Час визначатися!

Минулий рік показав, що орієнтована на експорт економіка стає дедалі залежнішою від імпорту. Таке враження, що ми не усвідомлюємо очевидних переваг, тоді як поруч ними дуже добре користуються. Німеччина, приміром, завдяки своєму експортному потенціалу стрімко скорочує безробіття. Підтримка експортної складової — це не тільки додаткові робочі місця, а й валютні надходження, які необхідні завжди, а сьогодні — й поготів. І для того, щоб зміцнювати бюджетні позиції, і для того, щоб гарантувати цінову стабільність на внутрішньому ринку. 

За належного обсягу валютних надходжень держава мала б змогу кредитувати реальний сектор економіки, не вдавалася б до такої суперечливої практики, як паспортизація валютообмінних операцій.

Отже, потрібна розумна, цілеспрямована програма з імпортозаміщення, якої, на жаль, немає. 

На мою думку, і не буде, якщо не виробити стрункої та зрозумілої для суспільства стратегії економічного і соціального розвитку. Є начерки, але такої стратегії також немає.

Я кажу з такою упевненістю, бо фактично жоден із законів про державну підтримку тієї чи іншої галузі не працює. Є закони про підтримку судно-, автомобіле-, літакобудування — не діють.

Не шануємо свого власного — ще півбіди, а що забираємо останні обігові кошти, то, вважай, провокуємо цим остаточний розвал промисловості. Це ж як треба не любити власного виробника, щоб не повертати йому вчасно ПДВ, не розраховуватися належним чином за відвантажену продукцію?! Згадайте хоча б розрахунки держави з Крюківським вагонобудівним заводом. Про нього заговорили тільки після того, як почали “сипатися” на морозі “Хюндаї”. Тільки тоді згадали, що КВБЗ не тільки безвідмовний позичальник, а ще й розробник конкурентного інноваційного рухомого складу. Тобто він може випускати поїзди навіть кращі за південнокорейські.

Є закон про підтримку сільськогосподарського машинобудування, але також не діє. 

У МЕРТі є відповідний структурний підрозділ, проте ця галузь за рік виробила аж п’ять комбайнів! Це тільки посилює враження, що ми не бачимо власних переваг. Або не усвідомлюємо того, що прибутки аграрного сектору через банківську систему повертаються кредитними ресурсами у промисловість.

Далеко не все залежить від департаментів МЕРТ. 

Ще рік-другий і ми відзначатимемо ювілей закінчення земельної реформи, але її оборотом навіть не пахне, а люди на цій землі вже не бачать свого майбутнього. Про це свідчить і відсутність попиту на вітчизняну сільгосптехніку, і загальне зубожіння сільської місцевості. 

Є сумніви, то може розпочати, як радять комуністи, усе спочатку: заборонити розпродаж, повторно розпаювати землю, а вже потім її продавати? 

Але час визначатися, бо невизначеність з кожним днем віддаляє нас від технологічно розвинених європейських країн.

Василь ГУРЕЄВ, екс-міністр економіки (1995—1997 роки), екс-міністр промислової політики (2001—2002 роки)