Друге з кінця “Відкриття”

Першого листопада з космодрому на мисі Канаверал має стартувати у свій 39—й політ “шатл” “Діскавері”. Фахівці Американської національної аерокосмічної агенції (НАСА) проводять тестування як ніколи ретельно. Адже це може бути фінальний — 133—й — запуск за програмою космічних кораблів багаторазового використання.

Для корабля “Діскавері” (в перекладі — “Відкриття”) цей старт буде точно останнім. Човник візьме курс на Міжнародну космічну станцію, до якої має пристикуватися 3 листопада. У рамках польоту № STS—133 запланована доставка на МКС обладнання та матеріалів у модифікованому транспортному модулі “Леонардо”, який стане додатковим складським приміщенням для небесної станції, і на експериментальній транспортній платформі. Також на “Діскавері” летить “Робонавт—2” — робот, що є спільною розробкою компанії “Дженерал моторз” і НАСА. Командиром останнього екіпажу “Діскавері” є Стівен Ліндсі. За графіком, найбільш заслужений із “шатлів”, який служив НАСА впродовж 26 років, має повернутися 12 листопада.

Раніше планувалося, що саме цього дня закінчиться велика та визначна ера в освоєнні космосу човниками. Однак, за повідомленням прес—служби НАСА, у лютому 2011—го ще має полетіти “шатл” “Індевор” (“Старанний”).

Від народження ідеї до її реалізації

Ідея створення космічних кораблів багаторазового використання народилася майже відразу після утворення НАСА в 1950—х роках. 1958 року вона була оформлена концептуально, і в січні 1966—го НАСА отримала перший експериментальний зразок корабля під назвою HL—10 (від horizontal landing — “горизонтальне приземлення”). Той апарат так ніколи і не запустили в космос.

Дослідження за програмою “Інтегральний корабель запуску і повернення” НАСА почала у 1968 році, запустивши паралельно альтернативну програму під назвою “Космічна машина—човник”. Розробники обох програм зійшлися на думці, що потрібен космічний корабель, спроможний доставляти на орбіту людей та вантажі й повертатися на Землю. Погодилися, що це має бути апарат двоступеневого запуску, якого проводить через земну атмосферу ракета—носій, а надалі він самостійно здійснює маневрування і згодом приземляється за принципом звичайного літака.

1969 року президент Річард Ніксон дав “добро” на реалізацію програми “Спейс шатл”, а перше випробування вже діючої моделі космічного човника відбулося у 1981—му. Наступного року — при Рональді Рейгані — кораблі багаторазового використання почали робочі польоти в космос на регулярній основі. Учасниками програми “шатлів”, які здійснювали її дольове фінансування, є НАСА, Міністерство оборони США, Європейська космічна агенція та Німеччина.

Дві американські трагедії

Космічний човник зібрано із більш ніж 2,5 млн. деталей — до цього часу він залишається найскладнішою машиною в історії людства. Певно, цим пояснюється трагічний фінал двох “шатлів” НАСА.

28 січня 1986 року Америку та весь світ шокував вибух човника “Челленджер” із сімома астронавтами на борту. Сталося це в прямому телеефірі на 73—й секунді польоту. “Челленджер” (“Той, що кидає виклик”) стартував у свій дев’ятий політ.

“Я пам’ятаю, як дорослі казали дітям: “Не бійтеся, насправді все добре”, — розповідав очевидець того запуску Бен Провенсал. — Багато хто продовжував аплодувати, бо думав, що це від’єдналися прискорювачі”. Твердопаливний прискорювач дійсно відірвався і пробив головний бак. Через порушення симетрії тяги корабель відхилився від осі й був зруйнований аеродинамічними силами. Як з’ясувалося згодом, астронавти ще лишалися живими, адже носову частину, де вони перебували, просто відірвало від решти апарата. Люди надягнули кисневі маски, але загинули від колосального перевантаження під час падіння й удару об воду. У списку жертв — перший в історії астронавт—непрофесіонал, колишня вчителька Крісту Маколіфф, яка виграла загальнонаціональний конкурс на право полетіти в космос, організований з ініціативи президента Рейгана. Вона стала національною героїнею.

Через цю аварію Штати зазнали величезних збитків — близько 8 млрд. доларів. Це була найбільша на той час катастрофа в історії пілотованих польотів. Дуже сильний удар по репутації США.

Друга катастрофа сталася

1 лютого 2003 року. Човник “Коламбія” вибухнув і розвалився на шматки над Техасом під час заходу на посадку. Загинули шестеро членів екіпажу, зокрема перший астронавт Ізраїлю Ілан Рамон. До трагедії призвело руйнування зовнішнього теплозахисного шару на лівому крилі. Саме ця “Коламбія” була першим човником, збудованим 1979 року за програмою “Спейс шатл”. Загалом вона здійснила 28 польотів.

Ті, що перемогли “Буран”

Крім “Коламбії”, “Челленджера” й “Діскавері”, за програмою “Космічний човник” було збудовано ще два робочі кораблі — “Атлантіс” (32 польоти) та “Індевор” (24).

Попри два провали, програму можна вважати вдалою. Проектною документацією передбачалося, що термін експлуатації кожного з “шатлів” становить 10 років, або 100 польотів. Останнього показника жоден із п’яти апаратів не досяг, але термін експлуатації “шатлів” було значно подовжено.

Вартість будівництва кожного човника становила в середньому близько 1,7 млрд. доларів, ціна одного запуску — приблизно 450 млн. доларів, а польоту загалом — 1,5 млрд. Загальна вартість програми розробки, виготовлення та експлуатації космічних кораблів багаторазового використання обійшлася Сполученим Штатам (станом на 2008 рік) у 170 млрд. доларів.

Радянський Союз, розуміючи переваги “шатлів” над одноразовими кораблями, почав свою програму космічних човників. У 1975 році шпигуни Головного розвідувального управління здобули перші креслення за американською програмою, і 15 листопада 1988—го на Байконурі відбувся перший і останній (причому безпілотний) запуск радянського “шатла” — корабля “Буран” із ракетою—носієм “Енергія”. “Покоцаний” “Буран” таки повернувся на землю, але з огляду на недоліки конструкції Москва згорнула цю програму, чим визнала перемогу американців. До речі, у 2002 році “Буран” був випадково знищений під час руйнування даху ангару на космодромі Байконур.

Не останні проводи

Але тепер добігає кінця і американський проект. Світові інформагенції повідомляли, що листопадовий 133—й політ буде останнім за програмою “Спейс шатл”. З огляду на це, вже саме виведення “Діскавері” зі складального комплексу на стартовий майданчик 39А Космічного центру ім. Кеннеді на Канавералі стало церемоніалом: на акцію запросили працівників НАСА із членами їхніх сімей. “У нас багато людей працювало за програмою “шатлів”, і тепер ми б хотіли, щоб вони всі бути присутні перед фінальним польотом, — каже Оллард Бойтель, прес—секретар НАСА. — Це ще й можливість для сімей працівників агентства подивитися на те, чому було віддано багато років програм пілотованих польотів США”.

Але останні “проводи і сльози” ще попереду. НАСА “переграла” сценарій і дала нагоду для бенефісу човника “Індевор”. Тож 26 лютого має відбутися політ STS—134 з екіпажем командира Марка Келлі, який доставить на МКС магнітний альфа—спектрометр. Уже після цього астронавти НАСА планують добиратися до Міжнародної космічної станції лише на російських одноразових кораблях “Союз”. Хоча... Посадовці НАСА говорять, що розглядають доцільність ще одного запуску “Атлантіса” влітку 2011 року. Але наразі остаточного рішення з цього приводу ще немає.

Не справа честі для Обами

Постає запитання: чому Штати — визнані світові лідери в аерокосмічній справі — відмовляються від “Спейс шатла” і на найближчі роки добровільно роблять Росію монополістом із доставки людей та вантажів на орбіту? Президенти—республіканці — Ніксон, Рейган і обидва Буші — вважали космічну програму справою честі Америки, надто ж місячний її напрям. Однак демократ Барак Обама поставив на перше місце економічну доцільність і вирішив узагалі закрити не тільки “лавочку” із “шатлами”, а й розробки польотів НАСА на Місяць. Мовляв, ну й подумаєш, що на Місяць збираються навіть китайці, — у нас власні розрахунки. Тож скасовано проект “Арес”, що мав прийти на зміну “шатлам”, аби за раз виводити на орбіту по 150 тонн вантажу (нинішні човники — до 22,7 тонни). За вказівками з Білого дому, НАСА наразі має займатися не експлуатацією космічних кораблів, а чистою наукою й експериментами, а також підготовкою до далеких космічних експедицій у майбутньому.

Радикальні бюджетні скорочення викликали велику хвилю скептицизму в НАСА. Але, попри бурчання аерокосмічних “спеців”, адміністрація Обами вважає, що до космосу треба підходити більш практично: користуватися російськими кораблями до 2015 року, і до того часу здати в експлуатацію принципово новий космічний літальний апарат. Причому, переповідає сайт Vesti.ru, із 2015—го Америка збирається запускати кораблі в космос не централізовано, як зараз, а за допомогою приватних кампаній. У їхні руки, по суті, віддадуть усю рутинну космічну роботу. Когось це шокує. Але керівники супердержави як аргумент наводять приклад з авіацією і трансатлантичними перельотами: передати їх у руки приватників у 50—х роках теж вважалося нечуваним ризиком.

А щодо трьох “шатлів”, то стати власниками цих легендарних апаратів “б/у” може кожен охочий, хто зможе купити старий корабель у НАСА за 28,8 млн. доларів. Це вже зі знижкою, бо спершу планували продавати по 42 “лимони”.

ТРОХИ ЦИФР

* Упродовж восьми хвилин після старту швидкість космічного човника зростає від нуля до 28 000 км/год, що в дев’ять разів швидше за політ випущеної з гвинтівки кулі. Під час запуску кожна з двох ракет—носіїв, що несе “шатл” у вертикальному положенні, щосекунди споживає 10 тонн пального. Сумарна потужність цих ракет становить 44 млн. кінських сил — як у 14 700 залізничних локомотивів.

* Загальна довжина всіх з’єднувальних дротів на кожному з “шатлів” становить майже 370 км.

* Діапазон температур, які зазнає корпус “шатла”, становить від —156,7 градусів за Цельсієм у космосі і до +1648, коли він входить у щільні шари атмосфери.

* Довжина “шатла” — 37,28 м, висота — 17,86 м, розмах крил — 23,79 м.

* Робоча висота польоту над Землею — від 190 до 960 км. Швидкість руху на орбіті — 27 870 км/год.

Олександр ШИМАНСЬКИЙ, Нестор ДИМ