G20: дефолт зустрічей світових лідерів

Довгоочікуваний самміт G20 закінчився майже провалом. З кожного питання виникали суперечки, які посилили позиції одних країн та послабили становище інших.

Ще наприкінці червня у канадське місто Торонто кожен з учасників привіз власну програму дій та сподівання отримати ініціативу в клубі найбільш розвинених країн.

Країни Європейського Союзу прагнули поширити на весь світ контроль за бюджетними витратами, який вони намагаються проводити у себе.

Німеччина сподівалася відмовити країни G20 запроваджувати новий податок на фінансову діяльність, який зашкодив би її банкам, а США прагнули представити свою програму фінансових реформ усьому світові.

Однак за два дні самміту його учасники не прийняли жодних важливих рішень. Країни вирішили хіба що зменшити розміри дефіциту державних бюджетів на половину до 2013 року та стабілізувати ситуацію з боргами державного сектора до 2016 року.

Залишилася туманною пропозиція Барака Обами про те, щоб розвинені країни, у першу чергу Китай та Німеччина, які мають стабільні золотовалютні запаси, допомогли своїм партнерам, що перебувають у скруті.

Один з керівників центру Пола Волкера Себастіан Малабі вважає, що єдиним реальним досягненням самміту стало те, що країни не почали ігнорувати саму G20, створену лише два роки тому.

“Цей самміт не став саммітом прориву у вирішенні проблем світової економіки. На таких зустрічах рішення можна прийняти лише тоді, коли країни мають спільне бачення проблем. Коли ж у них виникають суперечки, то захід закінчується лише озвученням існуючих труднощів”, — констатує фінансовий експерт Олег Морква.

Внутрішні витрати

Найболючішим питанням самміту було бажання більшості країн захистити власні ринки та підтримати їх протекціоністськими методами, проти чого виступала решта. “Країни ЄС наполягали на зважених бюджетних витратах, бо їм треба стабілізувати валюту і накопичити кошти на стимулювання економіки”, — пояснює Морква.

Відкриваючи захід, канадський прем'єр Стівен Харпер заявив, що його країна хоче подолати кризу без зовнішніх позик за рахунок внутрішньої підтримки ринків.

Уряд Харпера вже витратив на це 1 мільярд доларів і вимагає в парламенту такої ж суми на 2011 рік. Гроші країні має. За даними центру Брукінгса, канадські банки встигли підготуватися до кризи і протрималися завдяки власним фінансам.

У 2007-2008 роках вони майже не проводили небезпечних операцій і швидко згорнули діяльність під час кризи. Влада намагалася не допустити жодного великого банкрутства і взяла на себе близько третини боргів приватних фінансових компаній.

Не дивлячись на заяви європейців, що великі витрати на стимулювання внутрішнього попиту призвели до численних переддефолтних криз у країнах ЄС, Канаді вдалося зберегти існуючу економічну політику. Заключне комюніке каже, що усякий уряд може сам регулювати витрати, якщо це не загрожує стабільності економічного розвитку.

Це “якщо” стало фатальним для США. Вашингтону довелося прийняти пропозицію лідерів ЄС про те, що витрати на відбудову економіки треба зменшити до певного рівня дефіциту державного бюджету.

Якщо Канаді до цієї межі ще дуже далеко, то США мають тепер урізати фінансування своєї програми відбудови промисловості, а це посилить імпорт в країну. До речі, США давно намагаються захистити свої ринки за рахунок перегляду нормативів СОТ.

Однак, наштовхнувшись на протидію країн з великими експортними можливостями — Китаю та Німеччини, учасники форуму навіть не порушували це питання.

“Зараз США не може одразу перейти до політики економії державних витрат, на чому наполягають країни ЄС, бо вони мають продовжувати стимулювати зростання власної економіки. В іншому випадку, ріст споживання там буде призводити до зростання зовнішніх боргів через великий імпорт ззовні”, — вважає Морква.

За його словами, на самміті країни показали, що вони захищатимуть свої економіки. Це означає, що консенсус стосовно змін норм СОТ наразі неможливий. Так, Канада чи Японія не захочуть змінювати норми торгівлі, аби не відстати у технічному переоснащенні від США, які упродовж двох років активно провадять таку політику.

Журналісти Reuters уже назвали цей самміт найбільшим дипломатичним провалом Барака Обами. Крім провалу у введені протекціоністських норм, Обамі не вдалося довести і свою стратегію фінансової перебудови, яка зараз приймається у США.

Попередньо закон передбачає введення нових правил фінансових трансакцій у всій країні: від розрахунку карткою в магазині до злиття велетенських компаній. Також буде створено систему раннього реагування на банкрутства великих підприємств у фінансовій сфері. Всі інструменти фінансування матимуть нові регуляторні правила.

Нарешті уряд планує захистити гроші вкладників спеціальним бюро, що матиме вплив на фінансові корпорації. Обама запропонував створити нові правила регулювання світових фінансових ринків, однак політики більше думають про себе.

Фінансові лабіринти

Були суперечки на самміті і щодо прив'язки валютних курсів та їхнього ринкового регулювання. Захід давно вказував на недружню політику Китаю у цьому питанні. З початком кризи китайський уряд прив'язав свою валюту до долара, щоб зберегти юань від девальвації та утримати високий потік експорту власних товарів у США.

Перед саммітом Барак Обама заявив, що всі курси валют мають визначатися лише ринковими механізмами, і штучні прив'язування треба ліквідувати. У відповідь на ці заклики Пекін таки відпустив юань, хоча не так, як вимагали США.

По-перше, китайська делегація одразу домоглася, аби в остаточне комюніке не було внесено пункт про обов'язковість ринкових механізмів формування валютного курсу. Скасування прив'язки стало ініціативою винятково Пекіна.

По-друге, Народний банк установив для юаня жорсткий коридор зростання і падіння. У результаті, за даними Reuters, за тиждень “плаваючого” курсу китайська валюта подорожчала на 0,1%. Хоча ще у травні експерти центру Брукінгса передбачали, що зняття прив'язки може привести до 5-7-відсоткового зростання ціни юаня.

Іншим наріжним каменем став банківський податок. До самміту таку пропозицію висував Вашингтон, пояснюючи, що гроші підуть у новий фонд для рефінансування проблемних активів великих банків. Однак ще у перший день самміту канцлер Ангела Меркель заявила, що її країна виступає проти такого податку.

На її думку, це буде важкий тягар для фінансової сфери Німеччини. У підсумку, країни вирішили не навантажувати банківський сектор новими витратами — хоча б до того часу, поки не буде розуміння механізмів поділу податку та контролю за ним.

Одночасно канцлер Німеччини визнала, що має допомогти країнам ЄС, які живуть з великим дефіцитом бюджету. Тут Берлін явно зважився на поступку американським партнерам, які не хочуть бачити нову грецьку кризу з масовими протестами та реальною загрозою дефолту. Втім, конкретні суми не були озвучені.

Брак конкретики

Фінальне комюніке самміту в Торонто виглядає дуже розмитим. Там зазначена приблизна сума, яку країни мають рефінансувати в найближчі три-чотири роки — 5 трильйонів доларів. І це чи не єдина конкретна цифра.

Фактично більшість важливих рішень переноситься на сесію МВФ чи новий самміт, який пройде у Кореї. Однак чи будуть вони там ухвалені — невідомо. Для світової економіки самміт в Торонто став ареною протистояння, коли інтереси окремих країн були поставлені вище загальних питань боротьби з кризою.

Це підштовхнуло аналітиків центру Брукінгса заявити, що у новій організації починають наростати протиріччя, а це може суттєво знизити ефективність таких зустрічей і навіть звести їх нанівець.

Павло СИВОКІНЬ