Будні табору Калашнікова під судом над Тимошенко

На алеї, неподалік від пам'ятника Леніну, гуртуються близько сотні людей. Більшість із них — у спортивному непримітному одязі, частина — в однакових синіх чи чорних бейсболках.

Ці люди зібрались тут не випадково. Всі вони — учасники мітингу під головуванням Олега Калашникова. Ввечері, майже не відходячи від місця “роботи”, вони отримають за “боротьбу з корупцією” та “викриття злочинної діяльності громадянки Юлії Тимошенко” по 140 гривень. І повернуться за швидкими грошима наступного дня.

Як працює індустрія політичного протесту під Печерським судом, з'ясувала кореспондент “Української правди”, яка записалася в мітингувальники.

У серпні в інтерв’ю Lenta.ru Олег Калашников гучно заявляв: у нас некомерційна та неприбуткова організація, тому “мотивувати” когось для участі в мітингах не можемо. Більше того, голова Загальновоїнської спілки наголосив: платити за мітинги — це аморально.

“Українська правда” вирішила особисто перевірити, наскільки слова екс-нардепа відповідають дійсності. Виявилось — мітинги оплачуються не гірше робочого дня вчителя, а інформацію про подібне “працевлаштування” можна легко знайти в інтернеті.

ля того, щоб потрапити до переліку мітингувальників, не потрібно мати ніяких зв'язків. Оголошення про набір учасників розміщені в соціальних мережах. Одне повідомлення — і ви в списку. Ми не знали, до якого з двох мітингів під Печерським судом, потрапимо. Виявилося, що до табору одіозного Калашнікова.

— Приходь о 6:20 до пам’ятника Леніну, — каже мій координатор.

— Так рано… Можна хоча б о 6:30?

— Ні, давай краще на 6:20, бо пізніше вже можуть людей перерахувати, — радить він, і я погоджуюсь прийти вчасно.

Справді, о цій порі під пам’ятник починає сходитись різноманітна публіка. Тут і похмурі хлопці в темних спортивних костюмах, і нафарбовані дівчата, і сумнівного вигляду особи “за сорок”. Вони стоять невеликими групками: за час акції вони встигли подружитись, і часом навіть спільно ходять випити кави після роботи. Особливо кмітливі заводять дружбу і з координаторами: щоб не “кинули” з зарплатнею.

— Що, теж потрібні гроші? — звертається до мене невисока дівчина в спортивному одязі. — Я сюди постійно ходжу. Зручно, що платять щовечора. Головне, аби не “розвели”. Тому я своїх шукаю — Яріка або Бороду. Вони надійні, ще жодного разу не підводили. А от одна дівчина вчора з іншим домовилась — і він їй не заплатив.

Тим часом координатори помітно заворушились: йде начальство. На алеї з'являється Олег Калашников із помічницею, які перевіряють, чи справді “сотники” зібрали достатньо людей. Обдивившись колону, “регіонал” лишається задоволеним. На годиннику сьома, а це значить, що саме час займати позиції під Печерським судом.

Першими до двох таборів Загальновоїнської спілки України, під прапорами якої й відбувається мітинг, заходять охоронці. Далі по одному заводять учасників.

На вході нас зустрічають троє людей: двоє з них тримають бейсболки з марками, третій спостерігає.

Потрібно взяти фіолетову марку з правої купки та перекласти її до лівої.

Таким чином, підраховується, скільки осіб зайшло в кожен табір — від цього залежить, скільки ввечері заплатить організатор. На ліву руку ставлять печатку зі словом “Досить” — своєрідним слоганом акції. Така перепустка діє до “перезмінки” — 13-ї години дня.

За словами досвідчених мітингувальників, проносити фотоапарат до табору небажано.

Сумки не перевіряють, але по території постійно ходять координатори, які спостерігають за всіма учасниками.

Окрім того, стояти з речами заборонено: їх потрібно скласти в один з наметів. Якщо ж хтось дуже не хоче здавати, йому потрібно стати так, щоб цього не бачив Калашников — за один з наметів чи за дерево.

До спілки — за георгіївську стрічку

Офіційно мітинг розпочинається о 9 ранку. Щоб все виглядало організовано, людей розставляють у спеціально визначеному порядку та видають прапори. Для цього координатори позначають на асфальті квадрат, на який кожен повинен поставити прапор. Сходити з нього, принаймні, поки в таборі є начальство, заборонено.

Схема розміщення наметових містечок

“Сотники” намагаються видаватись дружелюбними: дають поради щодо того, як краще махати прапором, а також... роздають вату.

— Бери обов’язково! — каже дівчина, що стоїть поруч зі мною. — Зараз музика буде так гриміти, що краще чимось закласти вуха. Під вечір ледь витримуєш, голова боліти починає! Наші ще й змагання з сусіднім табором влаштовують. Якщо Юлині вмикають музику гучніше, то і тут підсилюють, щоб їх перекричати. І так цілий день!

Цікаво, що учасників мітингу активно залучають до членства в Загальновоїнській спілці. Цього ранку акція протесту починається з “лінійки” — під урочисту музику до спілки приймають нових членів. Окрім рукостискання та обіймів Калашникова і його прибічників, неофіт отримує посвідчення, бейсболку, значок та... георгіївську стрічку. І все це майже задарма: лише після разової сплати десяти гривень.

Залишалось незрозумілим, навіщо молоді вступати до цієї спілки. Як виявилось, люди часто стають її членами, не маючи чіткої мотивації.

— От, мені видадуть посвідчення і значок, — каже дівчина, яка заповнила анкету спілки.

— А що це дає? Можливо, якісь бонуси? Безкоштовний проїзд?

— Не знаю. До речі, і справді — треба буде спитати. Можливо, це щось іще дає, — відповідає вона.

Після посвяти грає гімн спілки — “Єднаймося”. Тут розпочинається основна діяльність проплачених мітингувальників — під звуки цієї пісні потрібно махати прапором.

Пісня закінчується. Всі стають на визначені місця. А далі все йде за усталеною програмою: спочатку виступ когось із членів спілки, під час якогось мітингувальники стоять, а потім — “Єднаймося”, під яку потрібно махати прапором. Загалом пісня грає приблизно кожні 10 хвилин, і наприкінці дня її слова починають дратувати навіть найстійкіших учасників.

Вихід — лише з маркою, гроші — прямо на Хрещатику

Учасники мітингу діляться на три вікові групи. Перша — студенти та випускники, які не можуть знайти нормальну роботу. Друга — люди “за 35-40”, не дуже добре вдягнуті, від деяких відчутно запах алкоголю. Третя — найменш чисельна — пенсіонери.

Відходити від робочого місця довше, ніж на 3-5 хвилин, можна тільки після дозволу координатора. У цей час прапор потрібно лишити на сусіда, або ж на самого наглядача.

Процедура виходу з табору досить бюрократична. “Сотник” дає тобі марку з номером, яку потрібно віднести в один з наметів. На ній позначають час твого виходу та дозволяють вийти. Потім на марці позначають час повернення в містечко, і згодом її віддають назад координатору. Так можна проконтролювати, скільки кожна людина провела за межами табору. Втім, якщо з координатором встановлені гарні стосунки, можна вийти і без марки — такі випадки нечасті, але трапляються.

Як виявилось, настільки сувора дисципліна лише в таборів Калашнікова, який ближче до суду.

— Я раніше стояла переважно в другому, який біля пам'ятника Леніна, — розповідає дівчина, яка ходить на мітинги ще з липня. — Там умови набагато кращі, підміняють частіше, можна посидіти в наметі. А тут — техніка, начальство ходить, тому не можна розслабитись. Завтра спробуй в другий пробитись. Там ще й музику не так чутно, — радить вона.

До речі, про виступи. Частина з них відтворюється в записі, частина — проголошується наживо. Приміром, самого Калашникова програють з диска. Інші члени спілки інколи й справді виступають перед малочисельною публікою. Але їх однакові спічі постійно лунають з однією інтонацією. Тому складається враження, що насправді це лише роботи, в яких запрограмовано короткі уривки тексту.

У другій половині дня до мене по черзі підходять двоє координаторів: питають вік. Дізнавшись про повноліття, починають розпитувати про навчання і роботу.

— Яка в тебе освіта? Що закінчила?

— Музеєзнавство.

— Що? Матеріалознавство? — перепитує один з них, чи то не розчувши, чи то не зрозумівши відповіді.

Я повторюю відповідь.

— Ага, — каже він після паузи. —Ти з дитинства мріяла стати музеєзнавцем?

— Ні, — відповідаю, — в дитинстві я мріяла стати ветеринаром.

Далі чоловік питає, що я планую робити в майбутньому. Відповідаю: знайти роботу з такою освітою нелегко, тому навіть не знаю. Можливо, секретарем влаштуюсь.

Він уважно дивиться на мене та пропонує: вступай у нашу спілку.

— Навіть і не знаю, — обдумую його пропозицію. — Це ж загально воїнська спілка, а я до військових ніякого стосунку не маю.

— Та нічого, — втішає координатор, — я теж не маю, і в спілку нещодавно вступив. Вона так називається тому, що наш голова, Олег Калашников, — колишній розвідник.

— А що буде треба робити? Це ж, мабуть, якісь членські внески треба платити?

— Ні, платити нічого не треба, тільки при вступі 10 гривень на кепку. А так організація бореться з корупцією. Зараз у нас тут акція, потім ще наступні будуть. Це все — для боротьби з корупцією, — повторює він.

— Якщо що, візьми анкету заповнити, — каже він та йде до входу в табір: туди вже прийшло начальство.

Цікаво, що сам Калашников з'являється в таборі тричі на день — вранці, ввечері та під час “перезмінки” о 13-й годині. Ті, хто лишається на другу половину дня, повторюють ранкову процедуру: перекладають марки та отримують печатку (вже з абревіатурою ВСУ) на праву руку.

О 19:45 мітинг підходить до кінця: тричі грає “Єднаймося”, після чого координатори роздають гроші.

Частина робить це просто на Хрещатику, не особливо ховаючись від людей та міліції.

Після цього учасники розходяться: завтра новий робочий день, а значить, о 6:20 потрібно знову боротись із Тимошенко.

Автора цих рядків вразив розмах фінансування мітингу. “Безстрокова акція” Калашникова розпочалась ще наприкінці червня і триває досі. Щодня махати прапором приходить близько 80-100 людей.

Таким чином, кожного дня пан Калашников витрачає як мінімум 11-12 тисяч гривень — і це лише зарплатня учасників!

Якщо ж врахувати, що охоронці та координатори отримують більшу суму, витрати здаються неймовірними.

За один місяць щоденних мітингів Загальновійськова спілка сплатила просто шестизначну суму!

Нижче наводимо приблизні витрати Загальновоїнської спілки за місяць мітингів під судом над Тимошенко.

Таким чином, загальна вартість місячного мітингу може становити близько 800 тисяч гривень!

Доречно було б спитати, яка ж мета такої розтрати коштів? Чи не хоче пан Калашников, проводячи мітинги проти Тимошенко, забронювати собі місце в списку Партії регіонів?

Євро, земельні ділянки та ремонти

Цікаво, що координатори мітингу під Печерським судом активно пропонують підробіток на підрядах до Євро-2012. Зокрема, відомий організатор проплачених акцій Руслан Багмут шукає будівельників та прибиральників… на НСК “Олімпійський”.

Інші “сотники”, пов'язані з мітингом Калашникова, пропонують роботу звукооператорам на “Олімпійському”, а також шукають дівчат для зйомок ролика до Євро-2012 на тому ж стадіоні.

Не менш цікавим виявилось оголошення цих самих “сотників” про… переоформлення земельних ділянок. Всього за 150 гривень (!) пропонувалось оформити на себе ділянку та одразу ж переписати її на іншу особу. Результат: кількість охочих (більшості 18-23 роки) навіть перевищила потреби замовника.

На жаль, досвід показує: частині молоді абсолютно байдуже, кого підтримувати. І проплачені мітинги будуть існувати, доки житимуть люди, які за відносно невелику суму готові стояти під будь-якими прапорами в будь-яку погоду.

Катерина КАПЛЮК