Феодали з передмістя

Невеликі міста під Києвом давно вже перетворилися на спальні райони столиці. Відносна дешевизна житла, тиша, гарна екологія приваблюють київських яппі. Поза межі Києва перебираються як молоді люди зі скромними доходами, для котрих життя в ньому задороге, так і громадяни з великими статками, котрі охоче купують ділянки лісу й будують свої котеджі просто серед сосен. Добиратися з Вишгорода, Ірпеня чи Бучі в центр столиці не набагато довше, ніж із Троєщини. Але ж атмосфера за містом куди приємніша.

Із першого погляду міста-супутники справляють приємне враження. Вони активно забудовуються. На акуратних вулицях чимало молодих мам із візочками. Новобудови та солідні котеджі подекуди видаються охайним куточком Євросоюзу. Але за всім цим зовнішнім спокоєм майже всюди ховаються феодальні порядки. Під Києвом добре жити, якщо ти багатий та успішний. Краще — якщо високопосадовець або олігарх. А от звичайним громадянам буває несолодко. Особливо, коли поруч із ними одного разу раптом починається нове будівництво, ліс перетворюється на майданчик робіт, а на звичному місці для прогулянок виростає паркан метрів 10 заввишки.

Такі історії не рідкість для будь-якого міста-супутника. Але особливо часто вони трапляються в Бучі та Ірпені, де місцеві мери влаштували справжню будівельну вакханалію. Тут свавілля забудовників набуває гротескних, карикатурних форм, гідних пера Ільфа та Петрова. Але над кричущим жлобством місцевих багатіїв добре сміятися збоку. І вже не так добре — місцевим жителям, яким доводиться стикатися з божевіллям будівельних компаній.

Буча славиться своїми неймовірними парканами. Місцеві багатії досягли в їх спорудженні справжньої майстерності. Якби в Україні все зводили з таким ентузіазмом, вона давно вже закріпилася б у перших рядках всіх світових рейтингів. Та, на жаль, зазвичай висота огорожі зворотно пропор­ційна заслугам власника ділянки.

Найбільшої популярності зажив так званий паркан Бондика, фотографії якого трапляються в мережі найчастіше. Віктор Бондик, молодший брат колишнього народного депутата від Партії регіонів Валерія Бондика й директор держпідприємства “Укрхімтрансаміак”, оточив свою ділянку огорожею заввишки 13 м! Конструкція вийшла настільки монструозною, що біля неї полюбили фотографуватися прості смертні.

Виник такий велетень через курйозну історію. Поруч кілька років тому почалася незаконна забудова. Будівельники замість того, щоб змурувати котеджі, як було вказано в дозволі, звели багатоповерхівку, яка стала нависати над котеджем та ділянкою Бондика. Останньому це не сподобалося. Тож разом із сусіднім будинком зростав і його паркан. Як виявилося, стати жертвою беззаконня в Україні може й достатньо впливовий багатій.

Наприкінці серпня в Бучі розігралася інша скандальна “парканна” історія. У центрі її опинилася загорожа комуніста Ігоря Калєтніка. Ще у 2012—2013 роках за допомогою шахрайської схеми тодішній перший віце-спікер Верховної Ради придбав та оформив на свого 92-річного дідуся Василя Кіргана частину лісу площею 15 га. Схема була досить проста. Спочатку ділянки по 10 соток безплатно відписали звичайним громадянам, а потім їх викупив нібито дідусь політика. Надавала їх Бучанська міськрада. Зрозуміло, люди, що виявилися власниками тієї землі, були підставними. Вони заздалегідь погодились отримати наділи за $100, а потім переоформити на Кіргана.

Навколо тих угідь Калєтнік побудував величезний паркан, після чого володіння комуніста стали називати “другим Межигір’ям”. Проте щастя колишнього віце-спікера тривало недовго. У 2015 році суд визнав схему незаконною і постановив повернути шмат лісу розміром 15 га державі. Ось тільки поставлений Калєтніком диво-паркан нікуди не зник і стоїть на своєму місці, як і раніше. На якій підставі приватна споруда залишається на державній землі й перешкоджає місцевим жителям гуляти лісом, не зрозуміло. Але прибирати її ніхто не поспішає. А коли громадяни спробували демонтувати огорожу власноруч, до місця подій одразу примчала міліція, яка не дала їм цього зробити. Тож виявляється, що пройдисвіта Калєтніка в країні немає, але паркан його живе, і людям ні­хто не дає щодо цього жодних пояснень.

Розбирати паркан Калєтніка жителі зібралися на День Незалежності. На заклик зібралося близько 100 осіб. Приїхав автокран, але до справи так і не взявся. Завадила йому міліція, яка охороняла колишні володіння Калєтніка з небувалою ретельністю. З якої причини працівники МВС заважали демонтувати незаконну загорожу, ніхто так чітко й не сказав. Відразу мало не дійшло до бійки. Міліція в повній екіпіровці відтісняла людей досить грубо, і тільки камери журналістів утримували її від ще жорсткіших дій. Проте через 15 хв після початку протистояння один телефонний дзвінок начальнику змусив правоохоронців відступити. Хто саме телефонував, так і залишилося таємницею.

Зрештою жителям Бучі вдалося частково розібрати паркан і демонтувати кілька секцій. Але без спецтехніки впоратися з таким господарством нереально. А техніку держава для зносу незаконних будівель Калєтніка посилати не поспішає. Подейкують, що ділянка аж надто гарна. Недовго їй бути в державній власності. То навіщо ж прибирати такий красивий паркан? Адже проблема вирішена лише частково. Землю в Калєтніка відібрали, але влада Бучі, що незаконно передала її екс-віце-спікерові, ніякого покарання не зазнала й надалі вчиняє схожі махінації.

Влада Бучі — то окрема історія. Мер міста Анатолій Федорук беззмінно очолює його від 1998 року. За цей час він устиг двічі вступити до Партії регіонів і двічі вийти з неї, а також побути членом “Нашої України”, поки вона була провладною політсилою. Разом зі своїм заступником Володимиром Карплюком Федорук створив компанію, яка досить швидко відхопила половину будівельного ринку Бучі й стала успішно продавати квартири в передмісті. Удвох мер та заступник швидко збили неабиякий капітал, записали бізнес на своїх дружин, а також вдало провели виборчу кампанію в Ірпені. У 2014 році на позачергових виборах Карплюк став мером цього міста, що по сусідству з Бучею. У травні він прославився на всю Україну завдяки своїй декларації. До неї Карплюк включив 67 власних квартир загальною площею близько 7 тис. м².

Активістів, які намагаються виступати проти Карплюка та Федорука і привертати увагу до беззаконня, періодично б’ють. 24 липня в Бучі завдали тілесних ушкоджень Олександрові Кулібабчуку, дружина якого допомагала журналістам “Радіо Свобода” розслідувати діяльність мера Ірпеня. Невідомі напали на громадського діяча ввечері біля під’їзду. 8 серпня тітушки залізли крізь вік­но в дім активіста Віктора Бархоленка, який боровся з вирубкою лісу. Чоловік був жорстоко побитий просто у своїй спальні. Виконавців в обох випадках, зрозуміло, не знайшли.

От і виходить, що в чистих, по-європейськи буржуазних передмістях панують зовсім не європейські порядки. Луплять людей під Києвом зовсім як у Росії, де торік з активістами, що намагалися побачити дачі путінських чиновників, жорстко розправились тамтешні тітушки.

Гротескні паркани, незаконні забудови, побиття — темний бік охайних київських передмість. Але про це влада згадувати не любить. Бо важко звалити провину за все, що відбувається у столичному регіоні, на терористів.

Денис КАЗАНСЬКИЙ