Чому газу в Україні споживають і видобувають менше, а ціна — більша

Третя газова “війна”, яку Росія розпочала з Україною влітку 2011 року, знову актуалізувала ряд питань енергетичної безпеки нашої країни.

Скільки наша держава видобуває власного газу?

Скільки він коштує?

Чи достатньо його для забезпечення житлово-комунальних потреб населення?

У чиїх інтересах Кабінет міністрів в 2010 році дозволив експортувати газ вітчизняного виробництва?

З якої причини в 2010 і 2011 роках, незважаючи на численні заяви Азарова і Бойка про необхідність і можливість збільшення видобутку блакитного палива в Україні, він вже другий рік знижується?

Чому влада спокійно споглядає, як більша частину доходів від державних газових активів присвоюють собі наші олігархи?

Чим загрожує нам розпочата Росією скупка газових активів України, Польщі та ряду інших Європейських країн?

Щоб розібратися в цьому, спочатку згадаємо недавню історію видобутку газу в Україні.

Навіщо Бойко обманює український народ

Найвищий рівень видобутку газу в Україні був досягнутий в 1975 і 1976 роках (по 68,7 млрд. куб. м).

У наступні роки видобуток вуглеводнів знижувалася через вичерпання вже відкритих родовищ та скорочення обсягів геологорозвідувальних робіт у зв'язку з концентрацією коштів на пошук і освоєння унікальних за запасами нафтових і газових родовищ в Західному Сибіру.

Нафтопошукові роботи в Західній Україні значно інтенсифікувалися після розробки технології поділу нафти на фракції.

В даний час найбільшими нафтогазовидобувними компаніями України є ВАТ “Укрнафта”, ДК “Укргазвидобування” і ДАТ “Чорноморнафтогаз”, що входять в структуру “Нафтогаз України”, а також державна холдингова компанія “Надра України”.

На кінець 2011 року НАК здійснював видобуток вуглеводнів на 234 родовищах нафти і газу, в тому числі ДК “Укргазвидобування” — на 135 родовищах, ПАТ “Укрнафта” — на 89-ти, а ДАТ “Чорноморнафтогаз” — на 10-ти.

Найбільш великими з приватних газодобувних підприємств є СП “Полтавська газонафтова компанія”, “Пласт”, СП “Укрнафтогазтехнологія”, ПАТ “Нафтогазвидобування”.

Згідно із заявою прес-служби “Нафтогазу України”, за підсумками 2011 року компанії НАКу додатково видобули 1,286 млрд кубометрів газу за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів.

За рахунок цих же заходів було видобуто додатково 638,8 тис. тонн нафти і газового конденсату.

У січні ж 2012 року, за твердженням прес-служби “Нафтогазу”, обсяг видобутку блакитного палива в Україну становив 1,745 млрд куб. м (на 0.7% більше, ніж у січні 2011 року), в т.ч. Природного — 1,687 млрд куб. м (на 1.1% більше).

У дисонанс заяви “Нафтогазу” прозвучало її спростування з боку експерта Інституту енергетичних досліджень Юрія Корольчука: “У 2011 році Україна ніяких обсягів газу і нафти додатково не добувала, а у державних компаній навпаки спостерігалося падіння видобутку газу і нафти”.

Компанії, що входять в “Нафтогаз України”, знизили видобуток газу на 1,2% — до 18,1 млрд. куб. м в т.ч. Природного — 17,440 млрд куб. м (на 1.5% менше).

Зокрема, видобуток газу ДК “Укргазвидобування” становив 14,909 млрд куб. м газу (на 0.5% більше), в т.ч. Природного — 14,727 млрд куб. м (на 0.1%), видобуток газу ПАТ “Укрнафта” — 2,146 млрд куб. м (на 12.2% менше), в т.ч. Природного — 1,657 млрд куб. м (на 13.6% менше). ДАТ “Чорноморнафтогаз” видобула 1,056 млрд куб. м природного газу (на 0.5% більше).

Про це сказав експерт Інституту енергетичних досліджень Юрій Корольчук. За його словами, збільшити видобуток вдалося лише завдяки зусиллям приватних компаній, які в 2011 році видобули 2,02 млрд куб. м газу — на 18% більше, ніж у 2010 році.

У січні 2012 року, за інформацією експерта, видобуток газу в порівнянні з січнем 2011 року скоротилася на 0,5% — до 1,7 млрд. куб. м. Це дало Корольчуку підставу стверджувати, що держкомпанія “відмиває” міністра енергетики Юрія Бойка, який весь 2011 рік обіцяв збільшення видобутку газу, а цього не сталося”.

За його словами, громадськість стає жертвою маніпуляцій цифрами з боку нафтогазових компаній.

“Перед нами розігрується чергова газова містифікація нарівні з уже усталеними містифікаціями про сланцевий газ і LNG-термінал. На цей раз містифікація більш сумна, тому що за великим рахунком видобуток газу на суші — це єдиний реальний газовий актив України, який можна розвивати як альтернативу російському газу. І якщо його “догробити”, що роблять зараз, то можна впевнено йти на зустріч “Газпрому” з високо піднятими руками”, — зазначив Корольчук.

Таким чином, можна стверджувати, що якщо з 2000 по 2009 рік видобуток власного українського газу зростав, то в 2010 році все обвалилося, оскільки був вичерпаний потенціал, який закладався спочатку при створенні “Нафтогазу України”.

Тому якщо ще в 2009 році ми добували 21,35 млрд куб. м на рік, то в 2010 році Україна видобула тільки 20,5 млрд куб. м газу. Хоча, згідно Енергетичної стратегії України, ми повинні були здобути в 2011 році не менше 24 млрд куб. м газу.

Хто, коли і скільки споживав газу в Україні

Газ традиційно відігравав ключову роль в економіці України. У 2005 році, останньому році “дешевого” газу, його частка в енергетичному балансі країни досягала 41%.

Хоча споживання газу на той час значно скоротилося в порівнянні з майже 120 млрд. куб. м в рік на початку 90-х років внаслідок демонтажу частини промислових потужностей, його обсяг, як і раніше залишався значним.

За даними “Нафтогазу”, в 2005 році в країні було використано 78 млрд. куб м газу, з яких 60 млрд куб м — імпортний (37 млрд — з Середньої Азії, 23 млрд — плата “натурою” за транзит російського газу в Європу). Із загального обсягу споживання газу на той час 7,8 млрд куб м доводилося на т.зв. технологічний газ.

До цієї ж статті відносилася невелика кількість газу, що застосовувався в якості сировини для виробництва скрапленого газу та бензину.

Решта 70 млрд куб м ділилися між промисловістю та житлово-комунальною сферою (населення, підприємства теплокомуненерго (ТКЕ), бюджетні організації).

В цей обсяг включалися технологічні та “комерційні” втрати, що виникали, в основному, на рівні облгазів через зношеність розподільних мереж, помилок в управлінні газовим господарством і, судячи з усього, прямих зловживань.

Розмір цих “втрат”, за деякими джерелами, міг досягати 2,5-3 млрд куб. м газу на рік.

Крім того, в загальний баланс, мабуть, не включалися дані з експорту та реекспорту газу, який, ймовірно, становив кілька мільярдів кубометрів на рік. Таким чином, офіційні обсяги споживання газу Україною в середині нинішнього десятиліття були завищеними.

Різке підвищення цін на газ в 2006-2008 роках (як імпортних в цілому, так і внутрішніх для промислових і комерційних споживачів), природно, позначилося на обсягах споживання.

У 2007 році, останньому докризовому, споживання газу становило вже 69,8 млрд куб. м, з яких тільки 49,1 млрд куб м доводилося на імпорт.

За даними ЗМІ, на виробничо-технологічні потреби було використано трохи більше 7,2 млрд куб. м, на частку промисловості довелося 25,8 млрд куб. м, а населення, ТКЕ і бюджетної організації спожили майже 36,8 млрд куб. м.

Таким чином, виходило, що за два роки промислові споживачі знизили попит на дорогий газ майже на 30%, а ось споживання газу в комунальному секторі, де його вартість залишилася низькою, навіть збільшилася. Втім, на цифри, можливо, вплинуло і фактичне припинення реекспортних операцій.

Подальше падіння газових показників в економіці України відбулося вже внаслідок кризи. У 2009 році різко скоротили обсяги виробництва найбільші промислові споживачі газу — виробники добрив та металурги.

Падіння оборотів в будівельному комплексі знизило попит на такі матеріали, як цегла і цемент, при випуску яких також застосовується природний газ (як енергоносій).

У глибокій кризі опинилася цукрова галузь, машинобудування і металообробка, які теж є великими споживачами газу.

Нарешті, зменшення вироблення електроенергії внаслідок зниження її споживання дозволило практично відмовитися від використання газу і в цій галузі.

Всього, за даними “Нафтогазу”, в 2009 році споживання газу впало до 51,9 млрд куб. м — більш ніж на третину в порівнянні з 2005 роком. З них тільки 26,8 млрд куб м припало на імпорт при власному видобутку 21,2 млрд куб. м.

Вирівнювання балансу відбулося за рахунок відбору газу із сховищ.

Внаслідок скорочення обсягів транзиту та перекачки газу по внутрішніх мережах, витрати технологічного газу знизилися до 5,4 млрд куб. м, тобто приблизно на 30%, якщо взяти за базу той же 2005 рік.

Промисловість використовувала близько 19,7 млрд куб. м газу, скоротивши його споживання більш ніж на 40% за чотири роки, а населення, ТКЕ і бюджетники — 26,8 млрд куб. м, тобто скоротивши приблизно на чверть.

Втім, тут основне зниження припало на частку “великих” ТЕС, тоді як населення і підприємства комунальної енергетики зменшили споживання газу в порівнянні з докризовим часом менш ніж на 10%.

Кабінет міністрів Юлії Тимошенко в кінці грудня 2009 року підготував свій баланс національного газового ринку на поточний рік.

Згідно з цими розрахунками, споживання газу в 2010 році оцінювався в 57,1 млрд куб. м, з яких на технологічні потреби відводилося 6,6 млрд куб. м, промисловцям (враховуючи ТЕС) — 23,8 млрд куб. м, ТКЕ та житлово-комунальному сектору — близько 26 млрд куб м.

Задовольнити ці потреби передбачалося за рахунок 20,7 млрд куб. м власного видобутку та імпорту 27 млрд куб. м (як і в 2009 р.). Різницю знову планували покривати за рахунок відкачування газу зі сховищ.

Однак, якщо в 2009 році цей показник становив близько 3,9 млрд куб. м, то в 2010 році — вже 9,4 млрд куб. м, приблизно стільки ж і в 2011 році.

Населенню в 2009 році було відпущено 16,8 млрд куб. м газу, тобто вітчизняного продукту для цієї категорії споживачів вистачило б з лишком, але в даних статистики є ще так звані комунально-побутові потреби — 9,3 млрд куб. м.

Останнє формулювання досить розпливчасте, тому зрозуміти, скільки насправді газу йде на підприємства теплокомуненерго (ТКЕ), які забезпечують населення теплом і гарячою водою, неможливо.

Будемо брати по максимуму: для забезпечення українців газом, включаючи тепло і гарячу воду, необхідно 26,1 млрд куб. м, тому треба докуповувати 5,8 млрд куб. м імпортного газу.

Але у своєму недавньому виступі в ефірі одного з українських телеканалів міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Бойко заявив, що “газу власного видобутку вистачає для населення, це конфорки, бойлери, які люди поставили у своїх квартирах. Теплокомуненерго, це централізоване опалення, це 8 млрд куб. м газу на рік, вони споживають газ імпортний”.

Який обсяг споживання газу українським населенням

В Україні газифіковано в Україну більше тисячі міст і селищ міського типу, та понад 25 тис. сіл. Газ поставляється майже 150 тисячам підприємств і комунально-побутових споживачів. Газ (включаючи скраплений) отримують близько 13,5 млн приватних споживачів.

Наскільки система складна, можна судити з такого: якщо протяжність магістральних газопроводів в однонитковому виконанні становить 39,8 тис. км, то газорозподільних мереж (тиском нижче 12 атмосфер) в країні понад 367,4 тис. км. Необхідний режим газопостачання в системі забезпечують понад 63 тис. газорозподільних пунктів.

На початок 2008 року в Україні було газифіковано 12,8 млн квартир, споживання газу цим сектором становило в 2009 році близько 16,8 млрд куб. м.

Якщо вірити заявам голови Бойка, приблизно такі ж обсяги блакитного палива були використані населенням і в 2010 і в 2011 роках.

За останні 5 років цей показник практично не змінюється, хоча з 2004 року кількість газифікованих квартир зросла більш ніж на 1 млн.

Більше того, споживання газу цим сектором помітно скоротилося в порівнянні з серединою 90-х років.

Наприклад, у 1996 році 9,6 млн газифікованих квартир використовували 21,5 млрд куб. м газу з урахування технологічних втрат.

Зменшенню споживання природного газу населенням сприяють декілька чинників.

Перш за все, позитивну роль зіграло широкомасштабне введення газових лічильників. На початку 2008 року вони були встановлені більш ніж у 55% побутових споживачів газу, при цьому в квартирах, де газ використовується для опалення, ця частка перевищувала 85%.

До недавнього часу як раз саме на газове опалення припадала левова частка зростання споживання газу домогосподарствами, однак подорожчання газу та очікуване зростання тарифів, які більше за все повинні вдарити саме по цій категорії споживачів, істотно сповільнили процеси установки нових газових котлів.

У приватних будинках для опалення частіше стали використовуватися електричні нагрівачі. Крім того, в останні роки газ дещо менше використовується для приготування їжі у зв'язку з широким розповсюдженням такої кухонної техніки як електрочайники, мікрохвильові печі і т.д.

За даними Міненерговугілля, скорочення споживання газу відбулося в останні роки і в ТКЕ.

У 2009 році галузь використовувала тільки близько 9,3 млрд кубометра газу, а в 2010 і в 2011 роках ця цифра коливалася в районі 9,7-9,8 млрд кубометра.

Фахівці пропонують кілька шляхів подальшої економії газу в житловому секторі. Найбільш простий з них — оснащення всіх газифікованих квартир та приватних будинків лічильниками при значному підвищенні цін на газ для населення, які в Україні зараз в 4-8 разів нижчі, ніж в Європі.

Передбачається, що тоді споживачі будуть самі дбати про економію і не витрачати газ даремно.

За деякими оцінками, за рахунок цього використання газу домогосподарствами можна буде скоротити на 30%, тобто до близько 12 млрд куб. м на рік.

Однак існує інший, більш швидкий і ефективний спосіб скорочення обсягів споживання газу населенням. А саме, виправлення штучно надутих протягом 1990-х років норм, за якими наші громадяни змушені платити за газ.

Норми споживання газу як засіб пограбування населення

За даними Держкомстату СРСР, Україна в середині 70-х років використовувала на власні комунальні потреби близько 7 млрд куб м газу. Цього було достатньо, щоб утримувати житловий фонд в теплі.

За минулий час кількість будинків збільшилася десь на 23-25% (так як за часів незалежної України будівництво житла різко скоротилася, це зростання в значній частині належить до останніх років Радянської влади).

Відповідно, на комунальні потреби українців сьогодні має йти близько 9,5-10 млрд куб м. Чому тоді обсяг споживання вітчизняним комуненерго газу виріс в 3,5 рази? Відповідь дуже проста — за рахунок штучного роздування владою “норм споживання”.

Так, постановою Кабінету міністрів від 15.04.92 року № 193 тарифи на теплопостачання житлової площі квартир були поширені на їх загальну площу. Тобто люди почали платити на 20-30% більше.

Інакше кажучи, “не вдаривши пальцем об палець”, не побудувавши жодної котельні, не проклавши жодного метра труби, не витративши ні одного зайвого кубометра газу, теплоенергетики збільшили свої доходи на 20-30%.

У період прем'єрства Павла Лазаренка уряд своєю постановою від 8.06.1996 року № 619 підняв нормативи споживання газу відразу на 63%. В результаті одна людина стала оплачувати вже 9,8 куб. м газу проти 5,5 куб. м на сім'ю з 5-ти осіб за Радянської влади.

Завдяки цьому “Єдині енергетичні системи України” Тимошенко заробили тоді на простих громадянах мільярди доларів. Але оскільки ціна на газ тоді ще залишалася низькою, підвищення норм населення особливо не відчуло.

Змінив Лазаренка на посту прем'єр-міністра Валерій Пустовойтенко, який підписав постанову уряду, згідно з яким у разі відсутності гарячої води споживач повинен платити додаткові гроші за газ, так ніби він користується “віртуальною” колонкою і спалює ще додатково 18,3 куб. м на людину щомісяця.

Виходячи з вищесказаного, можна стверджувати, що обсяг списування на споживання населенням газу завищений як мінімум в 2-2,5 рази.

Але крім штучного надування норм споживання населенням газу українська державна бюрократія використовує і ще один засіб, що дозволяє нашим олігархам істотно гальмувати зниження реальних обсягів споживання населенням газу для своїх потреб.

Починаючи з часу свого заснування, “Нафтогаз” постійно заявляла, що приділяє особливу увагу питанням налагодження якісного приладового обліку газу для всіх категорій споживачів природного газу, в тому числі і населення.

Станом на 1 січня 2011 загальна кількість встановлених лічильників у населення становила 8,24 млн одиниць. На сьогодні, за даними НАКу, їх встановлено 8,5 млн штук, тобто приладами обліку витрати газу забезпечені 62,2% від загального числа споживачів.

Якщо вірити заявам офіційних осіб “Нафтогазу України”, пріоритетом його програми є забезпечення обліку газу в квартирах, де газ використовується для опалення.

В житловому фонді цієї категорії споживачів встановлено близько 6,92 млн лічильників газу, або 97,9% від їх загальної кількості. Це дає можливість враховувати близько 86% від загального обсягу споживання природного газу населенням.

Але показовим у діяльності НАКу щодо реалізації його програми стало те, що, в першу чергу, його дочірні підприємства стали оснащувати газовими лічильниками бюджетні організації та установи.

За даними Держкомстату у перший рік реалізації програми (2005) були поставлені “на лічильник” 99,3% з 177 125 державних структур і підприємств. Причому причина цього факту була банальна — левова частка заборгованості перед усіма комунальниками складається саме з неплатежів бюджетних організацій, які хронічно недофінансовуються з державного та місцевих бюджетів.

Саме тому влада вирішила не економити на лічильниках там, де розплачуватися за газ доводиться їй самій, зате підтримує умови (запроваджуючи нормативи), при яких газові магнати можуть спокійно “економити” (точніше — красти) вже оплачений населенням газ і спекулювати ним.

Адже судячи за даними того ж Держкомстату, незважаючи на кризу, рівень оплати населенням України газу та опалення, в 2009-2011 роках становив близько 96-97% від нарахованих сум.

У той же час для завершення процесу обладнання житлового фонду Верховна рада в 2011 році прийняла спеціальний закон “Про забезпечення комерційного обліку природного газу”.

Він зобов'язав газорозподільні підприємства встановити газові лічильники до 1 січня 2012 року для тих, хто використовує газ комплексно, у тому числі для опалення; до 1 січня 2016 року — газ, що використовують для підігріву води та приготування їжі; до 1 січня 2018 року — для тих, хто використовує газ лише для приготування їжі.

Фінансування робіт з оснащення газовими лічильниками населення парламент поклав на плечі господарських суб'єктів, які розподіляють природний газ на відповідній території.

Як випливає із закону, влада особливо не поспішає повністю поставити на лічильник все населення. І це не дивно, адже при його відсутності ціна на газ для населення десь на 8-10% вища (див. таблицю).

Газові тарифи для населення в Україні на початок 2012 року

Обсяг споживання в рік	Вартість одного куб. м при наявності лічильника	Вартість одного куб. м за відсутності   лічильника
Менше 2,5 тис. куб. м	72,54 коп.	79,8 коп.
Від 2,5 тис. до 6 тис. куб. м	1 грн. 09,8 коп.	1 грн. 20,78 коп.
Від 6 тис. до 12 тис. куб. м	2 грн. 24,82 коп.	2 грн. 47,32 коп.
Більше 12 тис. куб. м	2 грн. 68,56 коп.	2 грн. 95,41 коп.

Але про те, що прийнята “Нафтогазом” ще в 2005 році програма забезпечення повного обліку тихо і благополучно завалюється, свідчать, наприклад, коментарі “низових” її виконавців.

Так, за словами головного інженера ВАТ “Дніпрогаз” Павла Кішкара, робота з встановлення приладів обліку газу триває планово з 2005 року і проводиться на безкоштовній основі.

Тобто теоретично, поява лічильника в будинку його жителю витратами не загрожує: прилади встановлюються за рахунок коштів, що надійшли газорозподільним структурам в рахунок регулярних оплат населення і підприємств. У 2011 році, за твердженнями Кішкара, в Дніпропетровську співробітниками “Дніпрогазу” було встановлено близько чотирьохсот лічильників газу.

Єдина проблема для людей, кажуть газовики, це терміни установки приладів. Зважаючи величезну кількості господарств, стояти в черзі на безкоштовний прилад можна роками.

Більш нетерплячим і бажаючим швидше почати економити доведеться викласти за газовий лічильник від 1,8 тис. гривень (лічильник, матеріали, робота техніка). Але ж ця сума не включає в себе необхідність оплати для багатьох жителів перенесення плит або переварювання.

Володимр ЛАРЦЕВ