Болотяна солідарність

Незважаючи на велику кількість публікацій, присвячених нелегальному видобуткові бурштину, в українських ЗМІ, варварський грабіж вітчизняних надр триває і влада не поспішає реально боротись із цим явищем. Такого висновку ми дійшли, вкотре відві­дав­ши райони підпільних промислів на Поліссі. Робота старателів була зупинена тільки на найвідоміших “клондайках” у районі Гальбина та Клесова, що поблизу Варшавського шосе. На більш віддалених родовищах перед нашими очима постала вже звична картина.

Не можна сказати, що публікації журналістів не справляють жодного ефекту. На початку квітня в Рівненській області змінили начальника обласного управління поліції. Наступником Сергія Максимова, не раз звинувачуваного в “кришуванні” нелегального видобутку бурштину, став Сергій Князєв, що раніше очолював поліцію на Закарпатті.

Після приходу нового керівництва поліції правоохоронці справді стали активнішими. Новий її начальник Князєв сам вийшов на автора цієї публікації і запропонував приїхати до нього в кабінет на розмову. Під час зустрічі запевнив, що рішуче боротиметься з нелегальним видобутком коштовного каміння, і повідомив, що роботи на “клондайку” в Рівненській області зупинені.

А ще він пообіцяв звільнити майора Заболотного, на якого скаржилися старателі з Клесова, звинувачуючи його у вимаганні грошей та “кришуванні” “своїх” копачів, які віддають йому частину доходу. Прізвище останнього вже траплялося в публікаціях журналістів, і Князєв заявив, що стежить за повідомленнями ЗМІ, тож надалі на них реагуватиме.

Безумовно, порівняно з методами роботи старої міліції, яка завжди дуже важко йшла на контакт із пресою і практично ніколи не робила цього за власною ініціативою, у сенсі комунікацій нова поліція демонструє явний прогрес. Але в тому, що стосується боротьби з нелегальними “клондайками” або “каландайками”, як їх називають жителі Волині та Полісся, прогрес поки що не вражає.

Щоб побачити, яка ситуація на розробках, ми вирушили в чергову експедицію Рівненщиною. Почали з найвідоміших і багаторазово описаних у репортажах родовищ Клесова й Гальбина, що в Сарненському районі. Вони найближчі до столиці, і журналісти відвідують їх частіше. Там роботи справді було зупинено. Причому, за словами самого Князєва, після переговорів. Старателі добровільно погодилися перервати свою діяльність і цього разу не вступали в сутички з поліцією, як під час її попередньої спроби зупинити роботу “клондайку” 30 березня 2016 року.

При в’їзді на родовище після переговорів був установлений блокпост Нацгвардії, який конт­ролював рух транспорту лісовою дорогою. Величезна площа нелегальної копальні, де раніше працювали тисячі осіб, бачилася незвично безлюдною. На піску вирізнялися сліди гусениць. Було зрозуміло: сюди заїжджав бульдозер, щоб загорнути прориті старателями ями й канави, але зроблено це було не дуже вдало. Якщо копачі вирішать повернутися сюди, то видобуток можна буде почати будь-якого дня.

Допоки зберігатиметься така ситуація, незрозуміло. Як зізнаються самі старателі Клесова, нині вони тимчасово зупинили роботу, але, якщо найближчим часом влада не погодиться легалізувати їхній промисел, поновлять. Усе селище живе виключно видобутком “сонячного каміння”, у якому задіяне майже все чоловіче населення. Іншої роботи, навіть якщо сильно пошукати, немає. Звісно, коли не брати до уваги городи.

Однак, за нашою інформацією, праця старателів на інших нелегальних копальнях Рівненської області тривала. Копачі з Клесова по секрету шепнули, що зупинено роботу тільки їхнього родовища, а в сусідніх районах “як мили, так і миють”. Щоб переконатися в цьому особисто, ми вирушили в більш віддалене село Кухітська Воля біля білоруського кордону, де теж давно діє великий “клондайк”.

Доїхати туди вельми непросто. Від траси цей населений пункт відокремлює приблизно 50 км кошмарних доріг, на яких швидкість руху не перевищує 20 км/год. Багато де шляхове покриття в цій частині Полісся — “сошейка” (тобто викладена ще за Пілсудського бруківка). Подолати її на машині — справжні тортури. Місцями є і асфальт, але він у такому стані, що водії воліють об’їжджати його узбіччям. У цих краях почуваєшся так, ніби перенісся в минуле років на 70. Окрім бруку відповідний настрій створює гужовий транспорт. Селяни тут пересуваються бричками. До того ж за допомогою коней допотопним плугом багато хто оре землю.

У Кухітську Волю журналісти заїжджають вкрай рідко, як і в сусіднє урочище Юзефин, де також орудують старателі-нелегали. Мабуть, тому поліція не поспішає прикрити тутешні копальні. Хоч, поза сумнівом, знає про них. Відео, зняті на місцевому “клондайку”, вже не раз потрапляли в пресу.

До Кухітської Волі ми прибули саме вчасно. Як і очікувалося, родовище там працювало. Перед очима постала вже знайома картина: сотні людей із сачками бродять у каламутній рідині, поруч, біля берега канави з брудною водою, гучно торохтять помпи. Однак через 10 хв після нашої появи копачі несподівано оголошують тривогу: “Шухер, менти!”.

Місцева поліція попередила, що звідкись прибуває перевірка. У лічені хвилини сотні людей та десятки машин із “клондайку” роз’їхалися в різні боки. Ще ніколи я не бачив настільки стрімкої та організованої евакуації такої кількості люду. Дійство нагадувало фільми про війну. Вантажівки буксували в багнюці, старателі штовхали мотопомпи, вмощували їх у кузови вантажівок, натовпи людей із сачками тікали в ліс. Здавалось, от-от налетять ворожі бомбардувальники.

Але найшикарнішим епізодом стала поява поліцейського уазика. Я спочатку наївно вирішив, ніби це нагрянула та сама перевірка, однак машина стрімко розвернулася, посигналила й повела за собою колону вантажівок із помпами та старателями кудись у найближче село перечекати “шухер”. Мабуть, забрала своїх.

На жаль, я не встиг зняти цю сцену, бо запізно помітив її і стояв тоді на іншому кінці бурштинового родовища. Але вона підтвердила очевидну річ: місцеві правоохоронці не палають бажанням боротися з нелегальними копачами, бо самі беруть участь у їхньому бізнесі.

Після того стрімкого відступу старателів ми постояли біля копальні ще хвилин 20, але жодна перевірка так і не з’явилася. Довше чекати не стали.

Побачене вкотре підтвердило: іншого способу боротися з нелегальним видобутком бурштину, окрім як зробити його законним і контролювати, немає. Заборонні заходи не працюють і навряд чи запрацюють у майбутньому. Може, старателі й міліціонери згодом навчаться майстерніше обманювати журналістів і трудитимуться ночами, але вже точно не припинять своєї діяльності. Аж надто високий прибуток вона приносить і першим, і другим.

Ось тільки з легалізацією праці копачів українська влада поки що не поспішає. Очевидно, з тієї самої, шкурної, причини.

 

Денис КАЗАНСЬКИЙ