Багаті та решта

Тому коли президент Китаю, прем’єр Великої Британії, друга найбагатша людина США та голова Міжнародного валютного фонду стурбовані тим, чим загрожує зростання розриву між багатими і рештою, то це вже свідчить про масштаб занепокоєння з приводу нерівності у світі.

Для Ху Цзіньтао пріоритетною обіцянкою, що стосується створення “гармонійного суспільства”, є скорочення різниці в доходах, особливо між китайською міською елітою та бідним сільським населенням. За словами пана Камерона, що більшою є нерівність у суспільстві, то гірші в нього “майже всі показники якості життя”. Баффет вирушив у хрестовий похід за підвищення податку на спадщину, обґрунтовуючи це тим, що без цього в Америці може вкорінитися плутократія. А Стросс-Кан виступає за нову модель світового розвитку, оскільки величезна різниця в доходах становить загрозу для соціальної та економічної стабільності. Багато хто, схоже, поділяє цю думку. Нове опитування, проведене Світовим економічним форумом, на який 26 січня щороку в Давос з’їжджаються великі світу цього, свідчить про те, що члени форуму розглядають дедалі більші економічні розриви як один із двох основних світових ризиків на наступне десятиріччя (інший ризик — неефективне глобальне управління).

Рівнозаплутані

Розмови про нерівність ведуться вже тривалий час. Але в результаті фінансової кризи, яку здебільшого списують на багатіїв з Уолл-стрит і від якої вони оговтались найшвидше, та напередодні скорочення державних видатків, що найбільше вдарить по бідних, тон цих дебатів змінився. Здебільшого впродовж останніх двох десятиріч серед світової політичної еліти переважає думка, можна назвати її давоським консенсусом, про те, що сама нерівність менш важлива, ніж забезпечення покращення добробуту тих, хто на самому дні. Тоні Блер, лейборист і попередник Камерона, є втіленням цієї концепції. Його Новій лейбористській партії часто закидали “надто спокійне” ставлення до мільйонів, які заробляє футболіст Девід Бекгем, за умови, що при цьому знижується рівень дитячої бідності.

Нині в центрі уваги перебуває саме нерівність та її, ймовірно, негативні наслідки. На основі деяких аргументів, підсумованих у книжці “Рівень духу”, яка наробила галасу в Британії, можна припустити, що в країнах з більшою різницею в доходах всі соціальні показники нижчі: від гіршої статистики вбивств до нижчої очікуваної тривалості життя. В інших аргументах розглядаються макроекономічні наслідки різниці в доходах. Кілька провідних економістів вважають, що нерівність стала основною причиною фінансової кризи: політики намагалися скоротити розрив між багатими та бідними, заохочуючи бідніше населення брати більше кредитів. Третій аргумент полягає в тому, що нерівність спотворює політику, оскільки вплив Уолл-стрит на Вашингтон часто згадується як найперший прояв нездорового впливу плутократичної еліти.

Якщо ці аргументи справедливі, то, можливо, саме зараз час для надання радикальних відповідей, особливо на питання щодо перерозподілу багатства. По суті, більшість писанини стосовно поширення нерівності, яка з’являється останнім часом, не підкріплена детальним аналізом. Старий давоський консенсус щодо стимулювання зростання та боротьби з бідністю все ще є кращою інструкцією до якісної політики. Замість того щоб масово критикувати нерівність, краще б політики взялися за корекцію викривлених ринків, які часто спричиняють найбільші різниці в доходах, і, крім того, стримують економічне зростання.

Можна почати з фактів, що свідчать про саму нерівність. У світовому масштабі розрив між багатими і бідними, як не дивно, зменшується, оскільки бідніші країни розвиваються швидше. І монолітної тенденції там немає. В Латинській Америці, яка тривалий час була домівкою світових спільнот із найвищими показниками нерівності, становище у багатьох країнах, зокрема й у найбільшій Бразилії, дещо покращилося. Їхні уряди почали стимулювати доходи біднішого населення за рахунок швидкого зростання і кардинального перегляду державних видатків, спрямованих на поліпшення систем соціального захисту (але не вдаючись до підвищення податків для багатих).

Розрив між багатими і бідними збільшився в інших країнах, що розвиваються (зокрема в Китаї та Індії), а також численних багатих державах, особливо в Америці, й у тих місцях, які вважають егалітарнішими, наприклад, Німеччині. Однак причини цього явища різні. В Китаї нерівність тісно пов’язана із системою хукоу (на кшталт прописки. — Ред.), яка обмежує внутрішню міграцію до міст. За деякими оцінками, нерівність вже сягнула свого піку, оскільки в селах залишається дедалі менше робочої сили. В Америці розрив між доходами почав зростати в 1980-х здебільшого тому, що бідні сильно відстали від середнього класу. Останнім часом така тенденція посилювалася насамперед через зростання частки доходів, які отримують ті, хто на верхівці (1% людей з найбільшими заробітками, особливо задіяних у фінансовому секторі). Багато американців бачать, що їхні стандарти життя нікуди не рухаються, але розрив між ними здебільшого не дуже змінився.

Нерівність часто слабко пов’язана з бідами, які на неї списують. Наприклад, деякі висновки книжки “Рівень духу” спотворені факторами, які до неї не мають жодного стосунку: якщо не брати до уваги високого рівня вбивств в Америці (багато хто спише це на дозвіл володіння зброєю, а не на нерівність) чи довголіття японців (дієта, а не рівність), то виявиться, що суспільства-відмінники не набагато здоровіші за інших. А розмови щодо зв’язків із фінансовою кризою трохи невчасні: бідні американці відстали від своїх багатших земляків у 1980-х роках, а кредитна бульбашка луснула через два десятиліття.

Послання Давосу

Ці нюанси свідчать про те, що замість балаканини про саму нерівність політикам слід з’ясувати її причини та зосередитися на способах підвищення соціальної мобільності. Світовий ринок пропонує значно більші гроші тим, хто перший у своїй грі, чи то письменникам, чи юристам чи керівникам інвестиційних фондів. Сучасні технології потребують кваліфікованих спеціалістів. Ці економічні зміни часто посилюються соціальними: освічені чоловіки зараз охочіше одружуються з освіченими жінками. Це все зумовлює збільшення чисельності світової еліти.

По суті, це меритократичний процес, але не завжди. Правила та інституції часто побудовані так, що обмежують конкуренцію та віддають перевагу інсайдерам за рахунок і зростання, і рівності. Часом правила бувають дуже несправедливими: чого лише варте обмеження міграції в Китаї, яке змушує бідних жити в сільській місцевості. Іноді вони можуть набувати витонченіших форм: наприклад, коли потужні профспілки вчителів не допустили бідних американців до якісної освіти. Ще одним прикладом є прихована система “завеликий, щоб збанкрутувати”, яка заохочувала банкірів діяти нерозсудливо, внаслідок чого інші залишилися ні з чим. Це дуже різні проблеми, але всі вони ведуть до поширення нерівності, зменшення кількості сходинок на драбині та повільнішого зростання.

Якщо розглядати проблему під таким кутом, чітко окреслюється правильний спосіб боротьби з нерівністю та збільшення мобільності. По-перше, уряди мають і надалі зосереджувати зусилля на підвищенні добробуту нижчого і середнього класу, а не на стягуванні вищого класу донизу: інвестуючи (і знищуючи бар’єри) в освіту, скасовуючи правила, які стримують здібних людей, і переорієнтовуючи державні кошти на тих, хто цього найбільше потребує. Як не дивно, нагальнішими ці реформи є у багатих країнах, де можливості для менш ква­ліфікованих людей не розширюються взагалі або навіть деградують. По-друге, уряди мають позбутися “зручних” правил і дотацій, які сприяють окремим галузям та інсайдерам. Змусити банки збільшити капітал і платити за приховану систему державного захисту — це може виявитися найефективнішою дієтою для уолл-стритівських товстосумів. У країнах, що розвиваються, необхідно значно агресивніше наступати на монополії, а відновлення зобов’язань щодо зменшення бар’єрів у світовій торгівлі без жодних зусиль стимулюватиме конкуренцію та сприятиме послабленню соціальних бар’єрів значно більше, ніж вільніша торгівля.

Такі реформи не зменшать всіх нерівностей в доходах: у вільнішому світі вміння та інтелект все одно оплачуватимуться добре, навіть дуже добре. Але реформи вдарять по найбільш згубних несправедливих розривах в доходах і нададуть можливість більшій кількості людей піднятися догори. Крім того, вони можуть стимулювати зростання і стабілізувати світову економіку. Якщо давоські еліти стурбовані розривом між багатими і бідними, йти їй треба за цим маршрутом.

The Economist