Боксерська груша

У програмі Савіка Шустера “Свобода слова” “боксерською грушею” став сам голова СБУ Валерій Хорошковський. Перевірений сценарій цього разу мав успіх. Глядач зацікавлено спостерігав, як журналісти й політики намагаються влучити в усміхненого “непереможного” Хорошковського. Коли здалося, мовляв, “боксерська груша” публічно зізналася, що поєднання державних функцій голови СБУ і члена Вищої ради юстиції з позицією власника телевізійних каналів — це зіткнення інтересів, Хорошковський, не почервонівши, заявив, що йдеться лише про віртуальну можливість зіткнення інтересів, а насправді зіткнення інтересів треба було б довести документами.

Якщо хтось у цей час і розважався, то не я. Не критикую пана Шустера. Зрештою, кожен заробляє, як уміє. Мені перш за все шкода тих телеглядачів, які думають, що саме так виглядає свобода слова в демократичній країні. Як і багато інших речей в Україні, програма Шустера — фальшива. Наприклад, масло в магазині виглядає, як масло, але в дійсності це його замінник, який практично не містить коров’ячого молока. Молочні концерни заробляють на цьому мільйони. Таким же обманом є й п’ятничні програми пана Кисельова і пана Шустера. Виглядає як свобода слова і велика політика, але насправді це маразм і рекламна акція для політиків із метою загребти мільйони. Політичній ситуації в Україні це не тільки не допоможе, а навпаки, ще більше нашкодить...

Коли Хорошковському в студії Шустера було вже зовсім важко, Савік загострив увагу глядачів, що присутність голови СБУ річ знаменна, позаяк попередній керівник спецслужби обходив телебачення стороною. Сам того не підозрюючи, ведучий торкнувся дуже серйозної проблеми. Шановні читачі, телевізійні глядачі й загалом усі жителі України. В демократичних і цивілізованих країнах чиновники — працівники державних структур, призначені на свої посади президентом чи прем’єр-міністром, не ведуть політичної діяльності, яка включає в себе зокрема й виступ по телевізору, друкування статей у журналах, газетах. І вже тим більше в демократичних країнах не виступає по телебаченню начальник спецслужби, глава центробанку, керівник податкової, працівник секретаріату президента... Ці люди не політики, і за виконану роботу вони повинні звітувати перед своїми безпосередніми шефами.

Не дивуюся Хорошковському, який робив вигляд, що різка критика його не стосується. Адже він має рацію. Він себе в державні крісла не садив, його призначив президент Віктор Янукович. Видиме зіткнення інтересів, яке є незаконним та ще й антиморальним — справа рук президента. Тому справжня програма “Свобода слова” повинна питати з президента. Чому так зробив і як буде цю проблему вирішувати? Або його думку знову озвучить пані Герман. Це буде дуже привабливо, й люди знову побіжать до телевізорів ...

Відстежую політичну ситуацію в Україні багато років, і останнім часом найбільше турбує мене, як політики, журналісти й політологи змінюють зміст слів. Мова йде не лише про демагогію та популізм. Наприклад, будували трасу Київ — Одеса як український автобан, сьогодні ж бачимо, що автобаном цю дорогу можна назвати умовно, коли говоримо про вартість одного кілометра, тобто витрати, як на автобан, а в реальності... Реформатори ЖКГ говорять про приватизовані квартири, але всі знаємо, що це не справжня приватизація. Власником будинку залишився ЖЕК, “власники” квартир не мають жодних прав і обов’язків у “своєму” будинку.

Це ж стосується й телевізійних програм — вони можуть бути корисними, коли будуть правдиві та нефальшиві. Свобода слова — це не тільки можливість говорити те, що хочеш, свобода слова — це насамперед здатність суспільства контролювати діяльність політиків, яких вибираємо і котрим платимо у вигляді податків. Обидві телевізійні програми вже давно виконують чиєсь стратегічне завдання: “і вовки ситі, й вівці цілі”. Настав час позбутися фальшивих політиків і фальшивих телевізійних програм. Лише так можна привести українське суспільство до справжньої демократії. І без боксерської груші.

Ярослав  ПЕШЕК