Дверi до таємницi

У документальному фільмі режисер Віталій Загоруйко підняв одну з найменш досліджених в історії визвольних змагань українців у ХХ столітті тему — діяльність СБ ОУН. Жодної кінохроніки в його розпорядженні не було, бо ж їх узагалі не існує. Навіть фото з повстанського життя сьогодні — це велика рідкість, адже з міркувань конспірації фотографувати щось суворо заборонялось. Однак, залучивши спеціалістів із Центру досліджень визвольного руху, Галузевого державного архіву СБУ та спираючись на спогади колишніх членів ОУН, автор професійно реконструював надзвичайно складну сторінку історії організації. Аби “оживити” суху архівну інформацію, яку взято в основному з радянських звітів—донесень, режисер досить вдало використав прийоми ігрового кіно, тож фільм набув потужного емоційного звучання.

Прослідковано постання СБ ОУН та її перші кроки: розбудова структур, підбір кадрів, вироблення власної методології. Розуміємо, які нерівні сили вона мала супроти тодішньої НКВД (ЧК, МДБ, КДБ): в арсеналі вишколеного ворога були і величезні фінанси та влада, й доста вже відпрацьованих прийомів “праці” з людьми, зокрема вербування й перевербування — з усім різноманіттям тиску та підкупу, залучення до пекельних справ “стукацтва” бездомних дітей, а ще — оті переодягнені “під месників” загони, що відзначалися жорстокістю й підступністю.

Ідея стрічки з’явилася ще в 2007 році, коли до Львова приїхав донецький режисер Віталій Загоруйко. Та спочатку директор Львівського музею “Тюрма на Лонцького” Забілий поставився до неї з недовірою, але, коли режисер уточнив, що хоче робити фільм саме про непрості будні повстанців, підтримав її. Разом працювали над сценарієм, проте зняти стрічку змогли тільки в 2011—му. Історик Руслан Забілий виступив консультантом.

Прем’єрний показ стрічки стараннями КУНу, ВО “Свобода” й Молодіжного Націоналістичного Конгресу відбувся в Києві у Будинку кіно. Це перша на сьогодні документальна стрічка (але, обіцяють її творці, не остання) про діяльність найбільш засекреченого відділу Організації Українських Націоналістів. Треба сказати, що інтерес до таких творів надзвичайно великий: синя зала Будинку кіно ледве змогла вмістити всіх бажаючих переглянути фільм.

Перед переглядом голова КУНу Степан Брацюнь зазначив: “ОУН та УПА мали свою службу безпеки. Це свідчить про те, що вони були не стихійними, а організованими структурами і саме завдяки СБ змогли так довго (до 1956 року) чинити опір окупантам, воюючи на два фронти”.

Наталка ПОКЛАД