, що каже президент — це називається концентрацією влади в руках. Але коли ти хочеш робити те, що президент бачить, коли ти хочеш виконувати його програму, розділяєш його погляди... Я вважаю, що це в порядку.
Я би хотіла, щоб люди в Україні, міністри українські виконували те, що вони виконують власне з побуджень поваги до президента, а не від відчуття сили і тиску на них. І доки це так, у нас нема підстав говорити про загрози авторитаризму.
- Тем не менее, сейчас мы видим, что численность депутатов в коалиции приближается к 300-м голосам. У нас в прошлом эфире был глава администрации президента господин Лёвочкин, который открыто заявил, что модель власти, существовавшая при Леониде Кучме, более эффективна. Так скажите, правильно ли я понимаю, что нынешний авторитет Януковича может конвертироваться в изменение системы государственного устройства в стране?
— Ви знаєте, я не хотіла би повертатися в часи Кучми. Я не працювала при владі в часи Кучми. І я би ніколи не працювала при владі, як була при Кучмі. Можливо, це було більш ефективно для економіки, але для мене дуже важливими є права людини і все, що ми називаємо словом “демократія”. Тому та система влади, яка існувала при Кучмі, мені особисто як громадянці не пасує.
Чи може бути повернення в Україні до такої системи? Я в це не вірю. Україна дуже змінилася за останні п'ять-шість років. В Україні вже виросло ціле покоління людей, які знають смак свободи. А той, хто засмакував свободи, він того смаку більше ніколи не забуде. Тому я не вірю в те, що Україна знову може нагадувати якусь відсталу державу з колишнього радянського простору, на якому досі ще є країни, де нема демократії.
- А какие вы можете назвать страны?
— Ну, я би не хотіла тут, знаєте, ставити аж такі крапки над “і”... Давайте говорити про Україну. Я не хотіла би засуджувати якісь режими, я не хотіла би говорити про устрої в тих країнах, які залишилися на пострадянському просторі... Я не вірю, що Україна може повернутися до авторитарного режиму.
Більше того: я знаю, що президент Янукович не хоче авторитарного режиму. Знаю, що президент Янукович на собі переконався в тому, що таке, коли нема демократії, коли нема прав людини... Він на своєму житті переконався в тому, що це дуже погано.
- Раз вы не хотите ставить точки над “і”, я как журналист сделаю это за вас. На сегодняшний день существует некий страх, что Украина может пойти по российскому сценарию. И вы, наверное, читали интервью господина Венедиктова, где он высказал свое мнение, что Янукович всё-таки ближе к Путину, чем к Обаме. А как вы думаете: насколько реален этот российский вариант в Украине?
— Той російський журналіст не був присутній при розмові Обами з Януковичем. Якби він бачив, як вони швидко знайшли спільну мову, він би все ж таки сказав, що Янукович більше схожий на Обаму, аніж на Путіна. Може, через те, що і той, і той самі себе зробили і мають приблизно однаково тяжкий шлях. Може, Янукович має трошки тяжчий шлях до кар'єри, аніж Обама, але їхнє дитинство дуже схоже.
Може, саме тому вони з першого півслова знайшли спільну мову. Я бачила, як загорілися їхні погляди при їхньому контакті. Тому я би не говорила на місці журналіста того, чого він не бачив.
Що стосується шляху, який обирає Україна, то його не можна порівнювати з російським. Ну, не тому, що я вважаю, що російський поганий. Просто російський — це російський. Росія має імперські традиції.
Україна ніколи тих традицій не мала. Україна ніколи не була імперією. І ми не маємо в ментальності нічого імперіального. Україна не має еліт, які б були виховані на таких традиціях. Українські еліти більш європейські — а значить, більш демократичні. Україна має значний прошарок молодих людей, які формувалися в умовах таки демократії.
Україна має досвід п'яти років цих, за які люди засмакували свободи. Інша річ — що та свобода не дала їм багатьох інших речей, на які вони очікували: свободи розвитку бізнесу, певних справедливостей, порядку... Але смак її вони відчули. А у новій Росії, у незалежній Росії, не імперіальній — такого досвіду не було. Тому я не думаю, що можна порівнювати два шляхи. І з Кучмою я погоджуся хіба в одному: що Україна таки не Росія.
- А как вы для себя объясняете атмосферу в СМИ? Вы знаете, что существует движение “Стоп цензуре!”, есть заявления о давлении на СМИ.
— Ну, я думаю, що це проблеми росту. Росту української журналістики в тому числі. Ви знаєте, я в журналістиці високого стандарту пропрацювала 17 років. І тому, коли я бачу якісь такі екстреми, знаєте, якийсь такий сплеск емоцій, то я знаю, звідки воно йде, і я думаю, що воно минеться. Воно йде від браку досвіду, від дуже малого часу перебування в умовах свободи.
- Объясните тогда, почему этого не было пять лет?
— Ну, тому що ті журналісти, про яких ви говорите, прийшли разом з помаранчевою революцією, так? І при тому всьому ті п'ять років вони не мали більше свободи, ніж зараз... Не мали! Бо згадайте прес-конференції Тимошенко, на яких ви теж бували. Ви часто могли їй поставити дуже просто і легко те запитання, яке ви хотіли? Нечасто.
- Вопросы на самом деле мы могли ставить, и пресс-конференции были чаще...
— Чи часто вона відповіла вам прямо на ваші запитання?
- Это проблема всех политиков. В том числе и Януковича!
— Я думаю, що це якісь упередження, які не мають під собою дуже реального і твердого ґрунту. Я думаю, що це проблема росту. Скажіть: чи вам щось перешкоджає зараз поставити президенту будь-які запитання? Чи вам хтось це може перешкодити? Скажіть! Ні! І відповідь ви можете отримати. І ви її отримуєте.
- Видите ли, Анна Николаевна, проблема не в этом. Я думаю, как журналист вы меня поймёте. Я объясню на конкретном примере. Вы помните, какой был самый большой скандал, когда к власти пришел Виктор Ющенко?
— Пам'ятаю. Так.
- Он связан был с его сыном. Этот скандал начался с прессы, с “Украинской правды”. И его осветили все СМИ! И никто этого не боялся этого!...
— Бачите, наша перевага в тому, що, на щастя, в президента немає своїх з його синами жодних скандалів. Але якби були, ви теж би написали про це в усіх газетах. І ніхто би вам не перешкодив.
- Не совсем так. Потому что, вопреки тому, что мы уже почти два года пишем о резиденции президента в Межигорье, это не показывает ни один канал!
— А чому “TVi” це не показав?
- Я не уверен, но “TVi” как раз, кажется, показывал...
— А ви кажете, що ні один не показав. “5-й канал” показував...
- Но ведь вопрос в том, что атмосфера в стране настолько поменялась, что общенациональные каналы предпочитают это не показывать!.. Те самые каналы, которые в 2005-м году показали скандал с Ющенко со всех сторон. Вы с чем связываете такую перемену?
— Я це зв'язую з тим, що немає в Україні ще великої конкуренції між власниками медіа. В основному засоби масової інформації сконцентровані в руках кількох власників, для яких це бізнес, засіб впливати на владу, залагоджувати свої питання...
- Или договариваться....
— Або домовлятися. Це одне і те ж, так? Це механізм. А для домовленостей це свого роду механізм тиску. Правда? І на владу в тому числі. Власник може показати: “От дивися: я можу себе вести так, а можу себе вести сяк. Усе залежить від того, як ти ставишся до мене”.
І ми винесемо на обговорення 29-го червня на засідання гуманітарної ради проект громадського телебачення. І якщо гуманітарна рада погодиться із цією концепцією, то проект закону “Про громадське телебачення” буде внесений у Верховну Раду. Ми проголосуємо і створимо в Україні громадське телебачення.
- А насколько правда, что те частоты, которых лишились “5-й канал” и “TVi”, будут отданы под это общественное телевидение?
— Ви знаєте, я думаю, що громадське телебачення треба будувати на основі “Першого національного каналу”. Я вважаю, що в демократичній державі треба відмовлятися від такого архаїзму як державні медіа. Про це треба забути. Треба їх реформувати, і на їх основі створювати публічні чи громадські телебачення і радіо. І це буде дуже суттєвий крок до розширення свободи слова в Україні і до певної конкуренції для тих медіа-магнатів, які мусять мати конкуренцію. Тому що, якщо буде завелика концентрація засобів масової інформації в одних руках, то це буде свідчити про небезпеку для демократичних перетворень. І я про це говорю абсолютно відкрито.
- Я уже не первый раз слышу аргумент, что цензура в Украине связана с собственниками. Но ведь эти собственники живут в этой стране, и им приходится либо влиять на власть, либо с ней договариваться. Но раз собственник позволяет цензуре появляться на его телеканалах, значит, он чего-то боится...
— Ви знаєте, я не знаю, чого боїться, наприклад, Коломойський. Ви ж пам'ятаєте, що був скандал на “плюсах” через те, що нібито менеджмент каналу влазив у новинну політику і так далі. Ми до того не мали жодного відношення.
- Возможно, они предполагали жесткую реакцию со стороны власти, в случае, если появляются какие-то...
— Нічого не було ніколи. Подивіться, як веде себе “5-й канал” — дуже рівно, дуже збалансовано, дуже критично до влади. Чи хоч раз влада дала якийсь сигнал “5-му”, чи якось дала зрозуміти, що влада незадоволена, чи відчув це Порошенко на своєму бізнесі?.. Ні.
- А конфликт с частотами? Я сейчас не утверждаю, а спрашиваю: вы не рассматриваете это как некое давление?
— Ви знаєте, це суд... Я у справи суду не втручаюся, і не коментую рішення суду. Давайте апеляції, домагайтеся... Я знаю, що є розмови, що не все було прозоро при наданні тих частот Національною радою. Ні для кого із журналістів, і для нас з вами теж не є секрет, що в Нацраді брали хабарі. Ми це знаємо. Правда? Про це говорять усі. Ми знаємо, як усе це там відбувалося.
Але я не хотіла би тут втручатися. Я не хотіла би, щоб тут були якісь наші з вами інтереси. Оскільки ми на “TVi”, а канал там має якісь інтереси, я не хотіла би виступати тут ані за, ані проти інтересів ані вашого каналу, ані Національної ради, ані всієї тієї ситуації, яка є навколо частот. Це бізнес. І жодного відношення до свободи слова він не має.
- А объясните такую ситуацию: когда господин Табачник был назначен министром образования и науки, вы высказали свою критическую позицию. Но вы же как журналист не выступили против назначения владельца самой большой группы телеканалов в стране на должность главы СБУ. Почему?
— Зустрічне питання. Хорошковський працював заступником голови СБУ при президенті Ющенкові і прем'єр-міністрі Тимошенко. Чому ви не підняли тоді це запитання? Я не пам'ятаю жодного висловлювання...
- Неправда. Мы говорили об этом. Я вам даже больше скажу: когда Тимошенко назначила его главой таможни, мы тоже высказывались. Но, видите ли, тогда и проблем-то таких не было таких с медиа! И телеканал “Интер” тогда не судился с другими каналами...
— Ви знаєте, я думаю, що “Інтер” не змінився з часів Тимошенко. “Інтер” залишається таким, яким він був. Він має свій стиль, свої підходи, своє обличчя, свій спосіб подачі матеріалів. Він мав його такий тоді, він має його такий і зараз. Нічого не змінилося від того, що Хорошковський із заступника голови Служби безпеки став головою Служби безпеки. А це дає нам підстави говорити, що він не втручається в політику свого каналу.
Ви знаєте, свого часу я була свідком, як у Верховній раді Рінату Леонідовичу Ахметову подзвонив тодішній президент Ющенко. І сказав щось йому там про газету “Сегодня” — я так зрозуміла з пізнішої реакції. Як потім виявилося, він був незадоволений якоюсь там публікацією. І просив Ріната Леонідовича вплинути на свою газету. На що Ахметов сказав: “Ви знаєте, я не знайомий з редактором моєї газети”.
- Вы верите, что Хорошковский не знает управляющего менеджера телеканала “Интер”?
— Я думаю, що тут аж так далеко не зайшло. Але те, що Рінат Леонідович справді не втручається в політику своїх каналів і своїх газет, я це знаю. В той же час я не бачу прямого впливу Хорошковського на якусь новинну політику. Можливо, я цього не бачу, а ви це бачите. Але я думаю, що це не є та проблема, якою ми зараз маємо аж так опікуватися.
Хорошковський — професійний, інтелігентний чоловік. Мені здається, що те, що він є головою Служби безпеки, — це запорука того, що вона не такою неоднозначною, як, скажімо, зараз українська міліція, що стиль Служби безпеки є достатньо демократичним...
- Тем не менее, глава телеканала “TVi” утверждает, что за ним следят...
— Я не знаю, чи Хорошковський би опускався до таких якихось дріб'язків, щоб стежити за журналістами... Мені кажуть, що за мною стежать узагалі вже дев'ять років! Треба на це дивитися з висоти вічності. Якщо за мною стежать, то я кажу, що то добре! Бо якщо хтось хоче мені щось зробити, то принаймні буде кому мене захистити. Це безплатна охорона. І я собі іронізую, знаєте...
- Раз уж мы заговорили о спецслужбах, я давно хотел вам лично задать один вопрос. Если вы помните, на пресс-конференции по случаю 100 дней Виктора Януковича мы готовили акцию с футболками “Стоп Цензуре!”...
— Да. Помню. Я ще хотіла купити футболку, а ви мені не продали. Я взагалі вважаю, що ми всі мали там брати ті футболки і задекларувати, що всі ми проти цензури. Бо я не знаю там людини, яка була там присутня, — ну, може, хтось десь там скраю... хто хотів би, щоб вернулася цензура в українські медіа. Коли є цензура — це просто нецікаво...
- Мы вам обязательно передадим футболку. Но вопрос в следующем: дело в том, что об этой акции знало очень мало людей, три-пять человек... и вы! Откуда вы узнали об этом?
— Мені подзвонила одна з ваших колег і сказала, що ви готуєте таку акцію, і що ви будете у футболках. Це ваша колега! Я на це відразу відреагувала. Я сказала, що це дуже добре, бо ми розділяємо з вами ті погляди. Президент Янукович теж не хоче цензури і готовий з вами ставати в одні лави у боротьбі проти цензури.
- На той же пресс-конференции была поднята тема Межгорья. Вы можете объяснить, почему администрация президента, сам президент не предпринимают никаких шагов, чтобы снять этот вопрос в принципе? Ведь он возникает только по одной причине: мы пишем материалы, проводим расследования, но каждый раз наталкиваемся на то, что это игнорируют. Почему вы ставите под удар президента?
— Даруйте. Таких розслідувань уже було багато, так? Були якісь суди, були розслідування Генеральної прокуратури, були всі висновки... Вам це далі цікаво писати? У нас вільна преса, ви можете писати про це кожен день! Це питання свободи преси і вашого вибору. Якщо у вас немає більше інших тем, які вас цікавлять, то ви можете писати про Межигір'я. Вам ніхто не забороняє це робити.
- Но тогда мы теряем смысл в нашей работе. Вот сейчас, допустим, мы написали про имения Николая Азарова. И я убеждён, что на это не будет никакой реакции, об этом не расскажет ни один канал...
— Ви знаєте, я вчора читала про “імєніє”, як ви кажете, Юлії Тимошенко. І я теж “убєждєна”, що ніхто про це не буде...
- Есть один нюанс: в свое время об имениях Юлии Тимошенко говорили все каналы, делались сюжеты. А сейчас нет этого. Почему?
— Чому? От ви маєте канал “TVi” — показуйте про Тимошенко. Знаєте, як у тому анекдоті: “Вийдіть на Червону площу і крикніть, що американський президент — дурень”, — так? Пам'ятаєте той анекдот?..
Я думаю, що ви упереджені. Я думаю, що тема про Межигір'я настільки пересмоктана, настільки пережована, про неї стільки говорили і в той час, як ви самі ставили питання президенту про це у прямих ефірах, він розповідав, що якщо вам ще це цікаво, ви можете говорити!
- Скажите: а вам было бы интересно, например, чтобы мы продолжали писать про имения Тимошенко?
— Ні. Я вважаю, що Тимошенко має право на приватне життя. Тимошенко майже 50 років. І вона працювала на відповідальних посадах, могла собі за життя заробити на якийсь куток, де вона може жити. Я вважаю, що вона має на це право. І я би не втручалася в її життя.
Вона не так багато радостей має в житті. І зараз мені її відверто жаль, щиро жаль. Вона багато пережила, багато натерпілася. Вона має своє приватне життя, має дочку, зятя. І дай їй Боже простого людського щастя. Я би не грюкала до неї у двері. Але це мої життєві позиції. У когось є інші. Він може себе по-іншому вести. Основне — щоб усе було в рамках закону, і щоб ніхто нікому не перешкоджав...
- Если говорить о личных вопросах... Я, прошу прощения, возможно, вы посчитаете, что я влезаю не в ту область, которая доступна журналистам, но на той же “Украинской правде” часто появляются материалы о драгоценностях, которые вы носите. Но в то же время у нас есть ваша декларация... Почему вы не реагируете?
— Тому що я живу в Україні і на світі вже багато років. І я не прийшла в адміністрацію президента з вулиці. Я ціле життя добре заробляла...
- Вы были журналистом. Но я, например, как журналист не могу заработать на часы за полмиллиона гривен ...
— Ну, ви не можете — я могла. Я завжди добре заробляла. Ми непогано завжди жили. І...
- То есть я правильно понимаю, что это все не подарки?!
— Частково це подарунки. Частково я сама купляла. Частково я маю багато речей з минулих моїх років. Я вам відповідаю: мені 50 років. Я не дівчинка, яка прийшла з вулиці в адміністрацію президента і щось там хапає.
Я не маю заводів, я не маю яхт, я не маю пароходів. Але на жакет і на брошку я заробити можу. Я маю кілька достатньо дорогих годинників, які мені подарували мої колеги, і про ціну яких я довідалася з Інтернету. Я завжди вписую свої подарунки у своїй декларації. І цього року я так само це зроблю. Оскільки мій день народження є 24-го квітня, а декларації пишуть до 1-го березня, здається, то, відповідно, в декларацію я впишу так, як і минулі подарунки.
- Прошедшие пять лет одним из самых жестких обвинений в адрес власти было так называемое кумовство — с самого первого дня президентства Виктора Ющенко. Мы как журналисты об этом говорили. А как вы можете объяснить механизм назначения вашего сына на должность замминистра по вопросам чрезвычайных ситуаций?
— Ну, не можу, тому що я до нього не маю ніякого відношення. Я довідалася про це, коли вже стало фактом. Ми мали для нього інше місце. На жаль, він не погодився...
- Какое?
— Ну, я хотіла, щоб він працював у бізнесі. Це допомогло би нашій родині, це полегшило би багато речей для мене. Ну, діти часто не слухаються...
- Анна Николаевна, вы ведь в принципе немного парадоксальная личность в команде новой власти. В первую очередь в силу мировоззренческих конфликтов по национальным вопросам: языку, Голодомору, Бандере... Скажите: вам не дискомфортно от того, что ваши личные взгляды и линия власти, в которой вы работаете, противоречат друг-другу?
— А я люблю плисти проти течії...
- Вы убеждаете власть, что правы вы, а не избранная линия?
— Ні. Я вважаю, що влада має добру лінію... Президент хоче бачити всю Україну і розуміти всю Україну. І те, що президент рахується з моїми поглядами, з моїм баченням ситуації, — це означає, що він не лишається президентом одного регіону... Це дає йому перспективу на довгі роки президентства в Україні.
- В первые дни своего президентства Янукович задекларировал два тезиса: государственный статус русского языка и отмена указа о присвоении Бандере звания героя Украины. Сейчас, я так понимаю, он от этих позиций отходит. Скажите: какова ваша роль в этом?
— Ви знаєте, мені забагато приписують... Я просто живу і працюю. Я ні на кого не впливаю, нікого не переконую. Я займаюся гуманітарною сферою... І безперечно, експертні висновки я роблю з тих чи інших питань, які стосуються гуманітарної сфери. Я не бачу, в чому Янукович від чогось відмовляється... Він дуже послідовний. Він говорив завжди — і на всій виборчій кампанії теж — про те, що буде впроваджена Хартія регіональних мов.
- И второй государственный — русский...
— Я не чула в виступах Януковича цієї речі. Ми говорили про те, що...
- Но это есть в программе.
— У нас в програмі є записано, що російська мова як друга державна. Це було в програмі, так? Але щоб зреалізувати цей постулат програми, треба, щоб цього хотіла майже вся Україна... А це значить, треба, щоб майже всі депутати у Верховній Раді були від партії Регіонів. І щоб сповідували програмні засади партії Регіонів... Без цього не можна змінити Конституцію. Якщо цього захоче вся Україна, то що ж, доведеться це зробити.
- То есть правильно я понимаю, что если сейчас в коалиции будет 300 человек, мы можем ожидать этого шага?
— Якщо 300 депутатів будуть розділяти позиції і програмні засади партії Регіонів, то звичайно, тоді буде змінена Конституція. І тоді Партія регіонів зробить... себто Верховна рада зробить російську мову другою державною. Але це буде означати, що цього хоче не Партія регіонів, а цього хочуть представники усієї нашої держави.
- А как часто Виктор Янукович советуется с вами по этим вопросам?
— В нас є дуже чіткий порядок, за яким працює адміністрація президента. Тобто приходить проблема, на яку управління, якими я керую, повинні дати експертну оцінку. Ми даємо на письмі експертну оцінку і відправляємо її далі по тому ланцюжку, який веде до президента.
Якихось, знаєте, приватних розмов, якихось спеціальних нарад немає. У нас бувають загальні наради, де присутні і президент, і те коло людей, з якими він завжди радиться. І на цих нарадах кожен висловлює свою думку. Часом там бувають досить жорсткі дискусії. І свого часу ці дискусії навіть дали підставу говорити про якісь непорозуміння між мною та главою адміністрації... Хоча це не так.
- Но вы знаете, я помню день назначения Сергея Левочкина главой администрации, и ваши слова о том, что вы идёте на должность замглавы администрации, но подчиняться будете напрямую президенту.
— Я сказала не так... Я сказала — і треба правильно мене цитувати, щоб нікого не образити — що в мене залишається можливість працювати напряму з президентом, тому що в деяких питаннях я завжди працювала з ним напряму. Так і залишилося, і це нормально. Я працюю з президентом вже близько шести років. І є деякі оперативні питання, які нема часу узгоджувати. У нас є прямий зв'язок. Тобто я піднімаю трубку — і президент мене вислухає, зреагує, відповідно, на якісь пропозиції.
- Но такая возможность есть у всех заместителей главы администрации. Или только у вас?
— Я не знаю. Але я думаю у всіх є... Я переконана, що є.
- Говорят, что у президента до сих пор нет пресс-секретаря из-за вашей недоверчивости или страха, что этот человек окажется под влиянием господина Лёвочкина...
— Ви знаєте, я Сергію Володимировичу представляла кілька кандидатур. Ми радилися з ним. І майже завжди він приймав рішення, що може, це не достатньо високого рівня кандидати. Поки що Денис Іванеско працює як голова прес-служби. І поки що цього вистачає...
Я хотіла би, щоб прес-секретарем президента була дуже професійна людина, дуже високого рівня, цікавий журналіст. Скажемо, як Віталій Портніков, наприклад. Але ж я розумію, що такі, як Віталій Портніков мають інші плани в цьому житті.
А привести просто будь-кого — аби зайняти місце — це нікому не потрібно. Краще на цьому заощадити державні кошти. І це абсолютно немає значення, знаєте, кому вона буде підпорядкована.
Повірте мені, що у нас справді з Сергієм Льовочкіним дуже добрі, старі, приятельські відносини. Я багато завдячую цій людині. Коли у мене були тяжкі часи, він завжди мене підтримував. Він цікавий чоловік, знаючий, грамотний. І всі ці розмови про якісь конфлікти виходять лише з того, що ми маємо дискусії. Було би не нормально, якби так не було. Ось тоді я би в адміністрації президента точно не працювала.
- Анна Николаевна, за последние годы мы видели некую эволюцию Януковича: сначала он часто ошибается, потом он был с бумажками с ударениями, потом были суфлёры, а сейчас он читает уже с бумажек без ударений... Скажите, он тренируется, занимается с преподавателями? И когда мы наконец-то дождёмся того, что Янукович будет выступать без бумажки?
— Всю минулу прес-конференцію він виступав без жодного папірця. Ви були свідком цього. Це погано — коли людина не вчиться. Я сама ціле життя вчуся. Я, наприклад, зараз вчуся французької мови. Він бере уроки в життя... І це найкращі уроки, які можна взяти.
Мустафа НАЙЄМ
А разве Герман кто-то больше, чем журналистка “Радио Свободы”, волею судьбы оказавшейся во властных коридорах? Своего она уже добилась - сынка из водителей произвела в замминистра! Следующий шаг: из замминистра по чрезвычайным ситуациям в Президенты или в премьер-министры? Лучше, конечно, в Президенты - и стол получше, и стул...
Что скажете, Аноним?
[07:10 27 ноября]
[18:18 26 ноября]
[13:40 26 ноября]
07:30 27 ноября
19:30 26 ноября
19:15 26 ноября
18:00 26 ноября
17:50 26 ноября
17:40 26 ноября
17:30 26 ноября
17:15 26 ноября
17:00 26 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.