Арабська весна прийшла в Кувейт?

І тепер, попри те, що емір Кувейту шейх Сабах аль-Ахмед аль-Джабер ас-Сабах наказав національній гвардії та Міністерству внутрішніх справ вжити усіх “необхідних заходів”, щоб встановити закон і порядок в країні після того, як протестувальники штурмували Національні збори, ситуація вже ніколи не буде такою, як до цього.

І хоча урядові чиновники звернулися до міністра внутрішніх справ Кувейту, щоб ініціювати кримінальну справу проти демонстрантів, які увірвалися до уряду, опозиція не збирається відступати. Так, опозиційні сили зобов’язуються продовжувати підтримку молодіжних активістів, незважаючи на те, які санкції будуть спрямовані проти них. У своїй заяві, котру було опубліковано після екстреної наради, опозиціонери попередили “корумпований уряд” проти будь-яких спроб створити поліцейську державу чи підірвати демократичний лад в країні.

Власне, опозиція вже попереджала про зростання політичної кризи в Кувейті. І після десятків антиурядових демонстрацій невдоволення народу вилилося у штурм Національних зборів. Опозиціонери обвинувачують прем’єр-міністра в корупції.

Опозиційні парламентарії в Національних зборах прагнули запитати міністра шейха Насера аль-Мухаммеда ас-Сабаха про те, як урядові чиновники перевели гроші на рахунки за межами цієї країни Перської затоки. Через зростання скандалу минулого місяця міністр закордонних справ Кувейту подав у відставку.

Попри те, що проурядові законодавці вже встигли проголосувати проти прохання про звіт прем’єра, опозиційні фракції подали ще одне клопотання з цього питання, щоб примусити його прозвітувати наприкінці листопада.

Парламент Кувейту є одним із найбільш політично активних у регіоні, і зовсім не рідкість, щоб опозиція відкрито критикувала чинний режим. Чимало кувейтців вважають, що зазвичай парламентські вибори сфальсифіковані на користь кандидатів, які підтримують королівську сім’ю.

Новий поворот у кувейтській політиці, серед іншого, означає, що опозиціонери розчарувались у тому, що конституційні способи вирішення проблем у державі можуть спрацювати. А те, що кувейтці виходять на вулиці — це не що інше, як розкачування ситуації, котре наближає Кувейт до революційного стану. Адже коли концепції досягнення громадянського консенсусу переговорним шляхом не спрацьовують, вдаються до методів ескалації.

Хоча Кувейт бачив і нібито гірші часи, а сам прем’єр-міністр в минулому вже пережив кілька викликів для вотуму недовіри, але народні протести у поєднанні з такою серією ударів, як закриття національної авіакомпанії і погрози зірвати поставки нафти і газу, зайвий раз підтверджують всю крихкість ситуації.

Нестабільність ситуації в Кувейті не може не хвилювати Сполучені Штати, оскільки зростання політичної напруженості всередині країни, яка є стратегічним союзником Заходу, не входить до їхніх планів. Адже після виведення американських військ з Іраку саме в Кувейті могли б розміститися ще тисячі американських солдатів задля зміцнення сил безпеки в Перській затоці.

Революції в арабському світі так налякали правлячий дім ас-Сабахів у Кувейті, що після їхнього початку на кувейтців чекали підвищення зарплат, нові пенсії, термінові допомоги, королівські гранти, подарунки, щедрі свята і рік безкоштовного харчування кожному, хто цього хотів. І це ще не всі блага, які обдарувала влада Кувейту свій народ. Тут би королева Франції Марія-Антуанетта могла з повним правом сказати свою знамениту фразу “У них закінчився хліб? Так нехай їдять тістечка”. І тістечка були б у всіх.

Режим еміра Кувейту шейха Сабаха аль-Ахмеда аль-Джабера ас-Сабаха вирішив запобігти будь-якій можливості народного невдоволення й ізолювати своїх підданих від “революційної зарази”. Буквально за одну добу, як у східних казках про джинів, кувейтці були перенесені у світле майбутнє. Неодружені студенти отримали підвищення стипендій одразу вдвічі, до $700, а одружені — до $1200, військовослужбовці, поліцейські і пожежники отримали надбавку зарплат на 70—115%, всі державні службовці чекають індексації зарплат одразу на 100%. Крім цього, всіх громадян Кувейту вирішено звільнити від оплати за електрику, воду і телефонний зв'язок. І за все розрахуєтсья державний бюджет.

Крім того, емір Кувейту шейх Сабах аль-Ахмед аль-Джабер ас-Сабах на честь п'ятиріччя свого правління вирішив надати своїм підданим так званий Грант еміра, одноразову виплату 1000 кувейтських динарів ($3500) і право отримувати безкоштовну їжу протягом 14 місяців: з початку лютого 2011 року і до кінця березня 2012-го. Грантом можуть скористатися усі без винятку громадяни Кувейту, незалежно від статі, віку, соціального статусу. Також гроші отримають і всі немовлята, котрі народилися до 1 лютого 2011 року включно.

Для того, щоб у країні, де раптово підвищився рівень життя, не розпочалася шалена інфляція, міністерство торгівлі та промисловості Кувейту ввело державне регулювання цін. Жоден лукавий торговець на ринку або в магазині не зможе отруїти жителям емірату солодке життя зайвим затребуваним динаром, а якщо такий сміливий торговець знайдеться і проігнорує наказ міністерства, що випускає щоденні прайс-листи, то буде позбавлений ліцензії і заплатить штраф — $2 млн. Так само суворо поводяться і з тими, хто намагатиметься надавати безкоштовну їжу гастарбайтерам.

Влада Кувейту “запустила” в маленьке, але благополучне мільйонне населення країни близько $10 млрд, тобто приблизно по $10 тис. на людину. Нафтодоларова монархія змогла дозволити собі так щедро відкупитися від революційної пошесті, оскільки за останні 11 років накопичила $140 млрд бюджетного профіциту.

Очевидно, що це виходить значно дешевше, ніж можливі збитки від революції чи громадянської війни. Однак ці подачки для народу виявилися незначними, порівняно із тими, котрі “кидали” своїм народам інші правителі країн Перської затоки. Вони також намагалися використати своє багатство для того, щоби послабити заклики до проведення політичних реформ. Так, король Саудівської Аравії Абдулла пообіцяв близько $93 млрд для збільшення кількості робочих місць і послуг у держсекторі.

Але як далі може розвиватися ситуація у Кувейті? Адже при тому, що ця країна продемонструвала спорадичні протести Арабської весни пізньої осені, ситуація є дещо відмінною від тієї, що була в Тунісі, Єгипті чи Лівії.

Треба зауважити, що нині кувейтці не закликають ще до падіння монархії чи правлячого режиму, які зазвичай були найпопулярнішим гаслом протесту в інших арабських країнах. Але тим не менш, їхні дії все-одно кидають приголомшливий виклик державній владі.

Чи будуть ці протести підбадьорювати більше кувейтців вийти на вулиці? Чи буде правляча сім’я ас-Сабах намагатися виправити небезпечну для них ситуацію, використовуючи сильну руку, чи пожертвує політичною фігурою прем’єра задля того, щоб зробити спробу встановити спокій в країні?

Як розгортатиметься ситуація в Кувейті, покаже лише час. Проте, на відміну від таких країн, як Єгипет або Сирія, повна державна скарбниця кувейтської королівської сім’ї і відносно невелика чисельність населення примусить еміра Кувейту шейха Сабаха аль-Ахмеда аль-Джабера ас-Сабаха зробити спробу відкупатися від кувейтців новими подачками. Хоча з 3 млн людей, які нині проживають в Кувейті, лише 1 млн є його громадянами.

На відміну від Бахрейну не лише нафта Перської затоки, а й демографія працює на користь королівській сім’ї. Хоча якщо в Бахрейні, де проживає більшість шиїтського населення, править сунітський монарх, то у Кувейті сунітський монарх править переважно сунітським населенням.

Події у Кувейті засвідчують, що населення цієї арабської країни хоче не лише відносного добробуту, а й свободи і демократичних змін у своїй країні. Якщо ж революція у Кувейті справді почне набирати обертів, то вона замкне собою символічну “арабську дугу” змін.

Скидається на те, що політичний шторм у близькосхідному регіоні докотився уже й до кувейтських берегів. У Тунісі, Єгипті та Лівії режими вже зметені цим штормом. У Ємені та Сирії їх ось-ось зметуть. Король Марокко передав частину своєї влади народним обранцям і цим випустив частину “розігрітої пари” у своїй країні. У Бахрейні нині дуже неспокійно. У Йорданії й Алжирі теж наростає напруження.

Варто пригадати, що 1991 року багату на нафту кувейтську монархію під час операції “Буря в пустелі” врятували від агресії іракського диктатора Саддама Хусейна Сполучені Штати. Але чи зможе тепер монархія сама врятуватися від незадоволення кувейтського народу? Тамтешнє населення вимагає політичних змін. Та чи готовий до них сьогодні режим еміра Кувейту шейха Сабаха аль-Ахмеда аль-Джабера ас-Сабаха?

Віктор КАСПРУК