Демократія для “своїх”. Або: Чесні вибори для багатих

Це не може бути ціллю демократії. Адже депутати після обрання живуть вже своїм прекрасним демократичним життям, яке повністю відсторонено від життя людей.

Українців привчили, що картинкою демократії є вибори. Коли люди йдуть голосувати на дільницю чи галасувати на мітинг, то це і є ознакою демократії. Якщо є така картинка на екрані, то і демократія в країні є. Але чи так це насправді?

Пострадянський простір поки що не винайшов ані своєї демократії, ані здатності використовувати запозичений західний варіант.

Наприклад Росія все шукала слова, якими б визначила власну демократію: то вона була “суверенною”, то “керованою”. Потім вона стала “тандемною”. Це вже коли лише двоє людей міняються своїми місцями, але це відбувається за волевиявленням всіх громадян.

Однак в результаті протестні грудневі мітинги поставили крапку під власним визначенням і таким російським підходом.

Причому демократію і сьогодні не можуть остаточно зконструювати.

Наприклад, робилися експерименти (це було в скандинавських країнах і у Великій Британії) по створенню так званою індустріальної демократії. Робітникам дозволялося при цьому віднаходити більш комфортні для себе умови роботи, наприклад, змінювати час початку та закінчення роботи, аби тільки не зменшувалася продуктивність праці. В результаті вони ставали більш задоволеними своєю роботою.

А хтось питав українців, чи задоволені вони своєю роботою? Чи що треба зробити, щоб покращити їхні умови праці?

Велика Британія сьогодні намагається поставити акцент на збільшенні щастя на душу населення за допомогою створення різних об'єднань і асоціацій громадян знизу, вважаючи, що і капіталізм, і комунізм атомізували людину, аби нею було легко керувати.

Це теж намагання по-іншому побудувати країну, оскільки економіка визначає щастя тільки на початку економічного зростання.

Демократія в світі задається в інформаційному, економічному і політичному просторі, коли там існують незалежні від держави гравці. Справа не в тому, що держава є поганою, просто вона полюбляє, до речі, як і усі, бути монополістом, якщо їй дають таку можливість.

Як наслідок, вона буде викривлювати ці три простори під себе. Реально це веде до полегшення управління людьми. Але це не є ціллю людей, хоча є ціллю будь-якої держави.

На сьогодні ми будуємо демократію, де закладається, хоча і теоретично, незалежність в політичному полі, частково — в інформаційному. І зовсім не маємо рівності в економічному полі. Хоча люди вимагають навпаки — рівних прав, а точніше результатів, в економічному полі. Тобто у українців є демократія політична, частково — інформаційна і немає економічної.

Втім, соціальні держави є можливими навіть в ринкових умовах. Наприклад, уряд Японії контролює ціни на декілька тисяч товарів. А українцям увесь час кажуть, що за ринкових умов це неможливо. Тобто інструментарій полегшення життя існує.

Багато досліджень було проведено стосовно проблем бідності. Як виявилося, суттєву роль при цьому грає передача бідності наступним поколінням. Українці програмують бідність власного народу, коли не допомагають йому вирватися з цих обійм.

Мала кількість дітей з бідних сімей може отримати вищу освіту, тому вони будуть менш освіченими і будуть мати меншу заробітну платню. Вони частіше будуть опинятися за гратами, бо їх не привчили контролювати себе. Тобто створенню криміналу і бідності українці самі активно допомагають.

Демократія буде полягати тоді в полегшенні життя тих, кому важко вижити в українських умовах. Україні потрібна демократія не для сильних, а для слабких.

Це можна пояснити теорією, яка виникла для моделюванню бізнесу. У відповідності до неї, депутати завжди будуть мати власні інтереси, які не співпадають з інтересами населення.

Тобто ця система делегування народного волевиявлення декільком сотням представників є хибною. Знову повинен бути хтось, хто буде наглядати за депутатами, а потім той, хто буде дивитися за наглядачем.

Тобто будь-яка така система весь час буде розгортатися у бік власних інтересів і власного функціонування.

Україна може жити і як небагата країна, але в цьому випадку вона все рівно повинна бути чесною. І бідна країна не може бути третьою в Європі за кількістю люксових автомобілів, як це є сьогодні з Україною, яка стоїть в цьому списку попереду, лише після Німеччини і Росії.

Нечесність економічна породжує нечесність політичну і інформаційну. Бо треба виправдовувати цю ситуацію. І прем'єру не треба весь час дивуватися, що його здобутки у сфері забезпечення гречкою і капустою є недооціненими.

Відкритість влади всюди в світі виштовхує її у бік більш чесної поведінки. Демократія (в цьому випадку в інформаційному просторі) стримує владу і є запобіжником проти зловживань.

Громадянське суспільство зупиняє владу, виконуючи функції червоних прапорців, за які не слід владі переступати. Владі важко вибудовувати такі паркани проти власного втручання в процеси. Вона звикла бути головним суддею у всьому.

Але демократія якраз і полягає у тому, що не влада є головним суддею, що при оцінці того, як добре народ живе, важить не думка прем'єра, а народу.

Демократія — це така конструкція, яку важко побудувати, бо вона стримує деякі природні рухи. Але побудувавши, її вже легше утримувати, бо люди стають іншими. Демократія змінює нас, а не тільки державу у кращий бік.

Георгій ПОЧЕПЦОВ