Борги і занепад Америки

Конгрес розуміє, що віщує ця цифра, але його члени вирішили заплющити очі. Але де тоді опиниться світова економіка?

Італійці та інші європейці стикаються із серйозними проблемами, коли вони вживають заходи проти національних боргів — державних і приватних. Тому європейцеві може здатися непристойним обговорювати проблеми боргу Америки.

Однак реальний стан з фінансами по обидва боки Америки дуже схожий, і тільки віра в обіцянки Вашингтона дозволяє європейцям жити в очікуванні, що якась велика американська сенсація вирішить цю зловісну ситуацію з боргами країни.

Звичайно, багато американців усвідомлюють масштаб боргового тягаря країни. Адмірал Майк Муллен недавно сказав: “Найбільшою загрозою для безпеки Америки є національний борг”. Чотири американці з десяти з ним згодні, тоді як троє з чотирьох вважають, що тероризм чи Іран більш небезпечні.

Американський статус великої держави завжди був прив'язаний до боргів. Саме відсутність боргів спричинила появу США як світової держави у 1914-1917 роках.

США пройшли шлях від боржника, який був винен 3 мільярди доларів, в основному Великобританії, до чистого кредитора, якому були винні приблизно стільки ж завдяки 6 мільярдам доларів військових кредитів, виданих західним союзникам.

Наступні 3 мільярди доларів кредиту для відновлення Європи після війни закріпили за Америкою статус провідної світової держави-кредитора з тодішнім профіцитом у розмірі 8% валового національного продукту.

Цей зсув означав, що США замінили Британію у серці світової фінансової системи. До цього завдяки золотому стандарту і британській політичній стабільності Лондон був основним джерелом капіталу і фінансових гарантій протягом понад століття.

Нова ера несподівано почалася у січні 1915 року, коли після кількох місяців явної невизначеності золото почали масово відвантажувати в Нью-Йорк.

За кілька місяців до цього досвідчений бостонський фінансист Генрі Лі Хіггінсон надіслав президенту Вудро Вільсону лист, у якому у загальних рисах змалював нову стратегію Америки. “Це наш шанс стати першими”, — писав він.

Потрібно було навести лад у фінансовому секторі, виплатити борги і за прикладом Лондона підтримати довіру — гарантувати конвертованість долара в золото. Сполучені Штати були єдиною провідною країною світу, яка впоралася з цим завданням: конвертація відбувалася протягом всієї першої світової війни.

З настанням миру долар і Уолл-Стріт стали домінуючою силою на світовому фінансовому ландшафті. Правила фінансового ринку, засновані після 1933 року у “Новому курсі” Рузвельта, дозволили долару замінити британський фунт.

Роль Америки як світового банкіра приймали без заперечень протягом наступних років, поки президент Річард Ніксон не відв'язав долар від золота. Проте навіть без золотого стандарту економічна могутність Америки та використання нафтових доларів дозволяли зберігати провідну позицію долара.

США залишалися головною світовою країною-кредитором до 1986-1987 років, поки вони знову не стали державою-боржником. Протягом наступних двох десятиліть борг Америки зазвичай становив близько 3 трильйонів доларів, збільшуючись або зменшуючись залежно від обмінного курсу долара.

Починаючи з 1990 року, США почали імпортувати все більше і більше капіталу, особливо з Азії. У 2000-х роках Китай став основним джерелом боргового фінансування. Американці були щасливі, бо цей капітал дозволяв Федеральній резервній системі зберігати низькі процентні ставки.

Деякі люди прогнозували небезпеку. Шведський економіст Аксель Лейонхуфвуд передбачав інфляцію цін на активи, зокрема на будинки, і погіршення якості кредитів. Фінансові інновації незабаром втілили це пророцтво в життя.

У 2008 році було лише 12 державних компаній у світі з кредитним рейтингом ААА, і більше 60 тисяч — переважно американських структурованих фінансових продуктів з потрійним А. США, світовий банкір, перетворилися у світовій хеджевий фонд.

З цією зміною традиційне зобов'язання банкіра зберігати сумлінність було забуте. І саме у державному боргу Америки збираються уламки понівечених обіцянок її фінансової системи. Так само, як величезний державний борг Італії відображає її колишнє національне марнотратство.

Американські цифри приголомшливі. Державний борг включає не тільки борг уряду — 13,2 трильйона доларів, а ще й 3 трильйони, які винні штати, графства та міста.

До того ж, є 3,9 трильйона доларів боргу агентства з фінансування житлового будівництва, підтримувані урядом фірми Fannie Mae та Freddie Mac, які гарантують 90% іпотек США. У результаті, державний борг США досяг 140% ВВП.

Конгрес США розуміє, що віщують ці цифри, але його члени вирішили заплющити очі. Справді, президент більше не повинен давати звичайний п'ятирічний прогноз фінансового стану країни. Перспектива на один рік уже вважається достатньою.

То де ж через це опиниться світова економіка? Зараз немає нової великої держави, яка взяла б відповідальність за світові фінанси, як це було 1914 року. Тоді Уолл-Стріт була готова до цієї роботи. Колись Шанхай і Гонконг, ймовірно, теж будуть готові, але зараз ця можливість навряд чи допоможе.

Маріо МАРДЖОККО

Переклад з англійської — Тетяна Грибова