Фірташ “нахімічив” монополію?

Після придбання черкаського “Азоту” прес-служба Group DF повідомила, що Фірташ зосередив 2,44% світових потужностей виробництва азотних добрив. З них частка українських підприємств становить 2,28%.

Не менш цікаво, яку частку сконцентрував бізнесмен в українському виробництві добрив. Тут показники більш вражаючі.

За словами експертів, Group DF отримала контроль над потужностями з виробництва аміаку на рівні 3,3 мільйона тонн з 5 мільйонів тонн, які виробляються в Україні, карбаміду — близько 2 мільйонів тонн з 3 мільйонів тонн. Бізнесмен також сконцентрував усі потужності з випуску аміачної селітри — більше 2 мільйонів тонн.

У Цушка нема відомостей

Такі новини, напевно, мають турбувати Антимонопольний комітет, яким керує екс-міністр економіки Василь Цушко. Публічне зосередження хімічних активів в одній бізнес-структурі чомусь обійшлося без перевірок таких угод з боку відомства.

За словами директора юридичної консалтингової групи “Яремчук і партнери” Олександра Степанова, розгляд справи про порушення законодавства щодо захисту економічної конкуренції АМКУ може розпочати за певних обставин.

Перша — за заявами суб'єктів господарювання або інших установ щодо порушення їх прав. Друга — за поданням органів державної влади чи місцевого самоврядування. Третя — за ініціативою самого контрольного відомства.

Юристи вже висловлювали свої сумніви з цього приводу після придбання Фірташем сєвєродонецького “Азоту”. За їх словами, тоді бізнесмен отримав монопольну частку, і АМКУ не повинен був давати згоду на укладення угоди.

Запит з проханням пояснити, чи є тут порушення антимонопольного законодавства, “Економічна правда” направила Василю Цушку. Відповідь виявилася напрочуд лаконічною.

“До АМКУ не надходило звернень щодо придбання акцій ЗАТ “Сєверодонецьке об'єднання “Азот”. Наявна у комітеті інформація щодо купівлі черкаського “Азоту” зазначена заявниками як конфіденційна”, — відповіла прес-служба відомства.

У той же час, перший заступник голови комітету Юрій Кравченко повідомив пресі, що заявку на концентрацію “Концерну “Стирол” відомство отримало і схвалило. Він наголосив, що АМКУ готовий розслідувати і придбання сєвєродонецького заводу. Як відомо, Фірташ підтвердив факт його купівлі.

Наразі, каже Степанов, відсутні відомості, що пакет акцій було придбано однією особою або кількома особами, що формують групу.

“Можливо, акції були куплені кількома формально незалежними юридичними особами, і кожна з них придбала пакет акцій, менший за 25%. У такому випадку одержувати дозвіл на концентрацію необов'язково”, — зазначив юрист.

Кон'юнктура сприяє Фірташу

Не дивно, що Group DF докладає чималих зусиль, аби отримати ласі шматочки вітчизняного хімпрому — попит і ціни на добрива на зовнішніх ринках зростають.

“В Європі тонна селітри коштує 350-400 доларів”, — каже керівник департаменту агропромислового комплексу і хімічної промисловості компанії “Держзовнішінформ” Дмитро Гордійчук. За його словами, ціни на добрива підігріваються подорожчанням продовольства та конфліктами в країнах Африки.

На внутрішньому ринку максимальна ціна вітчизняної селітри становить 2,9-3 тисячі гривень або 360-370 доларів за тонну. При цьому вартість товару в Україні теж зростає через наближення весняної сівби.

Конкуренцію на внутрішньому ринку хімічному “монстру” Group DF можуть скласти хіба що російські підприємства, проте вони обмежені дією антидемпінгового мита, яке українські чиновники відновили у листопаді 2010 року.

Виняток в Україні зробили лише для російської компанії “Єврохім”. Її звільнили від сплати мита за рішенням Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі.

“Може статися, що деякі трейдери просто зникнуть. Залишиться з десяток крупних гравців, які будуть торгувати добривами на внутрішньому ринку. Один власник, чотири заводи, десять трейдерів”, — прогнозує Гордійчук.

Держава вже забезпечила підприємства Фірташа замовленнями. За інформацією учасників ринку, невдовзі хімічний холдинг бізнесмена Ostchem буде поставляти селітру на внутрішній ринок за пільговою ціною — 2,5 тисячі гривень за тонну.

Зокрема, компанія “Хліб Інвестбуд” і Аграрний фонд збираються купити близько 250 тисяч тонн селітри за цією ціною. Сільгоспвиробникам ця селітра буде продана за ціною до 3 тисяч гривень за тонну з урахуванням транспортування.

Виникає питання: навіщо Фірташу продавати добрива за цінами, нижчими від ринкових?

Експерти кажуть, що через дешеву селітру Фірташ втратить більше сотні мільйонів гривень, які спишуть із заборгованостей його підприємств за газ. За деякими оцінками, борг заводів перед “Нафтогазом” становить майже 2 мільярди гривень.

“Газпром” може підсобити

В цілому, питання дешевого газу для власника чотирьох українських виробників азотних добрив є далеко не другорозрядним.

Для промислових споживачів України тисяча кубометрів газу коштує 2,282 тисячі гривень без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки та тарифу на транспортування і постачання.

При цьому газ, отриманий від “Нафтогазу” за рішенням Стокгольмського арбітражу, Фірташ продає на експорт.

Одним з альтернативних постачальників газу на підприємства Фірташа може стати дочірня компанія “Газпрому” “Газпром збут Україна”. За словами її гендиректора Анатолія Подмишальського, компанія обслуговує великі промислові підприємства України, серед яких і деякі підприємства, підконтрольні Фірташу.

У 2011 році “Газпром збут” планує продати промисловому сектору України 3,6-3,8 мільярда кубометрів блакитного палива.

Однак заявлених об'ємів недостатньо, щоб задовольнити потреби азотників Фірташа, які оцінюється 10 мільярдами кубометрів на рік.

Відтак, бізнесмен може використати свою компанію “Укргаз-енерго”, якій Енергетична регіональна митниця може надати право на розмитнення газу.

Зокрема, 10 лютого 2011 року Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов “Укргаз-енерго” до Кабміну, зобов'язавши уряд дозволити попереднє митне оформлення газу, який надходить у газотранспортну систему для інших компаній.

Нагадаємо, 2008 року прем'єр Юлія Тимошенко відсторонила “Укргаз-енерго” від імпорту блакитного палива і надала “Нафтогазу” статус монополіста.

До того ж, сьогодні ще діє постанова уряду від 11 лютого 2010 року, яка дозволяє виробникам азотних добрив закуповувати імпортний газ у нерезидентів за зовнішньоекономічними контрактами.

Саме через “Укргаз-енерго” “Газпром” може продавати газ хімікам Фірташа без участі “Нафтогазу”. Навряд чи росіянам захочеться ділитися таким “жирним” клієнтом з НАК.

Про можливу домовленість російського монополіста з власником Group DF говорить і Гордійчук. “Я допускаю, що Дмитро Фірташ може домовитися з “Газпромом” про поставки газу напряму своїм підприємствам”, — заявив він.

У той же час експерт з енергетичних питань Богдан Соколовський підкреслив, що “це була б найбільша “вовча” послуга для України, якби така домовленість відбулася”. За його словами, це лише збільшить залежність України від Росії.

Хто стоїть за Фірташем

Щоб сконцентрувати за півроку три, а можливо, і чотири азотні підприємства, необхідні значні кошти. Фірташ же зазнав значних втрат у “війні” з Тимошенко.

Окрім цього, Стокгольмський арбітраж зобов'язав RosUkrEnergo виплатити “Нафтогазу” 1,5 мільярда доларів. Тобто, витрати немалі. Звідки кошти на концентрацію активів хімпрому? Може йому хтось допомагає?

За інформацією видання “Комерсант-Україна”, частину коштів для купівлі активів підприємець залучив у Газпромбанку. Утім, експерти кажуть, що нікого не здивує факт майбутнього перепродажу олігархом цих підприємств новому власнику.

“Дуже багато зараз іноземного капіталу бродить по Україні без імені. Не виключаю, що за Фірташем стоїть пул іноземних інвесторів”, — зазначив Гордійчук.

У такому сценарії, як ніхто, зацікавлені структури, пов'язані з “Газпромом”, які давно мріють про контроль над українською хімічної галуззю. Так, хімічний холдинг “Сибур” вже давно не приховує свого інтересу до Одеського припортового заводу і є конкурентом українських азотників на світовому ринку.

Юрій ВІННІЧУК, Дмитро ДЄНКОВ