“Cильна рука” — це та, яка дає результат

Кожен із основних кандидатів у президенти намагається так чи інакше запропонувати своє бачення та свої інтерпретації цієї тези.

Зокрема, Ющенко розпочав активний PR на роботі силового блоку. Настільки активний, що він межує з банальним втручанням у діяльність слідчих груп та із тиском на органи правопорядку. Команда Віктора Януковича відмінює традиційну тезу про “козлів, які заважають нам жити”. Навіть Арсеній Яценюк вдягнув своїх активістів у хакі та розпочав жорсткий пошук вин¬них у негараздах країни. Проте перераховані варіанти є, м’яко кажучи, несерйозними та не харизматичними спробами експлуатації цього доволі тонкого образу.

Суспільство справді втомилося від деструктивного популізму та неконтрольованого розгулу демократії, який межує з безкарністю та безвідповідальністю. Люди хочуть бачити ефективність тези “закон один для всіх”. Це стосується як побутового досить примітивного її тлумачення, так і глобального економічного рівня. Не слід забувати, що в країні деякий час тому розпочав активно формуватися т.зв. “середній клас”, який має стати передумовою для зміцнення демократичних традицій у суспільстві. А ця верства населення насамперед хоче бачити владу – прогнозованою та економіку – передбачуваною. Середній клас хоче бачити те, чого немає ані в діях команди Ющенка, ані у виступах опозиції. Саме тому банерна кампанія “вони блокують, вона – працює” виявилася настільки ефективною.

На початку цього року головною фішкою політичної комунікації стало протистояння усіх із Тимошенко. Ця тема була настільки популярною, що до неї долучилися і Президент, і представники регіональної влади, і опозиція, і навіть члени коаліції. Тимошенко опинилася сам на сам із кризою, із зовнішніми та внутрішніми опонентами, з девальвацією гривні та відвертими спекуляціями банкірів. Політтехнологи СП, Януковича та Яценюка потирали руки в очікуванні катастрофічного падіння рейтингу керівника Уряду… Але країна мала натомість позитивні наслідки роботи з МВФ, ситуативне покращення макроекономічної ситуації та вирівнювання електоральних рейтингів. Як результат – на початку літа рейтинг Януковича завмер, рейтинг Яценюка зменшився, а рейтинг Тимошенко розпочав незначне зростання.

Що ж відбувається із суспільним запитом? Політтехнологи “нової опозиції” відверто перетиснули із тезою про “третю силу”, не запропонувавши виборцям яскравих свідчень того, що уособленням цієї сили є саме Яценюк. Технологічні команди Ющенка та Януковича занадто послідовно тримали дистанцію від будь-якої відповідальності за ситуацію у державі, перекладаючи всю провину на плечі Тимошенко. Але лідер БЮТ у публічних виступах підхопила цю тезу – і справді задекларувала готовність нести відповідальність за ситуацію у державі, тим самим викинувши якщо не на маргінес, то на політичне узбіччя таких носіїв центральної та регіональної влади, як Президент Ющенко та Партія регіонів.

Тимошенко ризикнула і продемонструвала силу. Це те, що прагнув бачити виборець. Вона розпочала активну управлінську експансію у багатьох секторах економіки, не знявши високих пріоритетів соціальної складової. Економіка справді набула ознак державного регулювання та зменшила вагу регуляторних механізмів. Це те, що має робитися в умовах економічної кризи. Нацбанк як регулятор фінансового ринку вочевидь не здатний був забезпечити стабільність на ринку. Паніка з внесками у проблемних банках могла вийти на вулиці та загрожувати соціальними заворушеннями. Президент, який курує роботу НБУ, фактично закриває на це очі, стимулювавши різного роду махінації та спекуляції на ринку. Тимошенко досить відверто та жорстко входить із державним капіталом у проблемні банки, принаймні задекларувавши готовність держави захистити всю банківську систему. Це те, чого очікували люди.

Можна по-різному розцінювати політику Уряду у вугільній та металургійній галузі, але Тимошенко змогла забезпечити безперебійну роботу принаймні державних шахт та своєчасні розрахунки з металургами. Так само, як певні управлінські преференції надали змогу металургійній промисловості відновити виробництво. Це ті кроки, які мали робити власники підприємств і не зробили. Це те, що ліберальними економістами називається “адміністративні методи управління економікою”.

Зараз багато говорять про Шарля де Голля, про сильну постать у політиці. Але мало хто пам’ятає такий термін епохи де Голля, як “дирижизм”. Сутність дирижизму як напрямку економічної науки полягає в обґрунтуванні необхідності використання різних засобів для державного контролю над економікою. Це те, що робив де Голль на початку 60-х, витягуючи Францію із чергового витка економічної кризи. Звісно, співставлення нинішніх обставин в Україні з деголлівською Францією не є абсолютно коректним, але тенденції досить показові.
Як би там не було, але в умовах кризи (економічної чи політичної) суспільство згодне навіть піти на певне обмеження своїх прав заради економічної та особистої безпеки. Саме звідси формується запит на т.зв. “сильну руку”. І цей запит не слід плутати із загрозою демократії чи передумовою авторитаризму – це лише свідчення неефективності політичної моделі та безвідповідальності нинішньої влади.

Віталій БАЛА
директор АМС