Данінг, Крюгер і план замислу

Почнімо з того, що депутатам можна, а що не дуже. Закон України “Про національну безпеку” визначає, що складовою демократичного цивільного контролю є контроль парламентський, предметом котрого є контроль змісту і стану реалізації стратегій, доктрин, концепцій, державних програм і планів у сферах національної безпеки й оборони. Верховна Рада здійснює парламентський контроль й ухвалює закони України, які визначають і регулюють діяльність органів сектору безпеки й оборони та їхні повноваження, затверджує відповідні бюджетні асигнування та приймає рішення щодо звіту про їх використання. Тобто нардеп з будь-якого табору повноваження контролювати Сили оборони й безпеки України має. 

Але ж наші депутати чудово знають, як влаштоване державне управління, тому шукають те, чого, ясна річ, не існує. Думаю, якби шукали те, що існує, раптово знайшли б і свою відповідальність за все знайдене. Серед усього цього можна припустити, що в хмарах некомпетентності мали б роїтися шпигуни всіх мастей, вдаючи із себе прекраснодушних дилетантів. Але то хай спецслужби розбираються. Без нас.

Закон “Про оборону України” встановлює, що в державі існує План оборони, який є невід’ємною частиною оборонного планування. Цей план — сукупність документів, які визначають зміст, обсяги, виконавців, порядок і строки здійснення політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави в підготовці до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту. І саме тут порилися собаки: з 10 заходів підготовки до будь-якої війноньки військові відповідають аж за ОДИН. Якщо сильно тягти за вуха, то можна частково приволокти науково-технічні й інформаційні заходи, і то у військовому форматі. Тому вимагати цей план у головкома щонайменше несправедливо. Хоча б з огляду на те, що розробляє-складає та несе його на підпис… прем’єр-міністр України. А потім затверджує президент. Чому президент поточний План оборони України затвердив аж 25 лютого 2022 року — питання також не до головкома.

Далі без цитат ніяк. Народний депутат М. Безугла заявила: “…військове керівництво не може надати ніякого задуму на 2024 рік, а всі їхні пропозиції щодо мобілізації зводяться до того, що треба більше людей без жодної пропозиції зі змін системи ЗСУ, то таке керівництво має піти”. Вище ми вже розібралися, що жодних задумів “військове керівництво” надавати не зобов’язане. Що таке “система ЗСУ” — самі не розберемося, коментар парламенту треба. А ось про “всі їхні пропозиції” — тут зупинимось.

Бюджетний кодекс визначає, що головні розпорядники коштів (а в галузі оборони це Міністерство оборони) подають бюджетні запити. Бюджетний запит — документ, що містить пропозиції до проєкту бюджету на плановий бюджетний період з відповідним обґрунтуванням обсягу бюджетних коштів, необхідних для виконання покладених на нього функцій на середньостроковий період, на підставі відповідних граничних показників видатків бюджету та надання кредитів з бюджету. 9 листопада парламент ухвалив Закон “Про Державний бюджет України на 2024 рік”, а 28 листопада президент Зеленський підписав. Тобто оборонне відомство подало свою потребу на 2024 рік й обґрунтувало її. На сайті Верховної Ради повідомляють, що пан Завітневич, голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки, під законопроєктом про держбюджет поставив свій підпис. Дивно, що заступниця голови комітету не може спитати голову й попросити показати документи, надані Міноборони.

І ось коли Генштаб отримує закон про бюджет на наступний рік, там відбувається цикл уточнень документів оборонного планування, тобто Орієнтовного плану утримання і розвитку Збройних сил України. Цікавий момент: цей план складають на наступний і ще два роки наперед. Тобто складений у 2022 році план ВЖЕ містив показники 2024 року. Показники уточнюють саме зараз, адже бюджет-2024 президент підписав всього три дні тому. І цього ж року виписані показники на 2025—2026 роки. Тобто військові все мають. Те, що нардепи не знають, що в кого питати, — показник загальної компетентності народних обранців, а не того, що військові чогось не мають/військові щось приховують.

Розгін туману закінчимо документом, котрий проясняє, що кому можна знати, а що — ні. СБУ видала у 2005 році наказ “Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю”, де пояснила, кому і що можна читати. Так ось, там написано, що відомості про зміст стратегічних (оперативних) планів застосування Збройних сил мають гриф особливої важливості й ці документи будуть сховані від загалу найближчі 30 років. Що ще цікаво: крім допуску (котрий нардепи мають), треба ще мати доступ. А до планів застосування Збройних сил, до котрих належить і Задум стратегічної оборонної операції, допущено надвузьке коло осіб — до нього народні депутати не входять. Тому мусять змиритися з тим, що задуму їм ніхто не покаже.

Стосовно “всіх їхніх пропозицій щодо мобілізації…” ще складніше. Президент сказав: “У мобілізації дуже важливо, щоб із пункту А ми вийшли і розуміли, куди ми йдемо — у пункт Б. Ми маємо знати, куди ми повинні прийти і якими силами. Тому комплексний план із цього питання буде наступного тижня. Принаймні таке завдання поставлено і Залужному, і Умєрову, і Шмигалю, тому що там є й економічні питання. Вони всі комплексно доповідатимуть наступного тижня”. 

Я не знаю, де в мобілізації пункти А і Б, тому пропоную зачекати, коли наступного тижня “і Залужний, і Умєров, і Шмигаль” нададуть комплексну доповідь і загал дізнається, “куди ми повинні прийти і якими силами”. Отоді і поговоримо. Імовірно — про ТЦК, ВЛК, мобілізацію, демобілізацію. Хоча з контексту заяви вже зараз зрозуміло, що мова має йти про комплектування Сил оборони персоналом. 

Віктор КЕВЛЮК, експерт Центру оборонних стратегій