Економіка не підкоряється владі

Українська економіка живе за одними законами, а влада — за іншими. Вони і існують нібито разом, і в той же час — окремо. Як казала героїня фільму “Легке життя”, і в одному вагоні можна їхати у різні боки.

Влада живе за законами власних інтересів, необхідності латання дірок у бюджеті, розв'язання протиріч між державним та місцевими бюджетами, олігархічними групами, малим і великим бізнесом, можливостями і задоволенням потреб громадян.

В Україні влада — це окремий і незалежний від громади прошарок суспільства, який хоче при мінімумі власних витрат праці мати максимум благ за рахунок всього народу. Наприклад, частка витрат зведеного бюджету на утримання органів влади з 1990 року по 2001 рік зросла у 5,8 разу. І ця тенденція тільки міцніє.

З урахуванням дефлятора за той же період реальний зведений бюджет скоротився до 48%. Тобто, на кінець 2001 року навантаження витрат на утримання влади у бюджеті зросло у 12 разів! Ось звідки взялася одна з найбільших бюджетних дірок.

Інші дірки створилися завдяки “дерибану” бюджетів різного рівня підприємцями, яких підтримують високопосадовці, особисто зацікавлені у “відкатах”. При цьому використовуються як легальні, так і тіньові технології.

Така ситуація на більшості сходинок адміністративної драбини. Чиновники розуміють привабливість свого становища, а тому міцно тримаються за посади, створюючи перешкоди і героїчно їх долаючи для створення міражу своєї необхідності.

Це не випадковість, а нормальний, з точки зору управлінців, інтерес до використання результатів чужої праці. Це і є джерелом зростання навантаження витрат бюджету на утримання органів управління. Україна повторює шлях СРСР у 1930-ті роки.

Тоді, створюючи вертикаль, влада роздувала чисельність держапарату. Тоді керівник робітничо-селянської інспекції Розалія Землячка почала процес щорічного скорочення управлінського апарату, після чого він став зростати ще дужче.

Тоді в СРСР будували сталінську авторитарну модель держави. Нині в Україні теж формується авторитарна модель, але це шлях у безвихідь. Чи розуміє це влада, коли тричі на рік підвищує управлінські оклади, які і так на чверть вищі за середню зарплату у країні?

Влада працює на саму себе. На якому приватному підприємстві при невиконанні планів працівникам підвищують оклади та премії? А в апараті державного управління при невиконанні державного та місцевих бюджетів вони регулярно зростають.

На підприємстві всі підрозділи пов'язані між собою кінцевим результатом. А в державі? Навіщо при надлишку електроенергії нарощувати нові енергетичні потужності? При цьому простоюють переробні підприємства. Для чого це робиться? Щоб задовольнити економічний інтерес одного з урядовців в отриманні прибутку?

Або інше. Чиновники кажуть: ми не винні у провалах бюджету. Винні уряд, Верховна Рада, президент. Останні ж взагалі не визнають своєї провини. Нас вибрав народ, кажуть вони. Мовляв, винні народ і колишня влада.

Коло замкнулося. Винних нема, попереду продуктові картки у державі, яка колись годувала 150 мільйонів громадян СРСР. Чи це і є економіка?

Економіка живе за власними законами.

1. Пропорційність розвитку виробничих галузей, які забезпечують основні потреби народу. Диверсифікація економіки.

2. Стимулювання швидкого зростання окремих галузей залежно від їх спроможності забезпечити громадські потреби.

3. Керування фінансовими потоками держави за рахунок гнучкого податкового механізму.

4. Врахування зовнішніх чинників впливу на економіку шляхом прискорення чи, навпаки, гальмування розвитку тих чи інших галузей.

5. Узгодження протиріч у розвитку різних галузей залежно від дій внутрішніх та зовнішніх чинників.

6. Керування інфляцією.

7. Гнучке управління товарними потоками держрезерву.

8. Жорсткий контроль за державними фінансами. Скорочення витрат на утримання управлінського апарату: як мінімум — наполовину, оптимально — утричі.

9. Недопущення масштабних фінансових спекуляцій та жорсткий контроль за діями НБУ та комерційних банків.

10. Прискорене зростання наукоємних галузей виробництва.

11. Прискорене зростання машинобудування.

12. Інвестиційний розвиток лише тих галузей, які раніше відставали, а не умовляння закордонних інвесторів вкладати кошти у будь-що, як це робиться зараз.

13. Створення самодостатньої економіки, незалежної від коливань кон'юнктури світового ринку.

14. Обмеження імпорту дорогого російського палива шляхом розвитку власних джерел постачання енергії на основі використання метану, сланцевого газу, покладів шельфу Чорного моря та дешевого скрапленого газу з Африки.

15. Розвиток науки, її фінансова підтримка за рахунок власної виробничої діяльності шляхом надання НАНУ статусу самоврядної державної організації з правом створення підприємств і встановлення податкових пільг.

16. Заборона стягнення з підприємств і громадян штрафів та пені державними органами, які утримуються за рахунок відрахувань підприємств та громадян.

17. Скорочення утричі кількості і чисельності контрольних органів, проведення перевірок підприємств не частіше, ніж один раз на три роки, як у розвинених країнах.

18. З метою посилення впливу громадян на владу — скорочення терміну повноважень президента до чотирьох років, Верховної ради та місцевих рад — до трьох років.

Остання умова — обов'язкова для підкорення представників влади народу та економіці, а не навпаки, як зараз.

Марко ОЛІВЕНСЬКИЙ, кандидат економічних наук