Азаров — це реформи?

Відхід України від соціалістичного минулого відбувався з великими потугами. Тогочасна політична еліта через відсутність стратегічного бачення шляху реформ намагалася впродовж всього десятиріччя поєднати несумісне.

Паралельно відбувалося зростання посткомуністичної еліти з новим напівкримінальним буржуазним класом.

Хаос державного управління, відсутність зрозумілої економічної моделі та цивілізованих правил гри не давав країні можливості розвиватися. Населення знаходилося на межі зубожіння.

Держава, маючи високоосвічену робочу силу, природні ресурси, космічні та ядерні технології, виглядала непривабливою для інвесторів.

Первинне накопичення капіталу в українських реаліях означало передачу наближеним структурам головних об'єктів промисловості країни та банальне розкрадання “червоними директорами” керованих ними підприємств.

Складна економічна ситуація, дефолт 1998 року та концентрація влади у руках президента відкрили шлях до перших реальних реформ в історії України. Держава отримала зрозумілу бюджетну, монетарну і фіскальну політику. Була сформована економічна модель розвитку, запроваджені елементарні бізнесові правила гри.

Наслідки цих змін дозволили країні розвиватися протягом наступного десятиріччя. На жаль, реформи зразка 2000 року мали незавершений характер. У нове тисячоліття економіка України взяла з собою цілу низку старих проблем, які через довгу тривалість і навіть звичність можна назвати базовими.

1. Високий ризик для інвестицій через корумпованість і залежність правоохоронної та судової систем.

2. Загальна технологічна відсталість та надвисока енергоємність економіки.

3. Неефективна система державного управління. Надміру чисельний штат чиновників, що потребує значних видатків на утримання з держбюджету.

4. Дозвільно-регулятивна система спрямована на створення перешкод та стимулювання хабарництва.

5. Невиправдано роздуте, заплутане та недосконале законодавство.

З одного боку, завдяки наведенню елементарного порядку, дешевій робочій силі, курсовій політиці дешевої гривні та сприятливій кон'юнктурі на сировинних ринках Україні вдавалося забезпечувати пристойні показники економічного росту.

З іншого боку, цей ріст був головним чином екстенсивним та не супроводжувався масовим технологічним переозброєнням виробництва.

У державі зберігався високий рівень ризику для бізнесу. Інвестори рідко вкладали кошти у затратні високотехнологічні виробництва, обмежуючись невеликими вливаннями, що забезпечували швидку віддачу.

Україну продовжували, і не безпідставно, вважати сірою зоною, місцем, де можна втратити все. Тогочасна модель економічного розвитку мала ознаки “китайської”. Вона базувалася на стимулюванні експортно-орієнтованих галузей через викуп валютної виручки за завищеним курсом.

Завдяки низькій вартості гривні виникали переваги для виробництва із заміщення імпорту. Українська промисловість створювала нові робочі місця і збільшувала відрахування в бюджет, що, в свою чергу, забезпечувало зростання купівельної спроможності громадян та внутрішнього споживання в цілому.

У країні зберігалося позитивне сальдо торгівельного балансу, існував баланс попиту та споживання, що відображався у помірному рівні інфляції. Не говорячи вже про політико-економічні особливості розвитку економіки України.

Радикальна зміна у політичних верхах зразка 2004 року внесла суттєві корективи в економічний розвиток держави.

Наступні після помаранчевої революції події можуть стати хрестоматійним прикладом негативного впливу на економіку країни втрати політичної єдності через конфлікт інтересів найбільш впливових осіб держави.

У намаганні сподобатися виборцям, нехтуючи елементарними економічними законами, влада зруйнувала переваги, які дозволяли економіці розвиватися.

Була нівельована попередня модель економічного росту і не запропонована альтернатива. Домінуючим став популізм — намагання створити видимість благополуччя без створення економічних підстав. Як наслідок, замість обіцяних реформ економіка на додачу до базових проблем отримала нові.

1. Незбалансовані державні фінанси, в тому числі Пенсійного фонду, через невідповідність розміру соціальних видатків економічним можливостям держави.

2. Непомірне фіскальне навантаження на виробників.

3. Високий рівень зовнішнього боргу — державний та корпоративний.

4. Стагнація власного виробництва із заміщення імпорту через тривалу політику сприяння наближеним до уряду імпортерам, а також стимулювання імпорту для збільшення митних платежів у бюджет.

5. Надмірні темпи кредитування населення та промисловості валютою через нехтування валютними ризиками. Як наслідок, пропозиція товарів в особі виробників та споживання в особі населення знаходяться під колосальним негативним тиском курсової динаміки.

6. Важкий стан фінансової системи та відсутність кредитування. В тому числі, порушення внаслідок втрати довіри до банків системи “заощадження — банк — інвестиції/споживання”, що спричиняє формування непродуктивних та ризикованих для економіки небанківських грошових заощаджень та позбавляє економіку коштів.

7. Висока інфляція внаслідок непродуманої бюджетної політики та відсутності балансу виробництва і споживання.

8. Загальна атмосфера нестабільності та домінування спекулятивних настроїв внаслідок штучного створення цінових коливань на ринках — бензиновому, м'ясному, цукровому, що провокувалися з метою отримання зиску.

Окрім нових проблем, економіка України також втратила переваги: немає дешевих російських енергоносіїв, не доводиться розраховувати на тривалий період високих цін на метал через мінливість кон'юнктури.

З 2000 року до початку 2008 року внаслідок високої інфляції останніх років відбулося суттєве укріплення реального обмінного курсу гривні.

Зростання оплати праці держсектора спричинило загальне збільшення заробітної плати та послаблення переваги у вигляді дешевої робочої сили.

Для відновлення швидкого економічного зростання необхідно нейтралізувати нові негативні фактори та сформувати конкурентну перевагу, достатню для компенсування негативного впливу базових факторів, в цілому підняти ділову активність, компенсувати завищені ризики.

Це головне завдання для нового уряду. І воно вкрай непросте. Річ у тім, що, на відміну від базових, нові проблеми української економіки мають, головним чином, економічну природу та перебувають у тісному зв'язку.

Фінансова система, розмір відсоткових ставок, розмір інфляції, державні фінанси, розмір держборгу, торговий баланс — взаємозалежні. Вплив на будь-який з цих факторів викликає ланцюгову реакцію і змінює параметри всіх інших.

Сьогодні склався “ущербний баланс”. Ущербний, бо тривале його існування неможливе і він негативно впливає на економіку. Баланс виглядає так.

1. Різко девальвована національна валюта. Мета — вирівнювання торгового балансу, допомога власному товаровиробнику. Негатив — важкий стан фінансової системи через наявність великої кількості валютних кредитів і, відповідно, погіршення фінансового стану позичальників.

2. Проводиться жорстка монетарна політика — вилучення гривні з економіки. Мета — недопущення подальшої девальвації гривні та зменшення інфляції. Негатив — стагнація економіки внаслідок відсутності коштів у підприємств.

3. Наявний високий рівень дефіциту державного бюджету. Мета — недопущення зменшення соціальних видатків через політичну доцільність. Негатив — різке зростання державного боргу, відсутність коштів на програми розвитку, високий фіскальний тиск на економіку.

Така система може існувати лише до тих пір, поки державний борг не досягне критичного значення. Крім того, вилучення гривні з економіки та високе податкове навантаження не дозволяє розвиватися виробництву, що, у свою чергу, гальмує вирішення проблеми дефіциту бюджету.

Різка девальвація гривні, з одного боку, вирівняла торговий баланс та захистила підприємства від кризових явищ, надавши внутрішньому виробництву переваги, з іншого — поставила фінансову систему у вкрай важке становище.

Як наслідок, припинилося кредитування, що негативно вплинуло на економіку. Також порушилася система “заощадження — банк — інвестиції/споживання”.

Заощадження знову почали формуватися у вигляді готівкової валюти, що створює додатковий тиск на курс гривні та змушує Нацбанк, з метою недопущення її девальвації та захисту фінансової системи, проводити жорстку монетарну політику, позбавляючи промисловість та сільське господарство оборотних коштів.

Крім того, уряд для фінансування дефіциту бюджету вилучає з економіки під високі відсотки за держоблігаціями значні фінансові ресурси.

Виникло замкнуте порочне коло. Високі незабезпечені соціальні видатки спричиняють значний дефіцит бюджету та зростання державного боргу. Нова влада навряд чи ризикне обмежувати видатки.

Враховуючи темпи інфляції, яка послаблює переваги внутрішнього виробництва, та темпи зростання державного боргу, на вирішення складної задачі уряд має близько двох років.

Проблему може вирішити помірна інфляція, яка б витікала з м'якої монетарної політики та державних інфраструктурних витрат, що, у свою чергу, стимулювало б економічний ріст та додатково сприяло вирішенню проблеми дефіциту бюджету через збільшення податкових надходжень.

Проте такі заходи, внаслідок недовіри до банків та схильність населення формувати заощадження у валюті, викличуть тиск на курс гривні, що при обмежених золотовалютних резервах може спричинити крах банківської системи.

Видані валютні кредити перестануть обслуговуватися, що призведе до нового погіршення стану фінустанов. А без здорової фінансової системи не буде і росту економіки. Можна, звісно, запровадити потужну державну програму підтримки банків, але слід розуміти, що банк, який потребує допомоги, — це мертвий банк.

Де вихід?

Сьогодні в Україні, як і десять років тому, склалися усі передумови для нового етапу реформ. Влада і відповідальність сконцентровані в одних руках. Стан економіки вимагає рішучих дій.

Безумовно, для забезпечення довгострокових перспектив треба вирішити базові проблеми України. Це дозволило б докорінно змінити ситуацію, забезпечити тривале та інноваційне зростання економіки.

Але чи готова влада до реформ? Чи має вона стратегічне бачення змін? Адже ці реформи потребують в тому числі обмеження впливу чиновників на економічні процеси і, відповідно, можливості вирішувати власні меркантильні питання.

Час іде, а чітких кроків не видно. Час грає проти уряду.

По-перше, не за горами парламентські вибори, а гарантованого швидкого ефекту від таких змін чекати годі. Більше того, значна частина з них може бути, м'яко кажучи, непопулярною в народі та затягнутися на тривалий період.

По-друге, не так багато часу залишилося існувати діючому “ущербному” балансу. Влада має знайти іншу рівновагу, сформувати нову модель економічного росту.

Можна припустити, що невдовзі уряду і Нацбанку таки доведеться послабити монетарну політику та розширити державне фінансування інфраструктурних проектів. Зокрема — через необхідність підготовки до “Євро-2012”.

А як же фінансова система? Пряма підтримка, безумовно, не вихід. Це шлях в нікуди, велике поле для ручного управління і, відповідно, зловживань. Відновлення довіри і нормальної роботи банків у такому випадку чекати не слід.

Одним з варіантів могла би стати опосередкована підтримка фінансових установ через підтримку позичальників-фізичних осіб, які отримали валютні позики.

Практика кредитування в іноземній валюті була дозволена та опосередковано підтримувалася на державному рівні. Отже, держава також несе відповідальність за валютні ризики, які сьогодні повністю лягли на плечі позичальників.

У такому разі влада зможе не тільки забезпечити економічне зростання та частково вирішити проблеми дефіциту бюджету, а й виконає свою соціальну функцію щодо підтримки громадян.

Банки, у свою чергу, отримають запас міцності і відновлять кредитування, що додатково послабить тиск на курс національної валюти.

Такий варіант має свою ціну.

По-перше, інфляція погіршить рівень життя усіх громадян, чиї доходи вимірюються у національній валюті.

По-друге, Нацбанку доведеться за пільговим курсом продавати на аукціонах валюту для позичальників і купувати на міжбанку валюту за діючим вищим курсом. Внаслідок таких операцій регулятор декларуватиме збитки в балансі.

Ймовірно, така ціна є найменшою з усіх можливих у сьогоднішній ситуації. Так чи інакше, саме чинна влада найближчим часом буде змушена приймати рішення, які визначать напрямок розвитку держави у найближчій перспективі.

Чи будуть змістовні реформи? Яку модель розвитку запропонує уряд Азарова?

Олег ВОЛЧАНСЬКИЙ, начальник фінансового відділу комерційного банку