Чим загрожує Україні закон про декомунізацію

Наприкінці липня Київська міська державна адміністрація прийняла постанову про ліквідацію та заміну радянської символіки на міських спорудах. До “символіки” віднесли чомусь лише серп і молот а також портрет Володимира Леніна. Далі — цікавіше: комуністичні символи мають замінити на “державні символи України”. Раніше в київському метрополітені жертвою закону про декомунізацію пала мозаїка “Червоноармієць”. 

Власне, нічого цікавого не було би, якби йшлося про таблички, автобусні зупинки чи навіть червоноармійців в метро. Але проблема в тому, що йдеться, зокрема про монументальні розписи і мозаїки, які прикрашали будівлі з радянських часів, коли це був дуже популярний жанр.

Ви вже уявили собі на цих мозаїках “державні символи України” на місці зафарбованих серпів і молотів? Нажаль, сміятися зарано: держчиновники вирішили виявити смак і розуміння того, що над мистецтвом таку наругу чинити неможна. Тому мозаїки мають бути просто демонтовані. Повністю.

Наразі у розпорядженні КМДА є список об'єктів, які підлягають демонтажу. Зокрема, відомо, що до списку потрапили дві мозаїки — “Трипілля” та “Київська Русь” — з столичних будинків на проспекті Перемоги. Чому саме вони? Адже на них навіть серпа з молотом немає!

Фахівці сподіваються, що це помилка, що переплутані номери будинків — на одному дійсно є зображення серпа і молота (мистецтвознавці стверджують, що це цитата з роботи Г.Нарбута). Але знову-таки, лише на одному, а в переліку КМДА позначені дві мозаїки. Експерти вважають, що другою може стати зображення “радянського” герба Києва. На якому, щоправда, ніколи не було серпа і молота. Але, може, в листі каштану київські владі щось таке ввижається...

Художнє середовище нуртує. Час від часу хтось нагадує, що “він попереджав, що нічого доброго від цієї декомунізації не буде”, інші, у відповідь, вважають, що владу “підставили” з метою дискредитації самого закону. Всі сходяться на тому, що все має вирішувати рада експертів, чи, як казали колись, “худсовет”.

Втім, історія з можливим демонтажем монументальних мозаїк доволі дивна. Почати хоча б з того, що демонтажу мозаїк не вимагає і не може вимагати закон про декомунізцію. Оскільки, згідно з законом, заборона на символіку не поширюється на витвори мистецтва, створені до прийняття цього закону. Можна було би “причепитися” до того, що серп та молот на мозаїці є “публічною демонстрацією” — але, знову таки, згідно з законом, така демонстрація можлива, якщо вона “не призводить до пропаганди злочинного режиму”.

То чому ж влада так активно взялася за міський простір? По-перше, це дуже вдячне поле для демонстрації бурної діяльності. Значно простіше показати результати у вигляді зруйнованої мозаїки, ніж у підвищенні соціальних стандартів чи якості послуг ЖЕКів. По-друге, деякі “звільнені площі” можна пристосувати “до діла”. Уявіть, які можливості у тих самих скандальних будівель на проспекті Перемоги — якщо, приміром, замінити “неактуальний” герб Києва рекламним банером. Від мозаїки толку ніякого, а місце під рекламу дуже виграшне.

Втім, корінь проблеми, здається в іншому. Від декомунізації монументальні твори, швидше за все, можна врятувати. А останнє слово в цій суперечці митців з бюрократами має сказати не “худсовет”, а суд.

Єдине питання — актуальний статус мозаїк. Чи є вони “творами мистецтва”? Бо якщо так, то на монументальні твори має поширюватися охоронне законодавство. І тоді вони перетворяться на справжню проблему.

Зокрема, для власників будівлі, яким, може, колись захочеться цю будівлю продати, чи перебудувати чи просто знести. До речі, ця проблема зовсім не нова. Все це ми проходили у “лихі 90-ті”. Коли монументальні твори зникали один за одним, і зовсім не тому, що вони вважалися за “крамольні”. У найкращому випадку це ставалося тому, що вони ставали аварійними, починали “сипатися”, і збити їх було значно простіше і дешевше, ніж викликати майстра з реставрації.

А скільки творів стали жертвами нових господарів, які надавали перевагу “євроремонту” перед авторською роботою! Важко порахувати всі втрати, які вже понесло українське монументальне мистецтво, простори українських міст. Просто через те, що ніяких механізмів захисту цього простору і цих творів не було і немає дотепер. Тому у випадку з нинішнім поривом міських влад до знищення творів радянського монументального мистецтва навіть важко казати, власне, про декомунізацію. Це просто такий собі новий бренд, під яким відбувається доволі старий і, на жаль, звичний процес втрати власного культурного надбання.

Екатерина ЩЕТКИНА