Донбас в окупації. Депресія веде до масових самогубств

Вже тиждень надходить інформація, що на непідконтрольній Україні території чи не вперше за останні 6 місяців пенсіонерам почали офіційно виплачувати пенсії — в рублях за курсом 1:2.

Тобто, якщо середня пенсія в Україні 1670 гривень, то на руки людям дали 3340 російських рублів. Одразу в моєму місті з’явились колосальні черги. Таких не було тут з осені, коли молоді мами штурмували комендатуру та мерію, щоб домагатись соціальних виплат на дітей та гуманітарної допомоги.

Цікаве спостереження: всі купюри нові, і номери купюр йдуть одна до одною в певному порядку. Втім, кажуть, в сусідній Горлівці виплати здійснюються купюрами 1997 року випуску. Пенсіонери в розгубленості: дійсні чи ні ті купюри?

“Люди днями стояли в чергах, щоб отримати гроші від “ополченців”, а деякі навіть билися один з одним”, — розповіла мені бабуся, як повернулася додому.

Знайомі телефонували з одного шахтарського міста, кажуть, що в автобусах і маршрутках відмовляються брати російські гроші. Тільки українські. Щоб масово не почали скидати такі дорогі і довгождані рублі, то в “республіканському банку” заборонили приймати на обмін російську валюту.

Особливої радості від тих виплат ніхто не відчув, бо ще й виникають чутки, що виплати от-от закінчаться, і гроші “вже вкрадені”. Можливо, підстави для такої паніки й є, бо ж гуманітарну допомогу люди так і не побачили. Я маю на увазі саме російську.

Мені сказав один дід, як відрізав: “Знаєш, скільки коштує один постріл “граду” або цистерна солярки для танку? Та на ті гроші, що вони випулюють в небо за день, можна всіх пенсіонерів утримувати в Єнакієві півроку!”

А я замислився: а дійсно, чому б Росії, яка нас оберігає від “київської хунти”, хоча б пару процентів від тих коштів не віддати людям, що помирають від голоду. Їх боєкомплект від того не збідніє, а от якщо його поміняти на виплату пенсій та допомогу харчами, то стільки б людей змогли вижити.

Все більше людей скаржаться на соціальну несправедливість і невідповідність задекларованих обіцянок влади самопроголошеної “республіки” реальному стану справ.

Поки пенсіонери падають з голоду, чекаючи подачок, в “республіках” продовжується неприкритий грабіж та крадіжка тієї ж нечисленної гуманітарки. В тому впевнились ті, що з отриманими рублями кинулись отоварюватися в Ростов. Виявилось, що там ціни на деякі товари вищі, ніж в “блокадному Донбасі”. Тоді чи не гуманітарка з Росії потрапляє в торгову мережу та на ринки?

Що ж до керівників “республіки”, то вони твердять: “Гроші можна поміняти на гривні, долари або євро. “Влада республіки” називає це мультивалютного системою. Захід вимушений, адже з Україною немає жодних економічних відносин. “Центробанк” збирається незабаром випустити пластикові картки, і пенсії будуть перераховувати на них”. Ось так! Врешті, мало хто в те вірить, бо ж дійсно, стільки разів “влада нових донбасят” була спіймана на брехні, що вже й рахунок тому втрачено.

Маємо серед пенсіонерів і ще одну серйозну проблему. Багато хто з них, не витримавши, кінчають життя самогубством. На наших територіях назріла нова проблема, і вона навіть набагато глибша за соціально-політичну трагедію, що розгорнулася на Донбасі. Ця проблема психологічного характеру, а саме — глибока депресія.

Бойові дії на Донбасі поставили жителів регіону, які не покинули свої будинки, на межу виживання. Без грошей, продуктів харчування і можливості вільно виїхати за межі окупованої території, люди виживають за рахунок підприємливих краян, які намагаються в таких умовах робити бізнес. Люди змушені стояти в чергах за всім необхідним. Для того, щоб вижити, людям доводиться платити безлічі посередників.

Це вже стосується українських пенсій. Та ж пересічна пенсіонерка змушена платити місцевому посереднику, щоб той забирав її пенсію в банку міста, контрольованого урядом України, і привозив її через лінію фронту. Це до 15% від суми.

Все це призводить дуже часто до рішення покінчити з життям.

При тому, це стосується не лише літніх людей, які зводять рахунки з життям, але й самих “ополченців”.

Типова картина, яку спостерігав. Молодий чоловік, п’яний вщент, розгулює біля дитсадка і, розмахуючи пістолетом, кричить: “Я не хотів убивати, вони мене змусили!” Його товариші ледь приборкали, відтягнули в авто. Повз, наче нічого не сталось, йдуть батьки з дітками…

І таких випадків дуже і дуже багато. І стосуються вони всіх жителів окупованої території. Тут вже разовими виплатами не відбудешся! І ті “пенсії” в рублях скоро закінчаться, бо в Росії своїх негараздів вистачає. А от те, що жахи війни лягли на психіку, і, найстрашніше, що вони лягли на психіку дітей, які живуть в окупації, не покриєш жодними виплатами.

У всього на світі є ціна. І страшенно несправедливо, коли доводиться платити тим, хто нічого не замовляв. Наші діти не замовляли війну, а розплачуються, в першу чергу, вони та люди похилого віку.

Олексій ВАЛЕРІЄВ, інженер